Підсумком соціалізації повинна бути “плюралістична поведінка”, що забезпечує взаєморозуміння та комунікацію людей і відповідає “соціальному розуму”.
Розглядаючи основні тенденції цих досліджень, насамперед зазначимо, що більшість американських соціологів досліджують соціалізацію в конкретних, граматичних цілях: як забезпечити перетворення дитини на добре пристосованого члена суспільства, до якого вона належить. Часто дитина, що пристосувалася до середовища, характеризується як “соціалізована”, і навпаки. Крайня позиція такого розуміння – вважати процес соціалізації своєрідною “випічкою” необхідної для “потреб суспільства” людської продукції з набором стандартних мотивацій і рольових репертуарів.
Великий внесок у розробку теорії соціалізації зробив Толкота Парсон (1902-1979). Основна ідея його концепцій пов’язана з розумінням соціалізації як процесу інтеграції індивіда в соціальну систему шляхом інтерналізації загальноприйнятих норм, “вбирання” у себе загальних цінностей, у результаті чого слідування загальнозначущим нормам і стандартам поведінки стає потребою індивіда, елементом його мотиваційної структури.
На відміну від американських французька соціологія в розвитку теорії соціалізації вийшла на ширше її розуміння як сукупності взаєморозумінь, взаємовідносин із суспільством, в які індивід вступає в процесі формування як особистість. Таке розуміння підтверджують й основні тенденції в дослід-женнях соціалізації, відокремлені французьким соціологом Шамбар де Лов.
Насамперед це загальне для всіх досліджень прагнення вивчати вплив групи на індивіда й індивіда на групу з метою з’ясування, що при цьому передається від індивіда до групи і в зворотному напрямку.
Плідною є поглиблена увага до дослідження умов соціального середовища з відокремленням соціально-економічних і соціальних умов, а також сім’ї, школи і неформальних груп одноліток. Диференціація умов на групи перемінних дає змогу уточнити стадії соціального визрівання, особливості пристосуванні індивіда до різних елементів середовища.
Особливе значення для досліджень педагогічних аспектів соціалізація має. на наш погляд, розгляд її як процесу соціального учнівства і послідовного засвоєння ролей, місця в цьому процесі розуміння зразків і моделей, системи цінностей.
З огляду на такі тенденції можна дійти до сучасного розуміння соціалізації, що склалася в західній соціології, як надбання людьми соціального досвіду і ціннісних орієнтацій, потрібних для їх соціальних ролей.
Завершуючи огляд досліджень соціалізму в зарубіжній соціології, підкреслимо, що в розумінні соціалізації різними дослідниками більшою чи меншою мірою присутня деяка однобічність цього процесу, спрямованість його від середовища до індивіда за деякої пасивності останнього. Водночас для соціалізації індивіда залишається певна свобода від стандартизації, що особливо слід урахувати при оцінюванні із сучасних позицій вітчизняних досліджень. Вона виражається в тому, що при формуванні особистостей у процесі їх інтеракції одна одною з’являється велика кількість варіантів впливу на цей процес сукупності основних сил у вигляді фізичних особливостей людини, навколишнього середовища, індивідуального досвіду і культури. З урахуванням різноманітності та багатогранності кожного виду сил під їх впливом кожного разу формується унікальна особистість.
Зазначимо, що такий аналіз потрібний для того, щоб реально з позиції досягнень світової соціологічної та психологічної думки оцінити рівень дослідження цих проблем у вітчизняній літературі.
Дослідження проблем соціалізації і виховання у вітчизняній літературі своїм корінням ідуть до праць російських філософів, соціологів, психологів і педагогів. Видатний педагог В. П. Катерєв, досліджуючи розвиток російської педагогіки, простежує лінію соціальної обумовленості виховання. “Справа усюди починається з того, - пише він, - що шляхом виховання й освіти прагнуть пристосувати підростаючі покоління до оточуючої дітей суспільно-політичної організації”.” [13, с. 73]. Обмеженість такого виховання дослідник вбачав у досить вузькому розумінні людської природи однією соціальною групою властивостей, що відповідає переважаючій ознаці даної суспільно-політичної організації. ” [25, с. 11].
Уся педагогія при такому підході є надзвичайно однобічною, бідною, такою, що обмежує молоде покоління жорсткими рамками норм і правил, викликаючи в нього незадоволеність, яка накопичується в міру підростання.
В контексті поняття “соціологія” не могло не співпадати з поняттям “комуністичне виховання”, оскільки останнє, по-перше, було наділене на максимальне досягнення “соціалістичності” в її ідейному вихованні, а по-друге, охоплювало своїм виховним впливом практично всі сфери життєдіяльності індивіда, його соціальне середовище.
Невипадково в цьому зв’язку тривалий час парадигма основної мети виховання орієнтувалась на особистість як сукупність певних характеристик. Тим самим поняттям “людина” зводилося до поняття “особистість”, що призводило до ігнорування в теорії та практиці виховання біологічних та інших складових людини”.” [42, с. 37].
Не спиняючись на аналізі такого розуміння соціалізації, пошлемося на авторитетну думку російського мислителя М. О. Бердяєва, який одного часу підтримував ідею про об’єктивність процесів соціалізації суспільств у напрямку їх “соціалістичності”. Потяг до соціалізму, – писав він, – характерний не лише для нас, а й для всієї Європи, де, можливо, в іншій формі, але відбуватимуться процеси соціалізації”.” [7, с. 210].
Як засвоєння індивідом соціального досвіду певної системи соціальних ролей і культури розглядається соціалізація в праці І. С. Кона “Социология личности”. Людина стає особистістю, об’єктом і суб’єктом суспільних відносин, послідовно проходячи різні стадії соціалізації.
Н. В. Андрєєнкова вважає типовим для них розгляд соціалізації як процесу людини в її загальній формі, тобто відокремлення її зі світу тварин і подальший процес розвитку людства.
Проте такий підхід не міг задовольнити наростаючу потребу в конкретних даних про виховання, формування і розвиток особистості, його важко було перекласти на мову соціальних індексів та критеріїв – мову конкретних соціологічних досліджень, що поверталися до суспільних наук у зв’язку з деякою демократизацією соціального життя.
Важливою подією в дослідженні на наш погляд, вважати появу статті І. С. Кона і В. Б. Ольшанського в п’ятому томі філософської енциклопедії. Соціалізація в ній визначається як “процес, під час якого людчька істота з певними особистісними задатками набуває якостей, потрібних їй для життєдіяльності”.” [15, с. 67].
На відміну від близьких їй понять “розвиток” і “виховання” соціалізація охоплює процес і результати взаємодії індивіда із сукупністю соціальних впливів.
Загальна картина вивченості проблеми стала в деякому розумінні ніби точкою відліку для подальших досліджень, базою для їх прогнозування, основою для розширення аспектів дослідження соціалізації. Слід зазначити виховну спрямованість дослідження.
Завантажити реферат