Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності

Професія виникає там і тоді, де й коли починають говорити про професіоналізм, майстерність. Професіоналізм журналіста як кому­ні­катора сьогодні є очевидним. Власне, ми й намагаємося розрізняти у журналістській справі професіоналів і непрофесіоналів, любителів, “чайників”. Професія журналіста існує, інша річ, який її статус і до якої сфери людської діяльності вона належить. Відповідь одна: до сфери професіональної масової комунікації як виду суспіль­но-куль­тур­ної діяльності і має статус творчої про­фесії, пов’яза­ної зі ство­рен­ням неповторних, оригінальних тво­рів.

Творча праця відрізняється від нетворчої тим, що при творчій пра­ці не можна поставити на потік виготовлення стандартних пред­метів виробництва. Продукт творчої праці завжди існує в одному при­­­мірнику й позначений індивідуальністю виготівника, його світо­ба­­чен­ням, розумінням життя тощо. Під час комунікації сказане мов­цем слово — це тільки його слово, що виражає тільки його задум, сподівання, тільки його емоції. Але це зовсім не означає, що творча праця раз і назавжди позбавлена технологізації процесів праці, уні­фі­кації певних операцій. Межа між “творчим” і “нетворчим” змінна, вона залежить від стану професії, рівня наукового розвитку су­спіль­ства, освіченості виконавця роботи. Очевидним сьогодні є те, що, на­при­клад, пошук інформації для написання творів більшою мірою стає вже справою технологічної освіченості, ніж творчого натхнен­ня.

У складних формах діяльності, як і професіональної ма­со­вої ко­му­ні­кації, ряд процесів може мати чисто творчий харак­тер, а інші процеси можуть технологізуватися й “ставати на потік”, а та­кож переходити у сферу виробництва.

Для розуміння співвідношення творчого й виробничого у струк­турі діяльності необхідно уявити її структуру.

Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що контакт між комунікаторами опосередкований засобами масо­вої комунікації, які функціонують у системі масової комуніка­ції для забезпечення впливу комунікантів на комунікатів.

1. Яке ж співвідношення творчих і нетворчих процесів у струк­турі масової комунікації та чим зумовлене це співвідно­шен­ня? 2. Чому виробничі процеси у структурі масової комунікації при­­ве­ли до піднесення масовоінформаційної діяльності у наш час і чим по­зна­чений розвиток сучасної інформаційної індустрії у світі?

Постараємося якомога коротко відповісти на поставлені запи­тан­ня.

1. Комунікація від природи своєї є конституюючим фактором су­­спіль­ного розвитку. Немає спілкування — немає спільноти. Як­що ми, фантазуючи, припустимо, що суспільство, яке не розвивається, може бути без науки, освіти, то без спілкування, без передачі інфор­мації суспільство існувати не може взагалі.

На ранніх етапах суспільного розвитку комунікація має виключ­но опера­ці­о­нальний рефлекторно-поведінковий характер і залежить від віталь­них, тобто життєвозабезпечувальних, потреб людей. Лю­ди об’єднувалися в колективи, групи з метою отримання їжі, будів­ництва житла тощо. У цій ситуації комунікація виступала знаряд­дям об’єднання у групи.

З суспільним розвитком і перетворенням комунікації в систему усвідомлених, цілеспрямованих дій, скерованих на процес свідо­мо­го вста­нов­­лен­ня й підтримання контактів між членами суспіль­ства, спілкування могло набирати характеру творчого процесу, коли ре­ак­ція комуніката прогнозувалася мовцем, подумки “створювала­ся”, “пророблялася” у своїй уяві і була ніби витвором мовця.

З глобалізацією процесу комунікації, зокрема виникненням фор­ми масового спілкування, творчий характер комунікації міг посту­пово втрачатися через свідоме втручання в акт комунікації: його планування, прогнозування реакції мас, свідоме керування масами тощо. Комунікація ніби стає на “виробничий конвеєр”.

Ми, сучасники, є свідками того, як у структуру професіональної масової комунікації включаються елементи виробничого процесу, пов’язані з агітацією, пропагандою, маніпулюванням масами, зом­бу­ван­ням людей. Якщо комунікацію розглядати як виробничу ді­яль­ність, це означає, що ми повинні ставитися до неї як до процесу, що відбувається з використанням певних технологій; масу людей, що зазнала такого технологічного впливу, розглядати як предмет ко­му­нікативного виробництва. Це означає, що інтелектуальна й емо­ційно-вольова поведінка мас поставлена на “виробничий кон­веєр”, що мовець чи мовці ніби виробляють поведінку мас, штам­пують її за певними алгоритмами, на основі певних наукових розробок.

Я намалював вам жахливу картину впливу на людей. Як бути? Чи можна обмежити людство у втручанні в процеси комунікації? На якому рівні варто розглядати вплив на маси?

Думаю, я не зроблю відкриття, коли скажу, що поступ людства в пізнанні самого себе і своїх процесів зупинити не можливо. При­му­сова, диктаторська зупинка людства матиме такі ж жахливі на­слід­ки, як і, скажімо, зомбування мас. Людству нічого більше не залишається, як тільки скерувати свою розумову енергію у пра­виль­не русло, хоч межа між “правильним” і “неправильним” на­стіль­ки хистка, що її неможливо завжди правильно провести.

В усі часи комунікація як вплив людини на людину залишиться і на рівні поведінки, зокрема, у побутових ситуаціях, простих ситу­а­ціях мовлення, і на творчо-діяльнісному рівні, коли, наприклад, учи­тель готується до уроку, лектор до виступу й прогнозує реак­цію ау­ди­торії. Але ніхто не заборонить людству розглядати кому­ні­ка­­цію і на виробничо-діяльнісному рівні. Інша річ, на що має бути спря­мована така комунікація. Це вже залежить від виховання, куль­тури тих, хто розглядає комунікацію як працю, спрямовану на пере­творення мас з одного стану в інший. А хіба комунікація, вклю­чена у сферу педагогічної діяльності, не є позитивним факто­ром у формуванні молодшого покоління? Хіба такої комунікації треба боятися? Не можна допускати культової комунікації, яку пе­ре­жив колишній Радянський Союз, фашистсько-гебельсівської про­­­­па­ганди, якої зазнала Німеччина. Треба на сторожі слова й дій по­ставити честь і совість, мудрість і далекоглядність, щоб уникну­ти спілкування як форми духовного рабства і закабалення, розроб­ле­ної у царстві темних сил і застосованої до людей за шкідливими тех­но­ло­гіями.

Виробничий підхід до процесу масової комунікації був зумов­ле­ний самою структурою масової комунікації та переходом люд­ства на рівень побудови індустріального суспільства. Якщо усне спілкування могло мати пове­дінковий характер, то письмове, пов’­яза­не зі створенням текстів, так чи інакше набувало творчого ха­рак­теру, оскільки мовець уже свідомо працював над твором,, тво­рив свою картину світу. В той же час написання текстів твору, зокрема, їх дублю­вання набувало виробничого характеру, бо було пов’язане з ви­готов­ленням знакових форм твору за певними прави­ла­ми й на ос­но­ві конкретних друкарських технологій, що час від часу удо­скона­лювалися.

З розвитком технологій у виробничу сферу потрапили й такі про­цеси масової комунікації, як збір даних через інформаційні ме­ре­жі й збереження інформації у вигляді банків даних, виробництво носіїв інформації — книг, газет, журналів тощо, виготовлення засо­бів масової комунікації як інформаційно-знакових систем, які, з од­ного боку, є творчим продуктом, бо створені одним або кількома авторами, дизайнерами, художниками, редакторами, сценаристами, режисерами тощо, а з іншого боку, оформлені за певними прави­лами й стандарта­ми й розмножені у великій кількості. Таким чи­ном, у структуру масо­вої комунікації, особливо професіональної, були включені виробничі процеси, що лягли в основу виникнення інфор­маційної індустрії.