Прибирання прямим комбайнуванням проводять на висоті зрізу не більше 15 див. Лише на прибиранні зернових з підсівбою трав висоту зрізу збільшується до 20 див. Низькорослі і полеглі зернові косять не вище на 10 див. швидкість руху комбайна не повинна перевищувати 8 км/ч. У табл. Приведені швидкості руху комбайна СЬК-4 за різних умов прямого прибирання. Способи руху ті ж, що і при роздільному прибиранні (Зілашин Л. Р. Озиме жито).
Таблиця 2
Ширина заганянь для комбайна СЬК-4 з жниваркою ЖВН-6
|
Спосіб руху |
Ширина заганянь при їх довжині, м. |
||||
|
400 |
600 |
800 |
1000 |
2000 |
|
|
Загородний з правим поворотом на кінці Загородний з розширенням прокошування |
80 120 |
90 130 |
100 150 |
110 170 |
160 - |
Таблиця 3
Середня маса 1 пог. м валу
|
Біологічний урожай зерна при відношенні зерна до соломи, ц/га |
Маса валу при прибиранні жниварками, кг |
||||
|
1:1 |
1:1,5 |
1:2 |
ЖРС-4,9 або зчеплення два таких жаток |
ЖВН-6 або ЖВН-6-12 в один вал |
ЖВН-6-12 у сдвоённый вал |
|
10 16 22 30 36 - -
|
18 12 18 24 30 36 - |
10 14 20 24 32 36 |
0,85 1,27 1,79 2,49 3,10 3,95 4,61 |
1,03 1,54 2,17 3,02 3,76 4,79 5,59 |
1,93 2,89 4,07 5,67 - - - |
2 Районовані сорти (гібриди) та їх характеристика
Харківська 55. Створений в Українському НДІ рослинництва, селекції і генетики імені В. Я. Юр’єва шляхом багатократного індивідуально – сімейного відбору з посіву жита сорту Харківська 194.
Відноситься до західноєвропейської екологічної групи. Колос веретеновідний і призматичний, середньої довжини і щільності. Ості колосів середньої довжини, грубі.
Зерно овальне, напіввідкрите, сіро-зелене, велике, маса 1000 зерён – 26-30 р. Консистенція борошниста, рідше напівсклоподібна. Склоподібність – 33 – 41%. Зміст білка – 9,6 – 13,7% .
Хлібопекарські якості хороші. Досить стійкий до обсипання.
Соломина середньої висоти (120 – 150 см), міцна, досить стійка до вилягання. У роки з вираженим виляганням значно перевершує по врожайності інші сорти. Загальна і продуктивна кущистість висока.
Сорт середньопізній (тривалість періоду від посіву до воскової стиглості – 304 – 329 днів). Зимостійкість вище середньою. Посухостійкість хороша. Поражаємость бурою іржею середня.
По врожайності на 2 – 3 ц/га перевищує сорт Харківська 194.
Харківська 60. Також виведений в Українському НДІ рослинництва, селекції і генетики імені В. Я. Юр’єва шляхом сімейного відбору з гібридів сортів Харківська 194 і Петкус короткостебельний.
Відноситься до західноєвропейської екологічної групи. Колос призматичний і веретеновідний, середньою довга і щільність. Ості довгі, такі, що напіврозходяться, досить міцні. Колоскові луски ланцетообразне, з короткими остевідним придатком. Зовнішні квіткові луски роздуті, несуть по кілю грубі густі вії.
Зерно напіввідкрите, овальне, сіро-зелене, велике, маса 1000 зерен – 27 – 31 р. Зміст білка – 12%. Мукомельні і хлібопекарські якості хороші.
Соломина товста, міцна, середньої висоти (130 – 150 см), досить стійка до вилягання. Листя широке. Кущистість висока, форма куща проміжна.
Сорт середньо спілий, тривалість періоду від посіву до воскової стиглості складає 306 – 321 день. Зимостійкість вище середньою, стійкість до сніжної цвілі. Посухостійкість хороша. Врожайність висока – 48,2 ц/га.
3.1 Кліматичні умови.
Більша частина теріторії Одеської області відноситься до Причорноморської низовини, плавно понижаючейся до Чорного моря. На узбережжі Одеської області велика кількість лиманів, повністю або частково відгорожених від моря піщано-раковинними природними насипами. Крупніщі лимани Куяльницький і Хаджибейський.
Клімат Одеської області помірно континентальний, з жарким сухим літом і м'ягкою малосніговою нестійкою зимою. Середня температура на юзі: січню мінус 2°С; липню 23°С. Загальна сума опадів коло 410 мм за рік. Опади випадають головним образом літом, часто в виді зливів. Южна половина Одеської області схильна посухам.
Зима в самої Одесі помірно м'яка - середня температура січню - 3°С, літо дуже тепле, посушливе - середня температура липню 22°С. В Одеському регіоні випадає за рік коло 350 мм опадів. Чорне море в районі Одеси узимку може замерзати на нетривалий час.
Тривалість вегетаційного періода в Одеської області від 168 до 200 добів.
Річна сітка Одеської області повностю належить басейну Чорного моря. Головні ріки: Дунай (з Кілійским гірлом), Дністер (з притокою Кучурган), Колима й Савранка (притока Южного Бугу). Дельта Дунаю і плавні Дністеру місцями заболочені. Багато мілких пересихаючих річок. Крупні ріки мають важливе господарське значення для судоплавства, зрошення і гідроенергетики. В приморської смузі багато прісноводних (Кагул, Ялпуг, Катлабух) і солоних (Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас) озер.
Найбільш характерні почви Одеської області южні і звичайні чорноземи, середне- й малогумусні. В приморської частині області переважають южні солонцеваті чорноземи. По долинам і балкам повсюдно розпоширени чорноземно-лукові солончаковаті почви й солончаки. Природні різнотравні типчаково-ковильні степа розгортані. Невеликі масиви лісів-дібров із дубу черешчатого, буку, ясеню і липи збереглися тільки на півночи Одеської області
3.2 Ґрунтові умови
Одеська область, як видно розташована в двох природних зонах – Лісостепу і Степу.
Залежно від фізико – географічних умов, у різних природних зонах ґрунти розвиваються по – різному, що призводить до утворення їх різноманітних генетичних типів, видів і різновидностей.
Найголовнішими типами ґрунтів на Одещині є: сірі лісостепові ґрунти, чорноземи, каштанові, лучні та болотні.
Завантажити реферат