Гнійні захворювання кісток та суглобів- остеомієліт

У гострий період рекомендують па­сивну імунізацію (гіперімунний анти-стафілококовий у-глобулін, антиста-філококова плазма).

Для загального зміцнення призна­чають також переливання крові від до­норів, попередньо імунізованих стафі­лококовим анатоксином.

Важлива роль у комплексному ліку­ванні хворих на гострий гематогенний остеомієліт відводиться вітамінотерапії (аскорбінова кислота, вітаміни групи В, Р), введенню протеолітичних фер­ментів (трасилол, контрикал).

Для дезінтоксикації і поліпшення мікроциркуляціїпереливаюгь низькомо­лекулярні декстрани (гемодез, реопо-ліглюкін, неокомпенсан, реоглюман), 10 % розчин глюкози, білкові препа­рати (нативна плазма, протеїн, аміно-кровін, амінопептид, гідролізин).

Їнфузійна терапія у хворих на гос­трий гематогенний остеомієліт повин­на включати препарати, які нормалізу­ють водно-електролітний баланс і кис­лотно-основний стан. Електролітні зміни коригують введенням 1,3; 7,5 % розчину калію хлориду або комбінова­ними розчинами: Рінгера—Локка, лак-тасолем, триселем, ацесолем, які міс­тять електроліти натрію, калію, хлору.

Для гострого гематогенного остео­мієліту характерний метаболічний або змішаний ацидоз, який коригують уве­денням натрію гідрокарбонату.

При тяжких станах, вираженій інток­сикації багато авторів рекомендують включати в комплексну терапію замін­не переливання крові і гемосорбцію.

Належну увагу треба приділяти дог­лядові за хворими та симптоматичному лікуванню. Харчування повинно бути висококалорійним, перевагу слід відда­вати молочно-рослинній їжі. Слід ре­тельно доглядати за шкірою (профілак­тика пролежнів), за ротовою порожни­ною (профілактика стоматиту, паротиту).

3. Місцеве лікування починають з іммобілізації кінцівки гіпсовою пов'яз­кою. Вона забезпечує спокій ураженій ділянці, запобігає генералізації проце­су. Після стихання гострих явищ хво­рим призначають фізіотерапевтичні про­цедури (УВЧ, електрофорез калію йо­диду, кальцію).

Важливе місце в терапії хворих на гострий гематогенний остеомієліт відводиться оперативному лікуванню, хоча відносно його характеру у хірургів немає єдиної думки. Т. Краснобаєв, Т. Венгеровський рекомендують обме­житися при цьому лише розрізуван­ням окістя. Вони негативно ставлять­ся до розкриття кістковомозкового ка­налу, вважаючи, що це призводить до погіршення перебігу процесу.

М. Гриньов, виходячи із своєї те­орії патогенезу гострого гематогенного остеомієліту, навпаки, переконаний, що чим раніше розкрити кістковомоз-ковий канал, то кращі наслідки ліку­вання. Кістковомозковий канал треба розкривати електродрелем або тригран­ним шилом. У кортикальному шарі кістки роблять кілька отворів. Це за­побігає пошкодженню судин і некрозу кісткового мозку. Остеоперфорація до­цільна і в пізніші строки захворювання за наявності осередків деструкції із сек­вестрами. Вона сприяє відтоку гною і дозволяє підготувати хворого до ради­кальної операції.

Показання до остеоперфорації:

відсутність ефекту від 48—72-годинно­го консервативного лікування, збіль­шення за цей час набряку м'яких тка­нин, приєднання запалення суглоба і його прогресування, наявність в ура­женій ділянці флюктуації, збільшення локальної болючості.

Операцію виконують під наркозом. Розріз проводять у ділянці найбільшої болючості.

У останні роки для розкриття кістко-мозкової порожнини використовують лазер. Лазерним променем у намічено­му місці пропалюють органічну частину кістки, розкриваючи кістковомозковий канал. Позитивним боком цього мето­ду операції є швидкість і мала травма-тичність. Крім цього, променевий "скальпель" має сильну бактерицидну і гемостатичну дії.

Залежно від своєчасності і повноці­нності лікування наслідки його у хво­рих на гострий гематогенний остео­мієліт можуть бути різними. Якщо хво­рого госпіталізували у стаціонар до 24 год з моменту початку захворюван­ня, одужання спостерігається у 91,86 %, випадків, у разі переходу у хроніч­ну стадію — у 8,15 %.