Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності

Наше визначення комунікації, як і всі інші, не претендує на вичер­п­ність. Його можна доповнювати, розширювати, модифікувати, що ми зараз і зробимо, коли поведемо мову про масову комунікацію.

Визначення масової комунікації не можна витворити простим до­да­ванням слова маси до слова комунікація. Зміна звичного для нас міжлюдського характеру комунікації, коли спілкуються двоє, привела до глобалізації й модифікації самого процесу спілкування. Якщо у ти­по­вих, побутових або навіть виробничих, ситуаціях спілкування вини­кає ніби стихійно, раптово і як дія, підпорядкована основному, напри­клад, виробничому виду діяльності, включається в неї, то намагання спілкуватися з масою людей, переконувати їх у чомусь змушує кому­ні­канта ставитися до спілкування серйозно, готуватися до нього. А для людей, які постійно займаються спілкуванням і воно є їхньою пра­цею (наприклад для учителів, письменників, лекторів і для нас жур­на­лістів),— спілкування перетворюється у роботу, яку вже можна назвати професіональною діяльністю суспільно-культурного плану і моти­вом якої є ідея згуртування людей навколо іншої ідеї або якоїсь спра­ви.

Таким чином, під масовою комунікацією (масовим спілку­ванням, mass communication) ми розуміємо організоване спіл­ку­вання,

що є видом суспіль­но-культурної діяльності,

яка відбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелекту­аль­но-ми­сли­­тель­них та емоційно-вольових дій,

спрямованих на духовне, про­фе­сій­не чи інше єд­нан­ня ма­си людей (мас).

Основним у цьому визначенні є розуміння комунікації як ор­га­ні­зованого спілкування, або діяльності, тобто такої активності людей, яка має свої мотиви, свою структуру, яка складається з дій — актів, підпорядкованих меті. До речі, будь-яка діяльність не існує сама собою, вона завжди представлена конкретними діями і в них реалізується. Найприроднішими діями, в яких від­бу­вається спілкування як діяльність, є мовні дії, або мовлення.

Те, що масова комунікація є організованим спілкуванням, має принципове значення для розуміння формування й розвитку масовоінформаційних процесів у суспільстві. Ідея організовано­го спілкування може виникнути лише у ситуації від­по­ві­даль­но­сті мовця (комуніканта) за свою “словесну роботу”. Ця відпові­даль­­ність рідко виникає під час спілкування двох людей, бо та­ке спілкування має рівень переважно побутової міжособистісної комунікації. Масовість акту мов­ленн­я, коли на тебе дивляться сотні очей, дає відчуття важливості виконуваної справи, тобто акту мовлення, і змушує серйозно ставитися до організації са­мо­го процесу спілкування. Окрім того, психологічно спілкуван­ня з масами — це є завжди вихід за межі свого звичного, непо­міт­ного для своєї ж свідомості “я”. Актуалізація свого “я”, тоб­то усвідомлення того, що і як ти робиш у цей момент, характер­на для особливих ситуацій, в які потрапляє людина. До таких ситуацій відноситься й комунікативна ситуація, в якій дово­дить­­ся тримати слово перед масою людей. Усвідомлення ж сво­їх вчин­ків, дій, операцій, цілей, мотивів і т. п., а через усвідом­лення й керування ними лежить в основі професіоналізму, тобто майстерності. А це в свою чергу веде до професіоналізації дій, виникнення відповідної професії й підготовки відповідних фа­хів­ців. Таким чином, організоване спілкування, яким є масова комунікація, давним-давно набуло ознак професіональної діяль­но­сті й поставлене у виробничі умови поряд з розвитком засобів масо­вої комунікації, без яких ефективний зв’язок з масами не­мож­ливий, тобто поряд з виникненням індустрії мас-медіа. Згід­но з визначенням масового спілкування, взятого зі словника A Dic­tionary of Communication and Media Studies (Ed. by J. Watson and A. Hill.— London, New York, Sydney, Auckland, 1997.— C. 132—133), цим терміном позначають “інституалізовані форми ви­роб­ництва і розповсюдження загальнодоступних (публічних) пові­домлень, які поширюються у великому масштабі, включаючи знач­ний розподіл праці в їхньому виробничому процесі та функціо­ну­ванні, через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звукозапису” (подано у перекладі О. В. Зернецької [Зернецька О. В., 19]). Як бачимо, організація процесу масового спілкування досягла такого рівня відповідальності й серйозності, що за організацію спра­ви масового спілкування відповідають цілі установи, заклади, фабрики (“інституалізовані форми виробництва і розповсюджен­ня”) і кожен відповідає за організацію певного процесу масової ко­му­нікації (“роз­­по­діл праці в їхньому виробничому процесі та функ­ціону­ван­ні”), оскільки процес організації масового спілкування є складним (“через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звуко­за­пису”).

В іншому визначенні масової комунікації, взятому зі словника Ellmore R. T. Mass Media Dictionary (Lincolnwood, 1992.— С. 351), наголос зроблено на швидкому розповсюдженні копій інформації, виготовлених механічно або електронно для гетерогенної (різнорід­ної) і дуже великої кількості індивідуумів. Це швидке розповсю­джен­ня інформації згадуваний уже дослідник Г. Г. По­чепцов навіть поклав в основу визначення комунікації взагалі: “…пропонуємо визначити комунікацію як процес прискорення обміну інформа­цією” [Почепцов Г. Г., 1999, 19].

Отже, беручи до уваги професіональний аспект масової комуні­ка­ції на сучасному етапі, ми можемо запропонувати таке її визна-ння:

Професіональна масова комунікація — це майстерно органі­зо­ване спілку­вання у вигляді суспільно-культурної діяльності,

учасниками якого є, з одного боку, про­фесіональні мовці (ко­му­ні­ка­то­ри, або комунікан­ти), що чи­нять згідно з суспільно-етич­ними нор­ма­ми, закона­ми держави, ви­мо­гами тех­но­логії ор­­­га­нізації мовлення й спілку­ван­ня,

і, з іншого боку, маса людей (маси, комунікат),

на яку здійснюють уп­лив професіональні мовці через засоби масової комунікації,

що є продук­том професійної масо­во­ін­формаційної діяльності у сфері інформаційної інду­стрії як “ін­сти­туалізова­ної форми ви­роб­ництва і роз­пов­сюдження загально­до­ступних (публічних) повідомлень, які поширюються у великому мас­шта­бі, вклю­ча­ю­чи значний розподіл праці в їхньому виробни­чому процесі та функціонуванні через складне посеред­ництво дру­ку, фільму, фотографії та звукозапису” (J. Watson, A. Hill).

Становлення масової комунікації як сфери професіонально орга­ні­зо­ва­ної суспільно-культурної діяльності так чи інакше пов’язано з виникненням професії комунікатора, яка у суспільстві офіційно ще не є визнаною (навіть ідуть дискусії навколо того, журналіст як ко­му­нікатор — це професія чи ні), і розвитком виробничої сфери для забезпечення масової комунікації.