Вибори 31 березня 2002р. показали, що в Україні залишилася проблема з організацією процесу голосування. Недостатня облаштованість та забезпечення виборчих дільниць, низький рівень підготовки членів дільничних комісій створювали черги та хаотичне голосування виборців у не відведених для цього місцях, що жодним чином не сприяло таємності голосування.
Іншою, набагато суттєвішою проблемою, стало масове застосування на виборах 31 березня 2002р.практики використання відкріпних талонів для голосування не за місцем проживання. Скориставшись цією нормою в Законі про вибори народних депутатів України, багато кандидатів організовували виїзди виборців в інші округи з відкріпними талонами. Це явище було зафіксоване у всіх регіонах України. Іноді кількість "привезених" на округ виборців сягала 8 тисяч осіб. Саме ці люди створювали на дільницях черги, а також використали велику кількість бюлетенів, що не дозволило проголосувати виборцям, які мешкають в даних округах. Однак ці зловживання не є прямим порушенням Закону про вибори, за винятком тих випадків, коли одна особа мала декілька відкріпних талонів.
Хотілось би виділити організовану роботу Центральної виборчої Комісії, яка не зважаючи на те, що Закон про вибори та бюджет були прийняті з запізненням, змогла організувати процес виборів у відповідності з законом, чесно і відкрито.
На виборах у березні 1998 року в Україні вперше як реальна сила виступили політичні партії. Вони по-різному впоралися зі своїм головним завданням - вплинути на електорат. Сам електорат був, є і залишається головним суб’єктом політичного процесу на виборах. Партії та окремі кандидати можуть вступати з ним у відносини кооперації, домінування, підпорядкування чи навіть залякування, але окремі партії приходять та відходять, а електорат залишається завжди.
Перед виборами робилося багато прогнозів щодо участі населення в голосуванні та результатів виборів. Деякі з цих прогнозів підтвердилися, інші виявилися хибними. Зокрема, підтвердилися прогнози щодо участі виборців у голосуванні. Протягом декількох місяців опитування фіксували збільшення бажаючих брати участь у виборах, кількість бажаючих на другу декаду березня становила майже 71% опитаних респондентів. Фактично прийшло до виборчих скриньок 70,7% виборців.
Якщо подивитися на результати виборів-98, то найбільш вдалими були кампанії партій, які використовували соціал-демократичну ідеологію у своїх програмах. З політологічної точки зору, якщо базуватися на заявах та програмах партій, у березні перемогли соціал-демократи. Проте післявибірний курс уряду навряд чи можна вважати соціал-демократичним. У класичному розумінні соціал-демократична модель суспільства передбачає розподіл більшості коштів, які циркулюють у країні, через державний бюджет. Податки на юридичних та фізичних осіб дуже високі, але держава гарантує громадянам безкоштовні або майже безкоштовні соціальні послуги: освіту, охорону здоров’я, громадський транспорт та забезпечення інших нагальних потреб.
нормам можна відзначити, що хоча були відмічені деякі позитивні моменти, було зафіксовано також багато проблем.
Найважливішим позитивним здобутком виборів 2002р. став високий рівень відкритості виборчого процесу. Це виявилось в тому, що спостерігачі, представники ЗМІ в більшості випадків змогли реалізувати своє право на отримання інформації про хід виборів, а також доступ до відповідних документів, в т.ч. отримання копій протоколів про результати голосування. В поєднанні з цим, опублікування ЦВК результатів голосування з усіх виборчих дільниць стало серйозним кроком з точки зору підвищення довіри до офіційних результатів виборів, хоча процедура співставлення даних про результати голосування вимагає додаткової роботи.
В той же час, вибори не стали в повній мірі загальними, оскільки багато виборців не змогли проголосувати через погану організацію процесу голосування на виборчих дільницях. Таким чином, відсоток виборців, що проголосували в більшій мірі є показником низької пропускної здатності виборчих дільниць, ніж активності виборців, що була вищою.
Крім того, вибори важко назвати вільними через активне втручання владних інститутів у хід виборчої кампанії, тиск на виборців та суб‘єктів виборчого процесу. Як наслідок, не були гарантовані рівні умови для всіх учасників кампанії, в першу чергу щодо проведення агітації, а також щодо доступу до ЗМІ.
Через серйозні недоліки в організації голосування вибори значною мірою не були таємними; велика частина виборців голосувала поза межами кабінок для голосування, що створювало умови для контролю за їх волевиявленням.
Активна діяльність на виборах інститутів громадянського суспільства позитивно вплинула на їх хід з точки зору наближення до загальноприйнятих демократичних стандартів. Проте, робота недержавних організацій проводилась як правило не завдяки сприянню їх роботі з боку державних і виборчих інституцій, а швидше навпаки. Приміром, місцеві громадські організації так і не отримали можливості виставляти своїх офіційних спостерігачів для спостереження за ходом голосування і підрахунку голосів, що стало кроком назад в порівнянні з попередніми парламентськими виборами.
Висновок.
Верховна Рада, по Конституції, остаточно втратила колишній статус вищого органа державної влади і вперше придбала основні риси парламенту України – єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органа законодавчої влади України.
Пріоритетною рисою українського парламенту як органа законодавчої влади є його єдність, винятковість, універсальність у системі органів державної влади, що обумовлена насамперед унітарним характером нашої держави, його внутрішньою структурою.
Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади – загальнонаціональних чи місцевих – крім Верховної Ради.
У ході побудови нового суспільства збагачується зміст демократії, відпадають історично сформовані обмеження, різноманітніше стають форми здійснення народовладдя. Цей процес розгортається в нерозривному зв'язку з розвитком української державності, яка сама перетерплює якісні відновлення.
Зараз політичне життя тече дуже стрімко. Чимало йшло спорів про шляхи розвитку Верховної Ради, що мають пряме відношення до депутатського статусу. Стихійні зміни в основах громадського життя, що відбулися за останні роки, об'єктивно вимагають їхнього напрямку у русло соціально-економічних і політико-правових перетворень. Варто визнати, що народний депутат прямий обранець народу, який завоював право представляти його інтереси. Нині народний депутат став політиком.
З перетворенням депутата з примари народної волі в її живе і діяльне втілення в нашому суспільстві вперше з'являється дійсна політична боротьба.
Відновлення роботи Ради, наповнення її новим змістом у значній мірі залежить від того, хто входить до складу депутатського корпуса, які його зв'язки з народом, наскільки ефективно депутат реалізує волю виборців. Однак не проста це річ – воля виборців. Її прояв і формування, впровадження в рішеннях органів влади і керування – процес надзвичайно складний і багатогранний. Це складена діяльності депутатів, державних і суспільних органів, самих виборців.
Завантажити реферат