Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності

Сьогодні в Україні більше 15 факультетів і відділень журналі­сти­ки. Серед них варто назвати факультет журналістики Львівського уні­­­­вер­ситету, факультет видавничої справи та редагування Україн­ської академії друкарства.

У 2000 році при Інституті журналістики створено Центр перепід­готовки та підвищення кваліфікації журналістських кадрів Київсь­ко­го національного університету ім. Тараса Шевченка на виконання до­ру­чення прем’єр-міністра України.

Інформаційна індустрія України й сфера масової комунікації в ці­ло­му не може існувати без науки. Науково-дослідні заклади й центри в інфор­маційно-комунікативній сфері покликані вести моніторинг за ЗМК, їх функціонуванням, аналізувати масовокомунікаційні процеси тощо. В Україні основним науковим центром вивчення ЗМК та ма­со­­вої комунікації є Інститут журналістики. В Інституті сім кафедр (ви­давничої справи та редагування, періодичної преси, організації ма­со­во­інформаційної діяльності, міжнародної журналістики, телеба­чення та радіомовлення, мови та стилістики, історії літератури та жур­налістики), які безпосередньо й ведуть наукову діяльність. Се­ред українських науково-дослідних закладів, що займаються, зок­рема, й питаннями виробництва ЗМК, можна назвати Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку. Дослідження у сфері друку і книговидання активно проводить Українська ака­демія дру­карства.

Дослідження ЗМК є частиною загального питання вивчення ма­сової кому­ніка­ції. Історія дослідження масової комунікації, як зау­ва­жує О. В. Зернецька [Зерне­ць­ка О. В., 19 і далі], має кілька етапів. Пер­ший етап — від початку ХХ ст. до кін­ця 30-х років — це етап зародження інтересу до явища масової комунікації. Дру­гий етап — 40-ві—початок 60-х років — період “легалізації” предмета дослі­джень, створення теорії масової комунікації. Третій етап — друга половина 60-х — кінець 70-х років — період урізноманітнення до­слід­ницьких напрямків. Чет­вертий етап — 80-ті—90-ті роки — від­криття нових аспектів масової комунікації у поєднанні з іншими су­спільними та технічними науками.

Українська наука про масову комунікацію активно розвивається. В Інституті журналістики працюють і працювали відомі учені, пра­ці яких є вагомим внеском в історію української науки про масову комунікацію. Перший директор Інституту журналістики проф. А. З. Москаленко, колишній професор інституту Г. Г. Почеп­цов, нині професор Інституту міжнародних відносин, професори В. І. Шкляр, В. Ф. Іва­нов, Б. І. Черняков, В. Я. Миронченко, доценти Т. О. При­сту­пенко, В. В. Бугрим та ін. при­свя­тили свою творчість вивченню ЗМК або масово­інфор­маційних чи масовокому­ні­ка­ційних процесів.

Уся ця потужна інфраструктура інформаційної індустрії та сфери масово­кому­нікаційної діяльності покликана забезпечувати вироб­ни­­цтво масової інформації, ЗМК, забезпечувати їхнє функціону­ван­ня.

Засоби масової комунікації, або мас-медіа, поділяються на друко­ва­ні, аудіовізуальні, електронні. ЗМК є носіями масової ін­фор­мації, або засобами її передачі.

На думку О. В. Зернецької, ЗМК зазнали швидкої й докорінної змі­­ни у 80—90 роках ХХ століття [Зернецька О. В., 8]. Виникли нові засоби масової комунікації (НЗМК) — супутникове, кабельне теле­ба­чення, відео, відеотекст, супутникове пряме телевізійне мов­лення, яке постачає програми “прямо додому”, використовуючи до­маш­ні антени-“тарілки” в обхід наземних приймальних телеві­зій­них стан­цій, комп’ютерні засоби, супутникові системи віддалених сенсорних спостережень, мультимедійні системи, телефони, факси (згідно з “Те­ле­комунікаційним актом” 1996 р., прийнятим у США) поряд зі звичними ЗМК (наземне телебачення, радіомовлення, всі різновиди звукозапису та його поширення, кіно, друковані видання).

Активний розвиток ЗМК свідчить не лише про демократичні про­це­си в суспільстві, а й про формування потужної інформаційної інду­стрії в державі, професіоналізації масовоінформаційної та масово­кому­ні­каційної діяльності.

Література

Бондаренко А. Д. Современная технология: теория и практика.— Киев; До­нецк: Вища шк., 1985.— 171 с.

Гуманітарні технології: Конспект лекцій / За ред. В. В. Різуна.— К.: Видав­ни­чий дім “КМ Academia”, 1994.— 60 с.

Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнарод­ні відносини.— К.: Освіта, 1999.— 351 с.

Каширин В. П. Философские вопросы технологии.— Томск: Изд-во Том. ун-та, 1988.— 286 с.

Масова комунікація: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іва­нов, В. А. Вергун.— К.: Либідь, 1997.— 216 с.

Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А. З. Мо­скаленко, Л. В. Гу­берський, В. Ф. Іванов / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка.— К., 1999.— 634 с.

Почепцов Г. Г. Теорія комунікації.— К.: Видавничий центр “Київський уні­вер­ситет”, 1999.— 308 с.

Різун В. В., Мелещенко О. К. Інформаційні мережі в засобах масової інфор­мації. Канал ИНФО-ТАСС / Київ. ун-т ім. Тараса Шев­ченка.— К., 1992.— 96 с.

Різун В. В. Основи комп’ютерного набору і коректури: Під­ручник.— К.: Ли­бідь, 1993.— 172 с.

Свириденко С. С. Современные информационные техно­ло­гии.— М.: Радио и связь, 1989.— 300 с.

Смирнов С. В. Становление основ общественного производства (Материаль­но-технический аспект проблемы).— К.: Наук. думка, 1983.— 260 с.

Dance F. The Concept of Communication // Journal of Commu­nication.— 1970.— # 20.— P. 201—210.

Goban-Klas T. Media i komunikowanie masove. Teorie i analizy prasy, radia, tele­wi­zji i Internetu.— Warszawa—Kraków: Wydawnictwo naukowe PWN, 1999.— 336 s.

Walińska de Hackbeil H. Pojęcie “komunikacja” w amerykańskiej teorii komu­nikacji społecznej: Докт. дис….— Uniwersytet Wrocławski, 1975.