Міжнародні економічні відносини

5.) Передбачалося, що збут своєї продукції Німеччина буде здійснювати Радянському Союзові, щоб не конкурувати з державами Антанти.

6.) Виведення через рік французьких окупаційних військ з території Руру.

22 "Конференція в Локарно"

Локарнська конференція відбулася 5-16 жовтня 1925 року з метою політичної інтеграції Німеччини в Версальську систему та об’єднання Західної Європи. В цій конференції взяли участь Англія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Польща та Чехословаччина. Було вироблено ряд угод, які передбачали наступне:

q Взаємне гарантування кордонів та зобов’язання про ненапад між Німеччиною та Францією, Німеччиною та Бельгією.

q Арбітраж між Німеччиною та Францією, Бельгією, Польщею, Чехословаччиною на випадок якихось прикордонних суперечок.

q Прийняття Німеччини до Ліги Націй і надання їй постійного місця в Раді. Прийняття відбулося 8 вересня 1926 року.

Підсумки Локарнської конференції:

q Угоди було укладено в інтересах Німеччини. Німеччина домоглася відносної “рівноправності” з великими державами. Західні держави вважали Локарнську конференцію позитивним кроком в перед, в той час як Німеччина вже тоді вбачала в цій конференції перший крок до зламу Версальської системи і до відновлення своєї могутності.

q Локарнські договори спрямовувалися проти Радянського Союзу. План Дауеса склав по суті економічну базу а Локарнська конференція політичне оформлення блоку капіталістичних країн Європи з відвертим антирадянським змістом.

23 "Підготовка та підписання пакту Бріана-Келога"

Можна сказати, що підготовка даного пакту розпочалася ще в 1927 році, коли міністр закордонних справ Франції Бріан звернувся до США з пропозицією укласти дво­сторонній договір «про вічну дружбу і заборону звернення до війни як знаряддя національної політики», розраховуючи цим договором підняти авторитет Франції.

Державний секретар США Келлог спочатку не звер­нув уваги на цю пропозицію, але потім вирішив використати ідею Бріана задля посилення впливу США на світову політику й створення нового політичного об'єднання держав на противагу Лізі Націй. Він послав ноту-відповідь Франції з пропозицією укласти не двосторонній, а багато­сторонній договір між «головними державами світу» про недопустимість війни між ними. Келлог познайомив уряди ряду держав з цим листуванням.

Всі країни схвалили таке рішення, але кожна намагалася зробити деякі виключення. Так, Англія обумовлювала собі “право самозахисту” і одночасно заперечувала проти участі держав, які ще не набули світового визнання (йшлося насамперед про СРСР). Франція, Японія та Італія також настоювали на законній самообороні.

В результаті тривалого вдосконалення цей пакт було підписано 15 державами на чолі із США та Францією 27 серпня 1928 року в Парижі. Загалом до цього пакту приєдналося 69 країн.

Цей договір безперечно мав позитивне значення:

q Важливим був факт колективного проголошення державами “права на мир” та відмови від війни як інструменту державної політики.

q Універсальна форма пакту відкривала можливості приєднання до нього залежних та напівколоніальних країн.

q Цей пакт поклав певні зобов’язання на держави перед громадською думкою.

Разом з тим пакт мав і ряд недоліків:

q Відмова від “права на війну” не підкріплювалася жодними зобов’язаннями про роззброєння чи хоча б обмеження гонки озброєнь.

q Невизначеність формулювань, зокрема про заборону війни.

Радянський Союз також приєднався до цього пакту і ратифікував його 29 серпня 1928 року, хоча і відзначив публічно недоліки цього пакту. Вже на початку 1929 року Радянський Союз і деякі сусідні держави підписали протокол про негайне набрання сили пакту Бріана-Келлога.

Загалом пакт Бріана-Келлога не справдив надій людства. Відсутність гарантій та двозначність формулювань підривали його ефективність, і такі держави-агресори, як Японія, Німеччина та Італія вже на початку 30-х років грубо порушили його.

26. Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі у 1933 -1935 рр.

Дії агресивних держав іродемонстрували, що Ліга Націй - ненадійний інстру­мент миру. У ці роки в ній відбувається перегрупування сил. У березні Японія та у жовтні 1933 р. Німеччина вийшли з Ліги. У вересні 1934 р. до неї вступив Радянський Союз. Отже, проблема європейської безпеки охопила значно більші географічні регіони. Вона й раніше розглядалася з огляду на взаємовідносини західноєвропейських держав (Локарнські угоди, Рейнський арантійний пакт). З вступом СРСР до Ліги націй його можна було розглядати як нову силу у системі колектив­ної безпеки.

В результаті переговорів між СРСР та Францією у 1934 р. було розроблено проект так званого Східного пакту, до якого мали увійти Німеччина, СРСР, Чехословаччина, Польща, Литва, Естонія, Фінляндія. Франція обіцяла приєднатися до пакту в ролі гаранта, а СРСР пропонував як гарант при­єднатися до Рейнського гарантійного пакту. Так була б ство­рена колективна система безпеки. Проте Англія, Німеччина, а також ряд східноєвропейських держав відхилили пропо­зицію щодо утворення Східного пакту, й можливість досяг­нення колективної безпеки в Європі було втрачено.

Іншою нагодою для цього стала низка двосторонніх договорів європейських держав, які послідовно об'єднува­лися у систему. Так, у жовтні 1935 р. СРСР та Франція ук­лали договір про взаємну військову допомогу в разі нападу на одну з сторін будь-якої з європейських держав. Аналогічні договори було підписано між СРСР та Чехословаччиною, а також між Чехословаччиною та Францією.

Разом з тим, позиція Франції не була послідовною. Вона проводила спільну з Англією політику, яка припускала мож­ливість збереження миру шляхом поступок агресору, зок­рема шляхом «умиротворення» фашистської Німеччини.

27. Проект "Східного пакту"

Німеччина 19 жовтня 1933р. заявила про вихід з Ліги Націй. Вона наполягала на створенні своєї армії в 300тис чоловік і збільшенні кількості німецьких танків, авійації та артилерії. Стався розрив між "третім рейхом" та іншими державами. З 1934р. Німеччина почала гарячково переозброюватися. В Європі таким чином нею було створено вогнище майбутніх агресивних дій і війни. Франція перед загрозою Німеччини почала змінювати своє ставлення до СРСР. Її зближення з Радянським Союзом посилилось після укладення в 1932р. радянсько-французського пакту про ненапад. 16 травня 1933р. палата депутатів Фр. ратифікувала цей пакт. Особливо велику роль у зближенні двох країн відігравав міністр закордонних справ Фр. Луї Барту, який намагався після виходу Японії та Німеччини з Ліги Націй зміцнити цю організацію шляхом запрошення до неї Радянського Союзу.

Весною 1934р. Барту запропонував укласти договір між Німеччиною, СРСР, Фінляндією, Естонією, Латвією, Польщею та Чехословаччиною з приєднанням Франції про взаємну гарантію кордонів і воєнну допомогу в разі агресії. Фактично ідею Барту підтримали лише Чехословаччина та СРСР. Польща після підписання в січні 1934р. угоди з Німеччиною на 10 років про ненапад і "мирне вирішення суперечок" разом з Німеччиною відмовилася від "Східного пакту".