Тероризм

«На відміну від путчизму, тероризм зовсім не ставить за мету негайне здійснення революції, - заявляв ідеолог РАФ Хорст Малер. — Він створює насамперед умови для політичної роботи. Що ж стосується партизанської війни, то вона повинна стати школою політичної практики, революційних кадрів .»

Ульріке Майнгоф конкретизує його думку: «Правильність збройного опору, на даний момент, залежить від того. чи є він можливий. А чи можливий він, покаже лише практика».

Практика показала, що він можливий. Очевидному, але прихованому контролю над особистістю з боку держави бойовики РАФ протиставляють насильство. Для них бомба в громадському місці - це єдиний засіб проти екзистенційного ступору мас.

2 квітня 1968 р. запалали охоплені полум'ям два найбільших супермаркети Західного Берліну. Рафівці заявляють, що мета їхніх акцій — «протест проти суспільства споживання, яке обдурює свідомість мас, проти всезагальної байдужості до війни у В'єтнамі».[16]

Суспіьний резонанс у зв'язку з цими терактами дозволяє Майнгоф зробити висновок: «Боротьба можлива, можлива тут і тепер».

Андреас Баадер готує напад на американський склад зброї, але операція зривається через те, що поліція випадково заарештовує його на вулиці. Потрапивши до в'язниці «Моабіт». Баадер користується всіма благами «м'якого» режиму ув'язнення і невдовзі (14 травня 1970 р.) бойовики РАФ на чолі з Майнгоф відбивають його в охоронців у міській бібліотеці, відвідування якої йому були дозволені.

29 вересня 1970 р. РАФ здійснює пограбування трьох західнонімецьких банків. Згодом проводиться напад на провінційну мерію з метою захоплення бланків для фальшивих документів і наскок на казарми з метою заволодіння зброєю.

З 1970 по 1972 рр. РАФ проводить бл. 555 терористичних акцій: вибухи і підпали банків, видавництв і магазинів, напади на військові склади, казарми і командні пункти бундесверу та НАТО.

На початок 70-х рр. РАФ нараховує у своїх рядах 30 активних членів, які були поділені на три групи. У Західному Берліні вони мали конспіративні квартири, транспорт, запаси зброї і боєприпасів, а також фінансовий резерв «на революційні цілі».

У своїй боротьбі з РАФ західнонімецький уряд вдавався до щонайрадикальніших заходів. Восени 1973 р. у Бонні перед журналістами демонструє свої можливості новий спецпідрозділ по боротьбі з тероризмом «ГСГ-9». Невдовзі він проводить низку блискучих операцій, в результаті яких багато бойовиків РАФ знищуються, а її керівництво - Андреас Баадер, І'удрун Енслін, Хорст Малер, Ульріке Майнгоф — потрапляє до в'язниці — фортеці «Штаммгайм».

Але з арештом лідерів діяльність РАФ не припинилася. «Друге покоління» бойовиків продовжує діяти. До того ж Баадер з в'язниці надіслав своїм сподвижникам інструкцію, одним з пунктів якої була рекомендація захоплювати і винищувати «сильних світу цього».

Так після підпалів, пограбувань і вибухів розпочинається новий етап в діяльності РАФ — замахи.

З 555 терактів в суді прокуратурі вдалося довести причетність «несамовитої трійці» (Баадер – Майнгоф – Енслін) до 5 вбивств, 55 замахів на вбивство і 6 вибухів. Але на думку фахівців, «трійця» зорганізувала близько 100 замахів, причому 39 з них закінчилося загибеллю жертв.[2]

Свій життєвий шлях творці РАФ закінчили в стінах «Штаммгайм». За «нез’ясованих» обставин гинуть Баадер, Енслін та Распе. Малер дивом виживає, отримавши чотири удари ножем у груди. В офіційному повідомленні говорилося, що всі вони покінчи життя самогубством. Дещо пізніше те саме відбувається і з Ульріке Майнгоф.

«Епідемії» самогубств у рядах засуджених терористів властиві не лише західнонімецьким в'язницям. Це явище є дуже поширеним в усіх країнах світу. Державна влада ніколи не гребувала методами терору.

Розділ 2. Терористичні організації сучасності: нова методика та організаційні структури:

2.1. Тактика та психологія терору;

Тероризм з'являється, коли суспільство переживає глибоку кризу, у першу чергу - кризу ідеології і державно-правової системи. У такому суспільстві з'являються різноманітні опозиційні групи - політичні, соціальні, національні, релігійні - для яких стає сумнівною законність існуючої влади і всієї її системи керування. Якщо такі групи приходять до висновку, що не можуть домогтися своїх цілей законним шляхом, вони можуть спробувати досягти бажаного через насильство, тобто тероризм. При цьому моральним виправданням вбивств опозиція буде, зрозуміло, вважати скроні важливість і чистоту своїх цілей.[22]

На ранніх стадіях тероризм, як у випадку "Народної волі" або захоплення бойовиками "Тупак Амару" японського посольства в Перу, частіше усього робить своїм об'єктом безпосередніх щирих або уявлюваних винуватців своїх "бід" - політичних лідерів або представників влади.

Проте, як показує останній перуанський "експеримент", такий тероризм сьогодні мало ефективний: і охорона навкруги посилюється, і чим скінчиться справа, у тому числі для самих терористів - незрозуміло, у всякому разі, шанси домогтися цілі невеликі.

Одночасно терористи швидко усвідомлять ряд особливостей нашого часу:

- влада сильно залежить від виборів і, отже, від суспільної думки;

- є потужні до "адресата" терору людей, з обов'язковою демонстрацією катастрофічних результатів терору через ЗМІ суспільній думці - і тільки через нього як через передавальний механізм - лідерам країн. І, нарешті, - пред'явлення через ті ж ЗМІ товариству і лідерам мотивів терору й розумів його припинення.

Головна умова такого терору - бурхлива реакція ЗМІ. Сучасний терор має поле бою телеекран, і не дарма в таких акціях терористи, насамперед, потребують не викуп, а тележурналістів. Ціль - вплив на суспільство, щоб уже воно пред'явило ультиматум своїм лідерам.

Типовий приклад такої технології - Будьоновськ. Об'єкт атаки - лікарня, пологовий будинок. Добре оплачена істерика в ЗМІ, особливо - НТВ. Мигтючі на телеекрані заручники, що розповідають про "добрих до них терористах". Заяви про те, що Басаєва можна зрозуміти, оскільки "уся сім'я його загинула під російськими бомбами", і узагалі він "борець за свободу свого народу". Шок усієї країни, і Черномирдін, що капітулює перед вимогами терористів.

При цьому, зрозуміло, ЗМІ старанно обходять мовчанням, що:

- що демонструються, тільки що звільнені з рук терористів, люди відчувають "синдром заручника", коли заручники через якийсь час починають почувати себе більш прив'язаними до терористів, чим до рятувальників;

- "синдром заручника" звичайно відчувають тільки 20% заручників, тобто добір персонажів для репортажу ведеться цілеспрямовано й в інтересах терористів, що однозначно говорити про ті, на кого в даному випадку працюють ЗМІ;

- Басаєв ще до "загибелі всієї сім'ї під бомбами" сотнями розстрілював беззбройних біженців в Абхазії, а його "загибла сім'я" спокійно загоряє на Кіпрі;

- Будьоновськ обраний тому, що там проходити магістральний газопровід, за