Паралельно з середини 20-х років Микола Платонович починає співпрацювати як редактор і сценарист в кіноматографії. Він бере участь у створенні низки фільмів, пише книжку про Олександра Довженка, редагує журнал “Кіно”. Разом з колективом писменників працює на щойно побудованій Київській кінофабриці та викладає в кіноінституті. Ця плідна співпраця продовжується аж до 1934 року.
Микола Платонович Бажан, близько спілкуючись з О. Довженком, вповні відчув на собі вплив його могутньої індивідуальності. Поет був не тільки глядачем “Арсеналу”, “Землі”, але й безпосереднім свідком обставин їх виникнення. Все було йому близьке в цих великих фільмах: справжнє новаторство, громадський пафос, національна своєрідність, синтез епосу, лірики і публіцистики. Деякі критики вважають, що оптимістичне мистецтво Довженка сприяло в значній мірі подоланню духовної кризи, яку довелося пережити поетові незабаром після переїзду до Харькова в 1924 році. Безпосереднім її джерелом було хибне уявлення про нову економічну політику - безліч важких вражень тиснули на незагартовану свідомість і породжували розчарування в сучасності:
Відстукали копита коней бойових,
Серця - в мозиль, каміння - в пил зітерши,
І я прийшов, прийшов уже не перший
Слідами втоптаних доріг.
Слідами втоптаних доріг
Прийшов, спізнившись і відставши,
І став, хоч знаю - не назавше,
Буденний час мигички та відлиг.
В 1929 році виходить третя збірка поета - “Будівлі”, з`являється ряд внутрішньо полемічних і самокритичних віршів на тему: мистецтво і дійсність. “Нічний рейс”, “Моєму другові”, почасти “Дорога” і вже, безперечно, “Гофманова нічь”.
“Гофманова нічь”, переконливо розкриваючі трагедійність духовного роздвоєння, викликає подив і досі, захоплює яросним мистецьким темпераментом, незвичайністю образної мови. Ще різкіше та пристрасніше звучить голос поета в “Розмові сердець”, де розгортається філософський спір з нічною примарою, яка нашіптує, що людина “нового світу” ніколи не позбудеться душевних плям, винесених з “імперської істерики, з самодержавної нещадної нудьги” та “кабацького” анархізму. Відомо, як підсумував цей напружений і драматичний спів ліричний герой Бажана: “Всесвітнє падло і вселюдська гнусь, здехайте у своїй зачиненій конурі! Повстала у вогні, в пожежі, в герці й бурі Вкраїна інша й інша Русь…”
“Післямовою” до цієї поеми стала написана через кілька років знаменита “Смерть Гамлета”. Між поемою і епілогом до неї пролягли чотири роки, що вмістили в собі напругу першої п`ятирічки, ліквідацію куркульства, суцільну колективізацію, вихід країни на оперетивні простори соціалізму.
За цей час Микола Бажан пройшов великий шлях. Духовна криза давно лишилася позаду.
Якщо “Розмова сердець” - поема внутрішньої кризи “дволикого серця”, то “Смерть Гамлета” - торжество безкомпромісності, цільної свідомості над дволичністю, всіма “блуканнями роздвоєних душ”.
Такою ж наступально морально-філософською, суспільно-психологічною проблематикою відзначаються й інші тогочасні поеми - поеми-монологи, поеми-роздуми, в яких бушують піднесені до глобальних масштабів “битви ідей”. Це - написане одночасно з “Гофмановою ніччю” у 1929 році “Гетто в Умані” з його недвозначним висновком: “Нехай горять Сіони, катівні нації і плахи мордувань!” Далі була “Трилогія пристрасті”, що завершувалась переконливим емоційно-філософським фіналом. І був, як своєрідне завершення цілого етапу, великий вірш “І сонце таке прозоре” - радісне вітання людини тогодення, твір, який М. Заболоцький вважав одним з найкращих зразків філософської лірики.
Тема смерті і життя все більше хвилює поета; над людством, його культурою, майбутнім нависає загроза знищення, фашизм все ближче підкрадається до кордонів держави, наближається час, коли перед кожним постане потреба пожертвувати всім особистим в ім`я волі.
Це стосується насамперед написаної в 1935-1937 рр. поеми “Безсмертя”, де з мажорною піднесеністю повним голосом вперше в історії поет зважився сказати людині: “Здраствуй, вірний друже! Здраствуй, кохана! Здраствуй, батько! Здраствуй, Вітчизно!”
Звучання цього схвильованого “здраствуй!”, промовленого до справжньої людини - нового героя нового людства, - відчутне в усій образній мові поемі.
Матеріал поеми вимагав від автора строгої правдивості, бездоганої вірогідності в зображенні історичних обставин, атмосфери часу, дійсних фактів. Разом з тим, “Безсмерття” - твір масштабних узагалень, пронизаний ясно відчутним філософським струменем.
Дослідники справедливо зазначали, що в “Безсмерті” відчувається використання досвіду В. Маяковського, присутня жива спільність пошуку та найголовніших принципових рішень.
Зовсім в іншому, приземленому й олюдненому плані вирішується та ж тама в поемі “Батьки й сини”, написана наприкінці 30-х років.
Цей твір, епічний і простий, виник на перехресті провідних ідей творчості поета. Він утверджував подвиг, малював цільні характери, розкривав красу простої мужності.
Перенесення традицій героїки грамадянської війни безпосередньо на події того часу, дозволило поетові в 1939 році написати поему “Мати” і присвятити її прикардоннику, герою Хасану, українському хлопцю, що загинув далеко від рідних осель, захищаючи свою Велику матір - всю радянську землю.
Вдивляючись у випадково викопаний садівником череп воїна громадянської війни, у фотографію захисника наших далекосхідних кордонів, в бронзу луганського пам`ятника Цуповим, поет спрямовував свій вірш вперед, у далеке майбутнє, в час близбкої битви з фашиським загарбником. Бажан не тільки роздумував над проблемою подвигу, життя і безсмертя, цільності людської души, він сам гартував ці монолітні душі, готував і готувався до воєнного подвигу, освячував наперед його сяйвом безсмертя патріотичної справи. Це була бойова, політично спрямована поезія письменника, який вповні відчув своє громадське призначення.
Своєрідний, несхожий на все написане цикл “Подорожі”, що склався між 1936-1940 роками і посів значне місце в творчості поета.
Грузинські й узбекистанські цикли з`явилися в результаті поїздок до двох братніх республік. Ці поїздки, як і пов`язана з ними напружена робота Миколи Бажана над перекладами поезії Грузії та Узбекистану, свідчили про характерне для 30-х років зростання інтернаціональних взаємин між літературами радянських народів.
Вперше так широко відкривалася краса досі маловідомих культур, пейзажів, легенд, вперше читалися сторінки героічної історії гноблених царизмом націй, вперше доторкалися поети до музики далеких мов і шукали шляхів до її відтворення в рідному слові. Вабило благородство інтернаціональної мети, пізнання невідомого, можливості естетичних знахідок. В цьому новому процесі була своя велика притягаюча сила, чудово відбита відомим віршем Павла Тичини “Чуття єдиної родини” (1936 рік):
До мови доторкнешся - м`якше
м`яких вона тобі здається.
Хай слово мовлене інакше -
та суть в нім наша зостається.
Спочатку так, немов підкова
в руках у тебе гнеться, бідна!
Завантажити реферат