Закриті пошкодження грудної клітки

ЗАКРИТІ ПОШКОДЖЕННЯ ГРУДНОЇ КЛІТКИ

Закриті пошкодження грудної клітки можуть супроводжуватися її стру-сом, забиттям, стисненням. Часто вони поєднуються з пошкодженням кісток грудної стінки (перелом ребер, груднини). Травма може бути одно- і двобічною. За ступенем тяжкості тупі травми грудної клітки діляться на легкі, середньої тяжкості, тяжкі. Найчастіше травми грудної клітки спостерії-аються при дорожніх катастрофах.

Струс грудної клітки (commotio thoracis) виникає у разі сильного стис­нення грудної клітки або падіння на гру­дину. Клінічні прояви такі самі, як при травматичному шоку. Шкіра бліда, вкрита холодним потом, пульс слабко­го наповнення, частий, дихання по­верхневе, прискорене. Іноді спостері­гаються блювання, непритомність.

У легких випадках прояви ці мина­ють протягом кількох годин, у тяж­ких — тривають довше, іноді можуть за­кінчитися смертю. Причиною їх є роз­лади функції блукаючого нерва і груд­ного відділу симпатичного. Це призво­дить до порушення кровообігу з пере­

повненням судин черевної порожнини і вторинною анемією мозку.

У разі легкого ступеня струсу груд­ної клітки хворий потребує особливо­го лікування (постільний режим протя­гом 2—3 діб, зи'рівання). При тяжких ступенях струсу рекомендують пос­тільний режим, знеболювальні засоби (трамал, промедол, морфін), серцеві препарати (камфора, кордіамін), зігрівання хворого, оксигенотерапію. Добрі наслідки дає двобічна вагосим-патична новокаїнова блокада 0,25 % розчином новокаїну.

Забиття грудної клітки (contusio thoracis) виникає при сильному ударі в грудну клітку під час падіння на твер­дий предмет.

Забиття грудної клітки може обме­житися лише пошкодженням м'яких тканин (шкіри, підшкірної основи, м'язів), що супроводжується появою болючої припухлості у тій чи тій ділянці грудної стінки. Болючість посилюєть­ся під час пальпації і глибокого вдиху.

Тяжчий перебії мають забиття груд­ної клітки, які супроводжуються пошкодженням її органів та переломом ребер. Із внутрішніх органів частіше пошкоджуються легені, плевра, рід­ше — серце, бронхи, великі судини. Основними ознаками пошкодження ле­гень і плеври є пневмоторакс, гемото­ракс і підшкірна або медіастинальна емфізема.

Пневмоторакс (pneumothorax) — на­громадження в плевральній порожнині повітря, яке надходить туди з легень і бронхів. У разі попадання повітря в плевральну порожнину легеня спадаєть-ся і не функціонує. Крім цього може з'явитися "дрижання" або "тремтіння" середостіння, що значно порушує цен­тральний кровообіг. Розрізняють закри­тий, відкритий і клапанний пневмото­ракс. У разі закритого пневмотораксу повітря, раз надійшовши в плевральну порожнину, більше туди не надходить (і не виходить з неї). Отвір, через який воно ввійшло, закривається. З часом воно розсмоктується.

У разі відкритого пневмотораксу по­вітря через отвір у бронху або легеневій тканині під час вдиху надходить у плев­ральну порожнину, а під час видиху виходить з неї. Плевральна порожнина сполучається із зовнішнім середови­щем. Відкритий пневмоторакс часто супроводжується інфікуванням плев­ральної порожнини і розвитком гнійно­го плевриту (мал.50).

Найтяжчий перебіг має клапанний пневмоторакс. Він призводить до на­громадження повітря у плевральній по­рожнині. В місці розвиву бронха чи легеневої тканини утворюється клапан, який відкривається лише в один бік — у бік плевральної порожнини. Через це під час кожного вдиху він відкриваєть­ся, і нова порція повітря надходить у плевральну порожнину. Під час види­ху він закривається, і повітря з плев­ральної порожнини вийти не може. Так воно поступово нагромаджується в плевральній порожнині, стискає леге­ню, зміщує середостіння, стискає про­тилежну легеню. Все це призводить до різкого порушення вентиляції легень. Цей вид пневмотораксу називають ще напруженим.

Клінічна картина пневмотораксу ха­рактеризується вираженою задишкою (дихання поверхневе, ЗО—40 за 1 хв), ціанозом шкіри, прискоренням пуль­су. Пошкоджений бік грудної клітки не бере участі в акті дихання, западає. Перкуторно над легенями вислухо­вується коробковий звук, під час аус­культації відзначають ослаблення ди­хальних шумів. Під час рентгенологіч­ного дослідження в плевральній порож­нині на боці травми виявляють повітря, ателектаз легені і зміщення середостін­ня в здоровий бік.

Тяжку клінічну картину дає клапан­ний пневмоторакс. Наявні виражені розлади гемодинаміки і вентиляції легень. Наростає задишка, аж до ас­фіксії, спостерігаються тахікардія, під­шкірна і медіастинальна емфізема.

Закриті форми пневмотораксу особ­ливого лікування не вимагають. Хво­рому призначають постільний режим, іммобілізують ділянку перелому ребер, уводять серцеві препарати, речовини, які тамують кашель (кодеїн).

У разі відкритого пневмотораксу ви­конують торакотомію, виявляють розі­рвану тканину легені чи бронха і заши­вають її (перетворюють відкритий пнев­моторакс на закритий).

На велику увагу заслуговує клапан­ний пневмоторакс. Хворі потребують термінового оперативного втручання через наростання клінічної картини. Перша допомога полягає в тому, аби перетворити клапанний пневмоторакс на відкритий. Для цього на боці ура­ження (в другому міжребер'ї по серед-ньоключичній лінії) товстою голкою або троакаром пунктують плевральну порожнину. Таким чином ліквідують напружений пневмоторакс. Повітря, яке заходить у плевральну порожнину через розірвану тканину легені чи брон­ха, виходитиме тепер через голку на­зовні. У стаціонарі до голки приєдну­ють трубку, на кінець якої надягають палець з гумової рукавички з діркою. Трубку занурюють у посудину з анти­септичною рідиною (через трубку по­вітря виходитиме з плевральної порож­нини, а повернутися назад не зможе)

або за допомогою триампульної систе­ми активно відсмоктують повітря. Дре­наж діятиме доти, поки отвір у легені чи бронху не закриється. Якщо ж цьо­го не станеться, вдаються до торакотомії і зашивання рани легені чи бронха.

Гемоторакс (haematothorax) харак­теризується нагромадженням у плев­ральній порожнині крові. Вона може надходити з розірваних судин грудної стінки і легені. Спочатку кров згор­тається, а пізніше розріджується за ра­хунок фібринолізу. Кровотеча в плев­ральну порожнину триває доти, поки за рахунок вилитої крові не урівнова­житься тиск у легеневих судинах. Коли це настає, утворюється своєрідний там­пон, який стискає легеню і кровото­чиві судини.

Залежно від кількості крові, яка ви­лилася в плевральну порожнину, гемо­торакс буває легким (в плевральній порожнині до 500 мл крові), середнім (від 500 до 1000 мл) і масивним (по­над 1000 мл крові).

Якщо розрив судини супроводжуєть­ся пошкодженням бронха, то в харко­тинні можуть бути домішки крові.

Клінічна картина гемотораксу: час­тий слабкий пульс, низький артеріаль­ний тиск, прискорене дихання, блідість шкіри і слизових оболонок, холодний піт. Хворі скаржаться на біль у травмо­

ваній частині грудної клітки, кашель. Перкуторно визначають тупість унаслі­док скупчення крові в плевральній по­рожнині. Аускультативно дихання не вислуховується. Серце зміщене в здо­ровий бік. Анемія. Рентгенологічне відзначається затемнення відповідної половини грудної клітки.