Міжнародні економічні відносини

43. Атлантична хартія.

А. х. – декларація, підписана президентом США Ф. Рузвельтом та прем'єр-міністром Великобританії У. Черчиллем 14.08.41; оприлюднила “деякі загальні принципи національної політики цих країн”. Обидва уряди декларували відмову від захоплень територій, визнавали право “всіх народів обрати собі форму правління, при якій вони хочуть жити”, і обіцяли сприяти “відновленню суверенних прав та самоуправління тих народів, які втратили це насильним шляхом”. (але обидва уряди мали на увазі держави Європи, що знаходилися під нацистським ігом, а не народи колоній).

А. Х. закликала до післявоєнного співробітництва держав в економічній сфері, до відмови від застосування сили у міжнародних відносинах та позбавленню людства від тягаря озброєння.

Деякі положення декларації у завуальованій формі потребували визнання політики “відкритих дверей” та “рівних можливостей”. У якості однієї з задач висувалося забезпечення доступу “на рівних засадах до торгівлі й до світових сировинних джерел”.

У А. х., не дивлячись на критичне воєнне положення в Європі, було невизначеним питання про мобілізацію всіх сил на боротьбу з фашистськими агресорами. Тим не менш факт опублікування А.Х. мав позитивне значення для розвитку міжнародних відносин.

А. х. обговорювалася та була в загальній формі схвалена на міжсоюзній конференції в Лондоні у вересні 1941. 24.09. на конференції була оголошена декларація уряду СРСР, що визначила цілі та завдання боротьби з гітлерівською Німеччиною та її союзниками. Радянській уряд виразив своє погодження з основними принципами А. Х., що заклало підвалини для створення антигітлерівської коаліції.

44. Вступ США у другу світову війну.

На початку дру­гої світової війни США заявили про свій нейтралітет відпо­відно до Закону про нейтралітет від 1935 p. 4 листопада 1939 p. до Закону було внесено поправку, згідно з якою зброю країнам можна було постачати тільки за умов не­гайної оплати й вивозити її лише суднами країн-покупців. Американським суднам було заборонено заходити у моря, що омивають Європу.

На час нападу Німеччини на Радянський Союз міжна­родна обстановка складалася справді трагічно: майже вся територія Західної Європи вже опинилася під німець­кою окупацією. На Сході японські війська вже окупували більшу частину Китаю, завойовували одну за одною краї­ни Східної Азії. Уряду США було над чим поміркувати.

11 березня 1941 p. в конгресі США було прийнято закон про ленд-ліз. Він давав президенту право замов­ляти у промисловості, закуповувати й постачати зброю, боєприпаси та інші товари будь-якій країні, оборону якої він вважатиме життєво необхідною для Сполучених Штатів (передусім Англії, потім СРСР, Китаю). Усі ці товари надавалися в оренду на необмежений строк. Цей закон став воєнно-економічною основою відносин США з інши­ми членами антигітлерівської коаліції. Загальна сума по­стачань за роки війни склала приблизно 50 млрд. дол.

В той час як Німеччина вела наступ на СРСР, Японія визначала напрям, у якому здійснювати свою експансію: на північ -- проти СРСР, чи в район південних морів – проти США та Англії. На засіданні правлячих кіл Японії за участю імператора 6 липня 1941 p. було вирішено починати експансію на південь. Війну проти СРСР було відкладено до того часу, коли Німеччина здобуде вагомі перемоги на Східному фронті.

7 грудня 1941 p. велика ескадра японських кораблів, до складу якої входило 6 авіаносців, завдала нищівного удару по Перл-Харбору, де базувалися основні сили Ти­хоокеанського флоту США. Було потоплено 19 амери­канських кораблів, знищено 150 літаків, загинуло більше 2 тис. 300 американців. Одночасно японські кораблі та авіація завдали ударів по інших американських та англійських базах - на Філіппінських островах та в англійській колонії Малаї.

Тільки після цих бойових дій японський уряд спові­стив США та Англію про початок війни. Рішення конгресу США про оголошення війни з Япо­нією було ухвалене 8 грудня. Того ж дня заявила про стан війни з Японією Англія. 11 грудня 1941 p. у війну з США вступили Німеччина й Італія.

45. Московська конференція МЗС 1943 року.

19 – 30 жовтня 1943 р. в Москві відбулася конференція союзних держав. Брали участь В. М. Молотов, К. Хелл і А. Іден, які розглянули найважливіші питання, що стояли в той час перед союзними держава­ми, і прийняли відповідні рішення.

1. Головне питання становило прискорення закінчення війни й у зв'язку з цим — зобов'язання урядів Великобрита­нії та США забезпечити вторгнення їхніх армій у Північну Францію весною 1944 р. Британський військовий представ­ник генерал Г. Л. Ізмей заявив міністрам, що вторгнення бу­де здійснене, якщо «кліматичні умови в районі Ла-Маншу стануть сприятливими», а «німецькі резерви у Франції в мо­мент вторгнення не перевищуватимуть 12 дивізій».

Радянській делегації так і не вдалося на цій конфере­нції домогтися від союзників остаточного визначення да­ти вторгнення в Західну Європу. Союзники дали лише загальне зобов'язання почати операцію «Оверлорд» вес­ною 1944 р. Делегація СРСР запропонувала зафіксувати в таємному протоколі конференції, що радянський уряд «бере до відома» заяви союзників із цього питання й вис­ловлює надію на здійснення у строк «плану вторгнення англо-американських військ у Північну Францію весною.

З інших питань порядку денного конференції була до­сягнута цілковита згода її учасників.

2. Основний документ, вироблений конференцією, становила «Декларація чотирьох держав про загальну без­пеку» (приєднався посол Китаю в Москві за дорученням свого уряду):

а) сторони твердо домовилися продовжувати воєнні дії проти Німеччини та її союзників до їхньої беззастережної капітуляції;

б) вирішено створити нову міжнародну організацію — Організацію Об'єднаних Націй, розпочати спільну ро­боту чотирьох держав над виробленням проекту Статуту ООН;

в) міністри підтвердили рішучість своїх урядів зміцню­вати єдність і співробітництво держав як під час війни, так і після неї.

3. Щодо післявоєнного устрою Німеччини США й Англія висували плани розчленування країни на п'ять або три окремі держави. Радянський міністр виступив проти. Вирішено пе­редати це питання для вивчення в Європейську Консуль­тативну Комісію в Лондоні. Створити таку комісію запро­понував Радянський Союз.

4. Прийнято «Декларацію про Австрію». Оголошено аншлюс її гітлерівською Німеччиною «неіснуючим і не­дійсним». Сторони домовилися, що союзники забезпе­чать «відновлення вільної та незалежної Австрії». Разом з тим зазначено, що вона несе відповідальність за участь у війні на боці Німеччини.

5. «Декларація про Італію» підтверджувала рішення союзників про знищення фашизму, створення в країні демократичного режиму. Вирішено створити Консульта­тивну Раду з питань Італії з метою визначення її після­воєнного устрою.

6. Прийнято декларацію про відповідальність гітлерів­ців за здійснювані звірства. «Велика трійка» — Й. В. Ста­лін, Ф. Д. Рузвельт і У. Черчілль — від імені 32 (на той час) Об'єднаних націй підписали цю декларацію, вима­гаючи суду над гітлерівськими воєнними злочинцями в тих країнах, де вони вчиняли свої звірства.