Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності

Способи організації виробничого процесу і сам виробничий про­­цес залежать від предмета праці, від знання про нього. У цьому ви­пад­ку прийнято говорити про матеріалознавство як основу тех­ноло­гічного процесу, оскільки від знання про предмет праці зале­жить і сама організація праці. Тому знання про матеріальні носії інформації й саму інформацію (газету, журнал, книгу, телепе­редачу, текст, ви­дання тощо) є основою інформаційної технології.

Щодо технологічних засобів, то інформаційна індустрія все ж не є багатою, про що свідчить неспроможність наших машино­будівних технологій виготовляти такі машини, які б змогли мате­рі­алізувати тех­ніки аналізу, змістової обробки інформації та ін. Іс­ну­ючі технічні засоби, що вже стали традиційними,— магнітофон, друкарська ма­шин­ка, радіоприймач тощо — виконують здебіль­шого репро­дук­тив­ну функ­цію і можуть матеріалізувати тільки ті операції, які пов’язані з від­творенням голосу та зображення. Ці засоби виконують свою про­дук­тивну роль, але особливого зна­чен­ня вони набувають в ком­плексі з новітніми технічними засобами, до яких необхідно від­нести, зок­рема, комп’ютерну та іншу елек­тронну техніку. Ця тех­ніка прин­ци­­пово відрізняється від репро­дуктивних технічних засо­бів. Вона, по­­ряд із функцією відтво­рен­ня, здатна матеріалізувати операції от­ри­­мання, збереження та обробки інформації. Людський мозок, попри всю його доско­на­лість, не здатен зберігати й обробляти швидко­плин­ний інфор­маційний потік. Електронна техніка уможли­вила ма­те­ріалізацію ін­формаційних процесів і дала поштовх для розвитку комп’ютер­них інформаційних технологій.

Комп’ютерна техніка завдяки своїй здатності керувати інфор­ма­ційними процесами стала важливим технологічним засобом в інфор­ма­ційній сфері. Сучасний фахівець фактично має під рукою (1) ін­фор­маційне джерело у вигляді банків даних, де інформація є мало­дискретною (малорозірваною) у просторі й часі, доступною зав­дяки інформаційним мережам у будь-якому куточку земної кулі; (2) ана­літичний пристрій, який допомагає фахівцю приймати рішен­ня; (3) ді­агностичний пристрій, здатний контролювати си­ту­ацію взає­мо­дії фахівця з технологічним об’єктом і коригувати дії фахівця; (4) кі­бернетичний пристрій, що здатен керувати діями фа­хівця через си­стему інтерфейсних пристроїв (динамік, принтер, монітор, телефон тощо).

Комп’ютерна техніка якоюсь мірою моделює діяльність фахів­ця че­рез матеріалізацію основних технік, які доводилося фахівцю вико­ну­ва­ти вручну. Прийде час фахівців-кіберів, але це стане мож­ливим тільки на базі штучного інтелекту. Поки що ком­п’­ю­тер­на тех­ніка для людини залишається лише потужним технологіч­ним засо­бом, особ­ливо в інформаційній сфері. Виникає питання до­ціль­ності включення в діяльність фахівця інформаціологічного про­філю ком­п’ю­терної тех­ніки. Вона повинна використовуватися лише на етапах рутинної ро­бо­ти людини або в ситуаціях, пов’язаних із великими енергетичними людськими затратами чи значними потуж­ностями.

Комп’ютерна техніка входить у діяльність людини своїми апа­рат­но-програмними засобами у вигляді автоматизованих робочих місць (АРМ), інформаційно-пошукових систем (ІПС), автоматизованих ін­фор­маційних систем (АІС), експертних систем (ЕС), банків даних (БД), інформаційних мереж тощо. Ця техніка не просто включається у виробничу діяльність людей, вона формує новітні технології, витіс­ня­ю­чи традиційну, що пов’язано з соціально-психологічною і професій­ною періорієнтацією та адаптацією виробників. Природно, що зміна найменшого технологічного ланцюжка порушує весь технологічний процес, робить переоцінку всіх задіяних у даній сфері виробничих технологій. Тому соціальна адаптація комп’ютерної технології — це соціально складний процес, що зачіпає інтереси установ і виробників. Ця новітня технологія примушує переосмислити навіть сам процес виробництва. Так, трапилося з редакційно-видавничими технологія­ми, які завдяки комп’ютерній техніці гуманізувалися, оскільки майже кожній людині став доступним процес виготовлення оригіналу-маке­та на персональному комп’ютері.

Комп’ютерні технології зачепили інтереси кожного працівника ін­фор­маційної сфери, змусили його позбавитися виробничих стереоти­пів, дбати про підвищення своєї кваліфікації, освоїти нову техніку, змі­­ни­ти культуру виробництва, виробничі стосунки. Так, комп’ю­тер­ні технології фактично переорганізували редакційно-видавничий про­цес у бік розширення зони функцій редакції і скорочення функцій друкарні. Процеси макетування, верстки перейшли в редакцію, а дру­карні залишилися процеси поліграфічного відтворення та тиражу­ван­ня. Завдяки програмному забезпеченню, спеціально зорієнтованому на видавничу діяльність, перестають існувати окремо процеси набо­ру, коректури й правки. Технологічно це може бути єдиний процес, цілісність якого залежить від програмного продукту.

Якісне, високотехнологічне виготовлення носіїв інформації зумов­лене суспільною необхідністю виробляти досконалі, естетично офор­м­­лені носії інформації, потрібні для розвитку людини й суспільства в цілому, збереження й передачі інформації з покоління в покоління, формування інформаційної системи суспільства, розвитку науки, тех­ні­ки, культури тощо. Будь-який текст, від кількох надру­кова­них ряд­ків до багатотомного видання, є неоціненним джерелом інформа­ції, вмістилищем духу народного, інформаційним каналом між ми­нув­ши­ною і прийдешністю. Кожен текст є проявом загаль­нона­род­ної інфор­маційної системи, в якій живе дане покоління. В ос­ми­сленні цієї значимості тексту більш важливою й вагомою зда­ється робота друкарки, складальника, коректора, які своєю працею створюють справді графічні шедеври національної культури.

Для інформаційної системи суспільства технологія виготов­лення но­сіїв інформації не є індиферентною (байдужою). Адже від швидкості, зо­крема, друкарських процесів залежить швидкість роз­­­повсюдження ін­фор­мації. З погляду природного, передача ін­фор­мації має бути латент­ним, безперебійним, прискореним проце­сом, і будь-які збої, що зачі­па­ють ці характеристики процесу пере­дачі інформації, згубно позна­ча­ють­ся на самій же природі. Інфор­маційні технології в суспільстві як соціо­ло­гізовані способи й про­це­си передачі інформації, на відміну від природ­них, є певним чи­ном громіздкими, уповільненими процесами через ни­зь­­кий рівень автоматизації, диспропорцію між здатністю вводити й виво­дити інформацію, неспроможністю оперативно переробляти й видавати великі інформаційні масиви, фіксувати їх на паперових чи інших носіях. Відкритість і свідома регульованість інформаційних про­це­сів у суспіль­стві, з одного боку, позитивний факт, бо дозволяє робити селекцію ін­формації, визначати канали її поширення тощо. Інформаційні потоки у певному соціумі завжди суспільно регульо­вані, і в цьому полягає сам механізм розвитку й існування соціаль­них інформаційних систем, де різні суспільні інститути — від осо­би до певного колективу — впли­ва­ють на формування інформа­ційних потоків. А з іншого боку, є негатив­ним явищем, оскільки стороннє втручання в сокровенне інформаційних процесів не зав­жди коректне, буває надто суб’єктивним.