Тероризм

12.Змеевский А.,В. Гарабрин. Тероризм. Нужны скоординированые усилия мирового сообщества //Международная жизнь.-1996-№4

13.Комисаров В.С.,Емельянов В.П. Террор, терроризм, «государственный терроризм»: понятие и соотношение // Вестник Московского университета- 1999 №5

14.Косырев Д. Чеченский день в Страсбурге// Независимая газета-2000 №19

15.Краснов А. «Бескровные войны»: реальность или миф//Зарубежное военное обозрение 2000 №1

16.Крот А. Биохимический терроризм// Підтекст-1997№1

17.Морозов Г.И. Международный терроризм// США экономыка, политика, идеология-1997.№11-12

18.Поляков К., Хасянов А. Арабский восток и проблемы терроризма// Независимая газета-1999

19.Пастернак-Таранущенко Т. Проблема терроризма в свете теории нестабильности// Підтекст-1998-№21

20.Хлебников И. Информация и терроризм// НВО-1997№42

21.Международные террористы по-прежнему в цене//Зеркало недели-1998-7 мая

22.О.М.Хлобустов. Терроризм в современной Росии//М-1998

23.Сергій Кара-Мурза . Тези про тероризм//М-1999

24.В.Замковой, М.Ильчиков. Терроризм-глобальная проблема современности.// М-1996.

Тероризм

Помилковою є думка, що тероризм виник наприкінці 19 ст. Тероризм настільки ж давній, як і само насильство. Спорадично й епізодично він пронизав собою всю історію людства.

В усіх народів і в усі часи діалектика інтересів формувала ситуації, за яких використання майна, свободи, здоров'я, життя одних людей - іншими ставало засобом досягнення цілей. Між бажаним та дійсним завжди стояли й стоять чиєсь благополуччя або чиєсь життя. Підтвердженням цього є долі цілих народів, правителів і невідомих нікому людей.

В Європі тероризм стає яскравим соціально-політичним феноменом у 70-80-х рр. минулого століття. Саме тоді він набуває свою методологію, технологію та ідеологію. Відкриває добу європейського перманентного тероризму російське (1) народництво, що перейшло від безперспективної пропаганди соціалізму до ефективних терористичних актів. «Народна воля» п'ять з лишком років тримала в неймовірній напрузі цілу систему державної влади Російської імперії і, безсумнівно, стимулювала зародження й інтенсивне формування європейського тероризму. (Альбер Камю у своїй книзі «Бунтуюча людина» пише, що лише у 1892 р. відбувається понад тисячу замахів динамітників у Європі та близько п'ятиста — в Америці).

Народовольці не були першими терористами. Але вони були першими терористами, що створили терористичну організацію. Терористичні методи використовували і до «Народної волі», але лише в ній вперше був об'єктивований безособовий механізм, що створює стратегію і тактику терористичної діяльності, а безупинний процес організації самих терористичних актів.

Організаційні принципи «Народної волі» стануть згодом не лише шаблоном для терористичних організацій, але й для таких партій, як РСДРП(б) та НСДАП. Формуючи концепцію терористичної організації, «Виконавчий Комітет» «Народної волі» виходив з чіткого поділу членів на прихильників революційних перетворень (тих хто теоретично підтримує ідею цих перетворень), і на тих, хто практично їх здійснює. На думку членів ВК, спільнота людей на основі відданості певним політичним ідеям не має чисельного обмеження та організаційної структури. Але, також вони вважали, що можлива спільнота людей, об'єднаних не лише спільними ідеями, але й спільною діяльністю, спрямованою на здійснення цих ідей. Така спільнота є чисельно обмеженою й організаційно структурованою. От що з цього приводу писав Олександр Міхайлов, що керував «Народною волею» протягом кількох років: «Партия - это определенная группа людей единомыслящих, не связанных между собою никакими взаимными обязательствами. Организация ж, кроме непременного условия единомыслия, предполагает уже известную замкнутость, тесную сплоченность и полную обязательность отношений. Партия включает в себе организацию, но последняя определенно ограниченна в ней самой. Партия - это солидарность мысли, организация - солидарность действия».

Враховуючи те, що соціально-політична система Російської імперії не передбачала розв'язання політичних суперечностей в суспільстві ні в який інший спосіб, окрім насильства, народовольці були приречені стати на шлях терористичної боротьби. Відкинуті консервативно налаштованою народною масою, піддавані постійним репресіям з боку царського уряду, соціал-революційна частина російської інтеліґенції повинна була або зійти з політичного кону, або ж, засвоївши специфіку політичної боротьби в Росії, відповісти на насильство насильством і заявити про себе як про реальну силу. Вона обрала останнє, і в серпні 1879 р., після розпаду «Землі і волі» постала «Народна воля».

Останню деколи називають партією, але нею «Народна воля» ніколи не була і бути не могла, як і будь-яка інша терористична організація.

Яка завгодно партія, як легальна, так і нелегальна, основує свою діяльність на рівноправ'ї всіх своїх членів, що обирають її керівні органи. Народовольці ж створили законспіровану напіввійськову організацію з жорстокою дисципліною, про рівні права в якій мова могла йти лише відносно членів ВК. Сам же «Виконавчий Комітет», будучи центральним органом організації, виконував лише власну волю (а не рішення партійного з'їзду, що є, принаймні номінальне, вищим органом будь-якої політичної партії), здійснюючи авторитарно-централізоване управління всією організацією. Ціла мережа гуртків і груп, створена навколо Комітету, не лише повністю залежала від нього, але й не мала права будь-що знати про його діяльність. Більше того, статут ВК чітко визначав вимоги дисципліни до членів організації — встановлював ієрархію втаємничення в справи організації (структуру т. зв. «агентів ВК» різних щаблів).

Отже, народовольці створили не партію. Вони і не могли її створити, позаяк в Російській імперії не існувало партійної системи. Та і потрібна їм була не партія, а бойова організація, спроможна протистояти каральним органам держави.

Для здійснення терактів при ВК були створені спеціальні бойові групи. Їх склад не перевищував десятьох чоловік. В кожній з них повинен був перебувати принаймні один член ВК. Ці бойові групи здійснювали сплановані ВК теракти, а в момент імовірного політичного перевороту вони повинні були стати головною ударною силою ВК. Діяльність «Народної волі», як і діяльність практично будь-якої терористичної організації, була спрямована на подолання status quo соціально-політичних відносин у країні (щоправда, буває і тероризм, який переслідує консервативні цілі, але про це — пізніше). У першому номері журналу «Народна воля» була сформульована основна мета організації: «наша цель: взять власть у существующего правительства и передать ее Учредительному собранию, которое должно пересмотреть все наши государственные и общественные учреждения и перестроить их согласно инструкциям своих избирателей».

Декларація головної мети «Народної волі» доповнювалася програмою дій, що включала такі напрямки: агітація і пропаганда в різних верствах суспільства; деструктивна терористична діяльність спрямована на підрив сили та авторитету режиму; організація підпільних груп і згуртування їх навколо одного керівного центру; набуття впливу й авторитету в адміністративних органах, армії, суспільному середовищі; підготовка, організація і проведення державного перевороту.