Профілактика невиношування вагітності у жінок з бактеріальним вагінозом

У 1982 році Totten P., Amsel R, Hale J. et al. доказали, що гарднерели майже завжди виявляються у хворих, але можуть виявлятися також у 5-40% клінічно здорових жінок. Іншими словами гарднерела не є єдиним збуд­ником захворювання. У цьому ж році Blackwell A. і Barlow D. виявили ведучу роль анаеробних бактерій при цьому захворюванні. У зв’язку з відсутністю класичної запальної реакції при цьому захворю­ванні воно було переіменовано у анаеробний вагіноз.

І тільки у 1984 році на Міжнародній конференції по проблемі “Vaginella” у Стокгольмі захворювання було виділено в окрему нозо­логічну форму і визначено як бактеріальний вагіноз.

У 1994 році на 3-ому Міжнарод­ному симпозіумі у Фуншалі (о. Мадейра, Португалія) “Вагініти / Вагінози” проф. Пер-Андерс Мьорд (Швеція) запропонував новий термін - вагінальний бактеріоз.

На сьогоднішній день найбільш вживаним терміном для визначення даної патології залишається "бактеріальний вагіноз". Як нозологічна форма БВ був відокремлений з групи так званих неспецифічних вагінітів на пропозиції наукової групи King Holmes, на Міжнародній конференції по проблемі “Vaginella” ,яка відбулася у Стокгольмі у 1984 році. На ній було дано визначення БВ - це самостійне захворювання, яке характеризується появою виділень з піхви з неприємним запахом при відсутності у них патогенних збудників (Trichomonas vaginalis, Neisseria gonnorhoeae, Candida albicans) і ознак запалення слизової оболонки.

Термін "бактеріальний" підкреслює інфекційний характер патології. Бактеріальне обсіменіння піхви при БВ на декілька порядків вище, ніж у здорових жінок, кількісно становить 1010-1011 КУО/мл, тоді як у здорових жінок загальне число бактерій 106-107 КУО/мл. При цьому різко змінюється співвідношення анаеробної і аеробної мікрофлори у сторону збільшення анаеробних штамів. У здорових жінок це співвідно­шення становить 5-10:1, а при БВ - 100-1000:1. Різко змінюється якісний склад мікрофлори, перш за все у вигляді значного зменшення кількості лактобацил до певної їх відсутності і збільшення різно­манітної умовно-патогенної анаеробної флори.

Термін "вагіноз" підкреслює відсутність запальної реакції зі сто­рони слизової піхви, незважаючи на рясні виділення з неприємним запа­хом. Як правило це підтверджує низьку наявність нейтрофільних лейкоцитів у вмісті піхви. Власне БВ - це піхвовий дисбактеріоз.

Мікроекосистема піхви у нормі.

Оскільки БВ є дисбактеріозом вагінального біотопу, то розглядати етіопатогенез БВ не можливо без знань про мікроекосистему піхви в нормі.

Поняття мікроекосистеми може бути тлумачено, як екологічна ніша зі всіма необхідними їй загальнобіологічними властивостями, обмежена мікроареалом. Мікроекосистема включає в себе: особливості анатомічної будови органа з локальним кровообігом, лімфовідтоком і іннервацією; гістологічну структуру перш за все слизової оболонки піхви; біологічні і біохімічні властивості піхвової рідини, мікрофлору піхви і її мета­боліти.

Піхва відноситься до внутрішніх статевих органів жінки і являє со­бою у репродуктивному віці м’язево-еластичний трубчатий утвір довжи­ною 7-9 см і діаметром 2-3 см. Стінка піхви має три шари (оболонки): слизовий, м’язовий і сполучнотканинний (адвентиціальний). Слизова оболонка покрита багатошаровим плоским епітелієм, у якому розрізняють базальні, проміжні і поверхневі (або функціональні) клітини. У епітелії на протязі всього життя жінки (а особливо у репродуктивному віці) відбуваються зміни обумовлені коливанням секреції гормонів яєчників, фазами менструального циклу, вагітністю. Найбільша товщина епітелія відмічається у жінок дітородного віку у середині менструального циклу і при цьому у цитоплазмі клітин міститься максимальна кількість глікогену. Залози у слизовій оболонці піхви відсутні. У просвіті піхви в нормі щодобово накопичується 0,5-2 мл рідини, яка представляє собою секрет цервікальних залоз, ендометрія і ендосальпінкса, а також транс­судат кровоносних і лімфатичних судин. У рідині в нормі виявляються клітини піхвового епітелія, незначна кількість лейкоцитів, бактерії, молочна кислота. Зі всіх сторін піхва обмежена паравагінальною клітко­виною, у якій проходять кровоносні і лімфатичні судини. Кровопостачання піхви відбувається з басейну маткової, внутрішньої статевої і нижньої сечоміхурової артерії. Багаточисельні вени утворюють навкруги піхви венозне сплетіння, кров з якого поступає у систему внутрішньої здухвин­ної вени. Лімфа від піхви відтікає у пахові, здухвинні і крижові лімфа­тичні вузли. Іннервація відбувається за рахунок віток нижнього під­черевного сплетіння, внутрішніх тазових і крижових спинномозкових нервів. При вагітності за рахунок гіпертрофії і гіперплазії м’язових і сполучнотканинних елементів піхва видовжується і розширюється. Морфологічно епітелій піхви представлений багатошаровим плоским епіте­лієм, який складається із 5-7 шарів клітин. Клітини глибоких шарів метаболічно активні, тобто у них проходять процеси, що забезпечують регенераторні функції. Епітелій піхви є гормонозалежним, на який впли­вають статеві гормони, а власне - естрогени і прогестерон. Цей вплив відбувається через фермент - лактатдегідрогеназу. Вплив естрогенів, так як і запалення, приводить до підвищення активності цього ферменту, проліферації клітин епітелію і зсуву індексу зрілості вправо. По мірі дозрівання клітин обмінні процеси сповільнюються і верхній шар пред­ставляється не життєздатними клітинами, які підлягають фізіологічній десквамації. Ці клітини багаті глікогеном і в нормі є енергетичним субстратом для мікрофлори, яка використовує глікоген, а точніше його мономерну субодиницю – глюкозу в якості субстрата бродіння для забез­печення енергетичних і пластичних процесів.

У загальній біології існує поняття "біологічної рідини" під яким розуміють складне багатокомпонентне рідке середовище, якому властиві тільки її текучість, температура кипіння і вміщуюча розчинні і не роз­чинні органічні і неорганічні речовини. Біологічна рідина має в нормі строгі біофізичні і біохімічні параметри, може бути стерильною і не стерильною, вміщувати або не вміщувати клітинні компоненти. Постійний склад біологічної рідини підтримується збалансованою взаємодією систем організму, що у цілому і забезпечує гомеостаз. Прикладами відомих біологічних рідин є кров, слина, сеча, ліквор, піхвовий вміст і інші. Більшість з них достатньо добре вивчені. У той же час про піхвовий вміст (піхвову рідину) з позицій біологічної рідини відомо мало. Вагінальний вміст до останнього часу називають секретом піхви, білями, лейкореєю (при патології), вагінальними виділеннями і зрідка піхвовою рідиною. Враховуючи, що піхвовий вміст на 98% складається з рідинного компоненту найбільш правильним буде називати його піхвовою рідиною. Піхвова рідина складається з рідинного і клітинного компонентів, транссудату (у тому числі лейкоцитів і деяких інших форменних елемен­тів), цервікального слизу, виділень з порожнини матки і маткових труб, клітин вагінального і цервікального епітелія, бактерій, а також виді­лень вульви, великих залоз присінку піхви і скінієвих залоз. Нормальні виділення лише незначно зволожують інтроїтус і, як правило, не виходять за межі присінку піхви. Кількість виділень може збільшуватися при деяких станах, головним чином гормонозалежних (преовуляторний період, вагітність), а також при сексуальному збудженні. Ненормальні піхвові виділення частіше всього асоціюються з сверблячкою вульви, болючістю і диспареунією. Вагінальна рідина містить органічні і неорганічні речовини. Серед електролітів виявлено іони Na+, K+, Mg++, Cl-. Рахується, що їх вміст виявляє регулюючу дію на транссудацію речовин через слизову оболонку піхви. Сам процес транссудації носить пасивний характер, при цьому установлено, що епітелій піхви активно реабсорбує іони Nа+ і воду, внаслідок чого і формується трансвагінальна різниця потенціалів, - один із важливих біофізичних показників піхви, багато у чому визначаючий фізіологічні відношення кількості піхвової рідини і складу її мікрофлори. Піхвова рідина містить метаболіти зв’язані з білковим, вуглеводним, ліпідним, водно-електролітним і мінеральним обмінами, які представлені у табл. 1. [5].