Права людини — це невідчужувані свободи і права особи, які індивід отримує в силу свого народження, основне поняття природного і, взагалі, будь-якого права в цілому. Права людини охоплюють громадянські права і політичні свободи, економічні, соціальні і культурні права, також права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин, народів тощо. До певної міри, можна говорити і про права людства. При поширенні прав людини на спільноти вони не відчужуються від індивіда, вихідним залишається визнання самоцінності всіх індивідів, що складають ту чи іншу спільноту.
Захист прав і свобод людини – це відновлення порушеного правового статусу, притягнення порушників до юридичної відповідальності. Необхідність в захисті виникає тоді, коли є перешкоди в здійсненні прав і свобод, або погроза їх порушення, а також за необхідності припинення порушення прав людини, усуненні перешкод в їх реалізації і відновленні порушеного права. Захист може здійснюватися шляхом втручання органів держави в процес реалізації прав і свобод як охоронна реакція на об’єктивний чинник відхилення від правопорядку .”.
В основі прав людини закладено визнання внутрішньої гідності й цінності людської особистості. Ці права універсальні, невід’ємні та однакові для всіх. Відтак, кожна людина має ці права; жодної людини не можна їх позбавити; жодну людину не можна примусити відмовитися від них, а тому права однакові для всіх – незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного чи соціального походження, майнового статусу, народження чи інших факторів.
Права людини перебувають у площині взаємин людини і держави, а міжнародне та національне право регулюють здійснення державою її повноважень по відношенню до людей, наділяють їх певними свободами по відношенню до держави та вимагають від держав забезпечення основних людських потреб всіх осіб під їх юрисдикцією.
Різні ознаки прав людини означають, що права поділяються на декілька категорій. Це цивільні права, як, зокрема, право на життя і заборона катувань, політичні права та інші права, причетні до політичного процесу, як право брати участь у врядуванні, право на свободу зібрань і об’єднань, а також блок економічних, соціальних і політичних прав, як, наприклад, право на працю і право на освіту. Інші категорії прав включають колективні права – зокрема, право на розвиток [3, с.141].
Одне з головних місць в системі правоохоронних органів України належить міліції, яка виконує значний обсяг роботи щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, зміцнення законності, захисту прав, свобод та законних інтересів людини й громадянина, державних та недержавних підприємств, установ, організацій і трудових колективів, боротьби зі злочинністю. Конституцією України, законами України, підзаконними нормативними актами на органи внутрішніх справ покладено широке коло обов’язків щодо забезпечення окремих прав людини і громадянина та відновлення порушеного права.
Основними напрямками роботи міліції в механізмі реалізації конституційних прав та свобод громадян є діяльність щодо:
- виявлення і недопущення злочинів, інших правопорушень;
- застосування засобів захисту з метою відновлення порушених прав та свобод громадян;
- притягнення правопорушників до відповідальності;
- втручання в діяльність громадян та інших суб’єктів права, коли вона не відповідає вимогам реалізації прав та свобод громадян;
- застосування до порушників заходів державного примусу. Дійсно, в процесі вирішення завдань міліції виникають випадки, коли захистити людину і відновити порушене право можна лише за рахунок тимчасового обмеження прав іншої людини. Але, наприклад, особливістю повноважень міліції у сфері забезпечення та охорони права недоторканності особи є те, що їх реалізація в більшості випадків не передбачає дій, пов’язаних із втручанням в особисте життя громадян. Реалізація конституційного права недоторканності особи вимагає від працівників міліції суворого і неухильного дотримання правових норм, які виступають гарантіями цього права особи.
Як зауважили А.М. Колодій та А.Ю. Олійник, діяльність міліції із забезпечення охорони і захисту прав та свобод має зовнішній і внутрішній бік. Зовнішній бік діяльності органів внутрішніх справ із забезпечення реалізації прав особи характеризується тим, що міліція: а) виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом; б) поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення; в) захищає права людини і громадянина незалежно від походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань; г) не розголошує відомості, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов’язків не вимагають іншого; ґ) тимчасово, у межах чинного законодавства, обмежує права і свободи особи, якщо без цього неможливо виконати покладені на неї обов’язки; д) забезпечує право на захист та інші юридичні права затриманих і взятих під варту; е) створює умови для реалізації прав, охороняє і захищає особистість від правопорушення, вживає всіх передбачених законом заходів до поновлення порушеного права.
Внутрішній бік діяльності міліції характеризується тим, що вона: а) у межах своїх завдань і функцій, своєї компетенції виконує свої обов’язки; б) застосовує заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю на законних підставах; в) використовує правові та організаційні форми і методи при забезпечені прав людини і громадянина; г) її працівники не повинні самі порушувати закони, права і свободи особи [4, с. 336].
В.О. Січкар відзначає, що в сучасному демократичному суспільстві міліція поступово набуває ознак організації, що надає послуги людині щодо забезпечення її прав і свобод. Важливими функціями міліції в цьому напрямку є надання допомоги людям у відновленні порушених прав і свобод; у надзвичайних ситуаціях; потерпілим від правопорушень; неповнолітнім, які залишилися без опіки; особам, які звільнилися з місць позбавлення волі, щодо їх соціалізації; надання охоронних послуг тощо [5, с. 8].
О.В. Негодченко запропонував таку класифікацію прав і свобод людини на підставі їх функціонального забезпечення органами внутрішніх справ: перша група – права і свободи, забезпечення яких здійснюється винятково органами внутрішніх справ або спільно з іншими державними органами за ініціативою органів внутрішніх справ; друга група – права і свободи, до забезпечення яких органи внутрішніх справ залучаються іншими державним органами та установами; третя група – права і свободи, забезпечення яких покладено на інші державні інституції, а органи внутрішніх справ забезпечують їх у межах покладених на них функцій боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку [6, с. 16].
Є.О. Гіда розглянув форми реалізації загальнолюдських стандартів прав людини, а саме регулятивну, правоохоронну, організаційну, виховну. Регулятивна форма передбачає створення необхідних умов для реалізації міліцією своєї компетенції, зокрема для забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Правоохоронна форма спрямована на охорону найважливіших суспільних відносин, врегульованих нормами права, від будь-яких посягань. Вона безпосередньо пов’язана із захистом прав і свобод громадян, а також створенням найбільш сприятливих умов для їх реалізації. Організаційна форма потрібна для створення умов з метою забезпечення виконання правозастосовних актів, що регламентують діяльність міліції у сфері охорони особистих прав і свобод. Виховна форма допомагає створити необхідні умови для підвищення рівня правосвідомості як громадян, так і співробітників міліції [7, с. 10].
Завантажити реферат