Тероризм

Особливості ісламського тероризму зумовлені насамперед його релігійною підставою, яка зумовлює індивідуальну мотивацію членів екстремістських груп, чий фанатизм, ретельно виплеканий і підтримуваний керівництвом групи, дозволяє їм чинити такі ризиковані і часто самогубні акції, на які навряд чи зважились би нерелігійно мотивовані терористи. Загибель під час джихаду (а саме так розцінюють свою діяльність ці групи) є, з їхнього погляду, прямою дорогою до раю, і не дивно, що багато терористів не лише ладні, але й прагнуть загинути під час виконання завдання. Недаремно на стінах будинків у Газі можна побачити плакати з таким змістом: «За допомогою Бога і наших мучеників ми очистимо нашу землю від євреїв!». Або: «Бійці Ісламу люблять смерть більше, як солдати Рабина люблять життя!».[12]

Ісламська етика та естетика смерті, отже, є однією з підвалин ісламського тероризму.

Ісламським терористам взагалі властивий високий ступінь залученості до теракту, що є однією з відмінностей релігійно мотивованого тероризму. Останньому притаманна деяка відстороненість, відокремленість особистості терориста від чиненого ним теракту; він розглядається і розглядає себе як холодне, розважливе знаряддя, за допомогою якого робиться ще один крок на шляху до мети. Ісламський же терорист вбачає в теракті не лише засіб досягнення мсти, але й своє особисте спасіння, він ставиться до теракту як до форми служіння Аллахові, що робить для нього теракт «особистою» справою.

Тут можна провести паралелі з т. зв. екстатичним тероризмом, коли застосування тероризму може стати заледве не емоційно-релігійним дійством і коли емоційний вплив на терориста стає основною мотивуючою силою теракту.

Відзначною рисою ісламських терористичних організацій є наявність майже в кожній з них харизматичного лідера, який, як правило, є і творцем очолюваної ним групи.[20]

Остання зазвичай складається з ізольованих один від одного осередків, до кожного з яких входить не більш як 10-11 чол. Ці осередки часто називаються «сім'ями» («усар»). Як правило, осередки спеціалізуються на певному відтинку роботи від місіонерсько-вербувальної діяльності до вуличних боїв.

При лідері групи, що має дуже високий релігійний харизматичний авторитет існує консультативна рада. Рішення цієї ради можуть бути для лідера як обов'язковими, так і необов'язковими.

При прийомі до осередку групи, новачка піддають впливу цілої низки заходів, спрямованих на значну (а подеколи і тотальну) перебудову його особистості. Метою цієї перебудови є фактична деперсоналізація особи, перетворення її на автомат, що кориться лише «волі Аллаха», вираженій у шаріаті та наказах лідера групи. Ідеологічна обробка членів ісламських терористичних груп спрямована на те, щоб виховати в них дві якості: готовність до покори та готовність до самопожертви. Перша якість основується на гаслі «Свобода — це покора Аллахові». Друга — на гаслі:«Хто не жадає мученицької смерті, віра того є слабкою».[7]

Дуже велику увагу керівництво ісламських терористичних груп приділяє ізоляції своїх членів від суспільства, що полегшує психологічну та ідеологічну та ідеологічну підготовку, дає лідерам монополію на ідейний вплив, а також звужує світ бойовика до розмірів групи і прив’язує в такий спосіб його до останньої.

Перебудова духовно-цінністної системи членів ісламських терористичних груп призводить до того, що вони виконують всі накази та йдуть на смерть цілком добровільно і навіть радісно. Настанови ісламу перестають бути для них зовнішнім чинником, перетворюючись на внутрішні, і багато ісламських терористів дотримуються їх цілком щиро, не тому, що вони повинні, а тому, що вони хочуть. Характерним побічним ефектом всього цього є почуття моральної вищості не лише над ворогом, але її над усіма іншими людьми.

Ісламський тероризм є одним з найпотужніших терористичних рухів у світі, діяльність якого виходить поза рамки Близького Сходу. Симптомами цього є: захоплення 24 грудня 1994 р. в Алжирі аеробуса А300 компанії «Ер Франс» бойовиками «Озброєного ісламського угруповання» з метою його підриву над Парижем; вибух бомби 1993 р. в нью-йоркському Світовому торговельному центрі, вчинений арабською терористичною групою шейха Омара, діяльність якої доти не поширювалася поза межі Єгипту; і арешт 1996 р. нью-йоркськими командос (SWAT) двох молодих арабів, що виготовляли у себе в помешканні вибуховий пристрій. З приводу останнього випадку фахівці ФБР вважають, що за їхньою спиною стоїть ХАМАС.[1]

Якщо це справді так, то це означає, що дана терористична організація відійшла від своєї декларації про боротьбу лише з Ізраїлем і лише на його території і збирається вступити в боротьбу також і з союзниками Ізраїлю на їхній території. Судячи з усього, саме у зв'язку з цим 1997 р. адміністрація США склала список екстремістських організацій, члени яких в екстреному порядку підлягають висилці з країни.

***

Треба зазначити, що організації типу РАФ, «Червоних бригад» чи то «Народної волі» — це вчорашній день тероризму.

Сьогодні визначальну роль у терористичному русі цілого світу відіграватимуть організації, що набули нової форми, трансформувавшись у справжні корпорації зі своїми банками, виробничими потужностями, юридичною інфраструктурою, значними земельними володіннями, суперсучасними засобами масового знищення і десятками, а то й сотнями, тисяч добре зорганізованих, абсолютно контрольованих верхівкою організації членів. Чудова камуфльованість подібних організацій та їх транснаціональний характер роблять їх невразливими. Студенти 70-х з автоматами навпереваги виглядають просто смішно порівняно з тими монстрами, що виникають у надрах сучасної цивілізації. Світ стоїть на порозі нової доби, доби занепаду абсолютної могутності держави. Концентрація значного капіталу у приватних руках і легка приступність надсучасних технологій створюють сприятливе середовище для виникнення в рамках суспільства замкнених соціотехногенних утворень, що прагнуть зруйнування цього суспільства.

Основною формою боротьби (у сполученні з іншими), до якої вдається подібне соціотехногенне утворення у процесі протистояння державному апаратові країни, в якій воно виникло, стає тероризм. Те, що нині визріває в розумах інтелектуалів і свідомості мас, об'єктивувавшись в економічних, політичних, виробничих, інформаційних, соціальних тощо відносинах, невдовзі змусить битися в конвульсіях всю цивілізацію. Першим несміливим проявом прийдешньої доби є «АУМ Сінріке».

Релігійний компонент «АУМ» більшою мірою відноситься до методів духовно-психологічного контролю й управління, аніж до якоїсь конкретної форми вірування.[2]

«АУМ Сінріке» - це ізольоване соціотехногене утворення з широким спектром напрямків діяльності. Тепер вже не секрет, що однією з основних цілей «АУМ» була реалізація політичних амбіцій її керівництва. А ці амбіції включали в себе не більше і не менше як захоплення влади в країні і встановлення жорсткого авторитарного режиму на чолі з лідером «АУМ» Секо Асахара. Треба зазначити, що прагнення колишнього спеціаліста у галузі голковколювання не були безпідставними. За неповні десять років Асахара (а може той, хто стоїть за його спиною), створив одну з найпотужніших фінансових організацій Японії, про реальні можливості якої так досі нічого й невідомо. Існують припущення, що «АУМ» розгромлена лише де-юре, а не де-факто.