Тероризм

Вже землевольці у 1879 р. сформулювали алгоритм доцільності політичного тероризму, ефективність та універсальність якого була доведена не лише народовольцями, але й наступними поколіннями терористів різних країн і політичних орієнтацій: «Политическое убийство - это прежде всего акт мести, . это единственное средство самозащиты при настоящих условиях, и один из самых лучших агитационных приемов; . это осуществление революции в настоящем; . это самое страшное оружие, для наших врагов, оружие против которого не помогают им ни грозные армии, ни легионы шпионов. Вот почему враги так боятся его. [ .] Вот чему мы признаем политическое убийство за одно из главнейших средств борьбы с деспотизмом».

Як правило, насильство стає аксіомою політичної боротьби тоді, коли воно не має альтернатив. Політичний режим, який заміняє легітимований обома сторонами (як владою, так і опозицією) діалог системою перманентних репресивних акцій, спрямованих проти своїх опонентів, рано чи пізно перетворюється на об'єкт терористичного впливу. Стихійні і розрізнені контракції терористичних груп відносно представників державної влади, з імпульсивних і спорадичних, з плином часу перетворюються на постійно присутній методологічний гештальт, оснований на насильстві як основоположному принципі.

Таким чином, відсутність каналізованих правом (2) способів і методів розв'язання політичних суперечностей раніш чи пізніш виливається в хаос насильницької конфронтації, де методи терору і тероризму стають основоположними.

Відкинувши концепцію «ходіння в народ», народовольці беруться за бомби і револьвери. Після невдалого замаху 2 квітня 1879 р. на Олександра II, що став кульмінацією ескалації насильства з боку землевольців, російський уряд запровадив воєнний стан в усіх південно-західних губерніях Російської імперії. Але це не вплинуло на терористичну активність «Народної волі», яка прийняла естафету насильства. Буквально протягом року, незважаючи на воєнний стан, ситуація для уряду катастрофічне погіршується. Терористичні акти, що їх систематично проводили народовольці, спричинили у «верхах» обстановку страху і невпевненості, що межувала з панікою. От що писав київський губернатор у записці «виключної конфіденційності» на ім'я спадкоємця престолу: «Революционные элементы сильные и энергичны . Министры, генерал-губернаторы, губернаторы, появляются на улицах под вооруженной охраной. Представители власти носят револьверы, точно они прибыли на берега Миссури . Сам император . не может отыскать безопасного угла на всем пространстве своих обширных владений. Нигилисты . выросли в опасного врага. С ними считаются как с воюющей стороною. Они смутили государство более, чем могли это сделать Бисмарк или Биконсфилд. И после каждой атаки крамолы, обаяние государственной власти меркнет все сильнее и сильнее».

Після невдалого замаху на імператора в центральному органі «Землі і волі» (яка на той час ще не розпалася) з'явилася стаття, в якій писалося: «Мы знаем - много отдельных личностей из нашей среды погибнет, но гибель единиц не страшна для партии, когда весь ход истории ведет к революции, когда само правительство берет на себя труд уяснить России до очевидности, что такое наше современное государство. Мы принимаем брошенную нам перчатку, мы не боимся борьбы, и в конце концов взорвем правительство, сколько бы жертв не погибло с нашей стороны».

І це не були просто слова. Землевольці, як і народовольці, гинули з дивовижною легкістю, вражаючи своїм презирством до смерті і певністю своєї морально-етичної вищості. Суспільна думка, як правило, завжди була на боці народовольців. Понад те, їхній моральний авторитет, набуваючи легендарно-містичного характеру, був неймовірно високим. І це не дивно. За нього платили кров’ю й життям. Як своїм, так і чужим. Саме постійно присутній чинник смерті у справі «Народної волі» забезпечив їй надзвичайно високий авторитет.

В усьому цьому нескладно виявити релігійний пафос рішучості вмирати за віру перших християн і релігійний пафос рішучості вбивати за віру — лицарів-хрестоносців з військових орденів. Право на смерть, свою й чужу, стає рушієм, енергетикою терористичної діяльності не лише народовольців, але й тих багатьох терористів, які прийшли їм на зміну.

Таким чином, вперше в рамках суспільства була створена структура, що змагалася з державою за право здійснювати легітимне насильство.

Специфіка і рівень розвитку сучасної цивілізації характеризується існуванням гострих глобальних проблем, торкаючись долі не тільки окремих людей, соціальних груп, націй, класів, регіонів і континентів, но і всього людства вцілому.

Серед них є "традиційні": погроза ракетно-ядерної катастрофи, екологічна, енергетична, демографічна, продовольча, з наявністю котрих люди звиклись як з неминучістю і в міру своїх можливостей прагнуть нейтралізувати або помякшити їх негативну і руйнівну дію.

Поряд з цим на кінець ХХ сторіччя появилась така непрогнозуюча проблема, як проблема СНІДу, яка по характеру і інтенсивності свого прояву "тягне" на рівень глобальності, осложнюючи і без того невтішню панораму соціального і біологічного статусу сучасного людства.

Спільний, достатньо невтішний фон сучасного періоду розвитку світової цивілізації обтяжений наявністю ще однієї гострої проблеми, несущу в собі всі інгредієнти і критерії безпеки глобального значення-проблему тероризму.

Не дивлячись на страхітливі маштаби і гостроту данної проблеми, як це не парадоксально, проблема тероризму в усій його різноманітності і складній специфіці, не привернула ще даної уваги дослідників нашої країни, випробувавши в недалекому минулому на собі всі жахи державного репресивного терору і кинутої в даний час в прямому розумінні цьго слова на свавілля і знищення кримінального терору, терору карно-мафіозного.

В Сполучених Штатах Америки існує спеціальний інститут міжнародного тероризму при Університеті штату Нью-Йорк, слідкуючи практично за всіма аспектами міжнародного тероризму: соціальними, політичними, юридичними, психологічними, в тому числі і проблему класифікації різних видів і проявів терористичної діяльності.Її бувший керівник-Йозеф Олександер був одним з перших вчених, який побачив в ескалації тероризму всі ознаки і сімптоми безпеки глобального маштабу.

“Ми вступаємо в унікальну епоху тероризму, -писав він,-який може перетворити все сучасне суспільство в його потенційну жертву”.

В плані виявлення особливостей тероризму другої половини ХХ століття, в

порівнянні із попереднім тисячоліттям, його маштабності, жорсткості і витонченні форм і методів прояву великий вклад вніс бувший міністр внутрішніх справ Францрі Хрістіан Бонне.

Тероризм сьогодні - бгато страшніший, чим у часи народовольців. Це - наймогутніша зброя, інструмент, технологія, використовувані не тільки в боротьбі проти Влади, але дуже часто - і самою Владою для досягнення своїх цілей.