Не важко зрозуміти, що природній розум “відкриває”, у Гоббса, правову основу суспільної приватної власності. Під договором у Гоббса криється суспільне обличчя товару, вся маса економічних актів обміну, які здійснюються в суспільстві окремих товаровиробників, зв’язок між ними.
Але дальше Гоббс наводить думку про це, що ці “вічні” закони далеко не обов’язково здійснюються. До виконання їх зобов’язує лише сила. “Повинна бути, - пише він, - яка небудь примусова влада котра під загрозою покарання, котре очікують люди від порушення ними свого договору, примушувала в однаковій мірі людей до виконання їх договорів і укріпила би ту власність, котру люди набувають шляхом взаємних договорів взамін відказу від універсального права. І така влада може з’явитися лише з утворенням держави”.
Загальний зміст цього твердження такий: якщо “природні закони” це закони взаємозв’язків між власниками товарів, закони того, як потрібно жити щоб досягти добробуту, тобто багатства, власності, то для досягнення цього добробуту потрібна ще й охорона, потрібна безпека, гарантована сильною владою.
“Безпека є вище соціальне поняття громадянського суспільства, поняття поліції, поняття згідно якого усе суспільство існує лише для того, щоб забезпечити кожному його члену недоторканість його особи, його прав, його власності… При допомозі поняття безпеки громадянське суспільство не піднімається над своїм егоїзмом. Безпека ж, є напроти, гарантією цього егоїзму”.
Гоббс один з перших висунув цю вимогу нового буржуазного суспільства, вимогу безпеки, за котрою скривається не гарантія загального миру, а гарантія егоїзму, приватно-власних прагнень буржуазії. Поняття безпеки Гоббс пов’язує з абсолютною владою держави, з повним перенесеням прав на владу.
Влада, по Гоббсу, видає громадянські закони, зобов’язує людей до виконання за допомогою сили. Якщо природні закони продиктовані розумом, то основа громадянського права полягає у силі.
“… Починаючи з Маккіавеллі, Гоббса, Спінози, Бодена та інших мислителів нового часу, сила відображалась як основа права, тим самим, теоритично розгляд політики звільнено від моралі, по стуті справи був висунутий лише постулат самостійної трактовки політики”.
Лише громадянські закони, тобто закони, котрі видає влада, і природні закони - не різні види законів. Гоббс в даному випадку чітко визначає що громадянські закони не є свавільною постановою законодавців, у всякому випадку не повинні ними бути, а є тіж самі природні закони, лише підкріплені авторитетом і силою державної влади. Природні закони - основа і суть громадянських законів, вони не можуть бути ні необмежені, ні незмінені останніми. Громадянські закони повинні напрявлятись природніми і прагнути до добробути і захисту громадян. В тім, що Гоббс бере природні закони - це абстрактне вираження інтересів буржуазії - в основу громадянського права, насрізь його прагнення обмеження його влади від свавілля старої феодільно-монархічної держави, пов’язати державну владу визначену конкретною програмою в інтересах нових капіталістичних відносин.
Теорія природного права 17 ст. мала визначенний зміст, як теоритичне відображення інтересів розвивающої буржуазії. Одним із революційних моментів цієї теорії було визнання рівності всіх людей від природи і визнання, що кожній людині належать рівні права. Це визнання підривало устрій, оснований на привілеях, воно означало відмову від початкового, богом встановленого ділення на класи природженого права монарха на престіл і т.д. Гоббс висуває рівність всіх людей від природи, наслідуючи при цьому загальний принцип природно-правової доктрини. Він проголошує рівність шансів на саму владу, виступаючи проти легитимізму з його твердженням про особливі права монархів на владу. Для Гоббса монарх звичайна людина, рівна з усіма іншими людьми по своїй природі, Він лише уособлює абсолютну силу владу. Цим твердженням, Гоббс цілком визначено протиставляє себе всім захисникам старої феодальної монархії.
Гоббс визначає державу як ”одну особу відповідальність за дії якої зробило собі шлях взаємного договору між собою великої кількості людей, з цим, щоб ця особа, могла використовувати силу і засоби всіх їх так як вона вважатиме за потрібне для їх миру і загального захисту”. При цьому під “особою” Гоббс розуміє не тільки одну людину (монарха), але і яке небудь зібрання, раду уповноважених і т.д. Цей або ці, хто є носієм цієї (особи), володіє верховную владою в державі і одержує назву (суверена). Всі інші являють “підлеглими”.
Держава є деяке штучне тіло, механізм, який живе штучним життям. Гоббс порівнює державу з фантастичним чудовиськом - гігантом Левіафаном. В амстердамському виданні “Левіафана” (1651) він ілюструє знамениті символічні зображення на передньому листку, коронованого гіганта, котрий складається з великої кількості маленьких людей, погляди яких звернені на його особу. В рисах обличчя гіганта старались тоді найти подібність з Кромвелем.
Хоча держава, по Гоббсу, має договірне походження, Гоббс не визнає договру між народом та володарем.
Гоббс намагається остаточно відкинути теологічне положення про провіденціальне походження влади, обгрунтовує необхідність держави з нової позиції, суперечливої позиції апологетів феодальної монархії. Але він не переносить суверенітету на народ і не визнає за народом права руйнування держави в цілях заключення нового договору (як в 18 ст. зробив Руссо). Із ствердження що між сувереном і підлеглими ніякого договору бути не може, випливало заперечення народного права на заколот і повне осудження революції.
Самі права верховної влади випливають у Гоббса не із договору, а із природних законів, і тільки ними вони обмежуються. Договір продиктований розумум, і зміст його полягає тільки у добровільному підпорядкуванні.
Особливу увагу Гоббс приділяє питанню “волі” підлеглих, інакше непорозуміння “істиного змісту“ слова “воля” тягне за собою, на його думку, руйнування держави. Гоббс виступає проти розуміння волі, як волі від всіх влад керуючих. В державі люди самі зв’язували себе штучними ланцюгами, котрі називаються законами. Все, що заборонялось законом, люди не повині здійснювати, в іншому випадку вони пов’язували себе законами добровільно виходячи із необхідності, продиктованої розумом. Це означає, що сама неволя здійснює порушення законів є вираження волі. В цьому відношені воля одинакова, і в монархічній, і в демократичній державі.
Теорія абсолютної влади Гоббса не є, як це може здатись на переший погляд теорією повного свавілля володарря. Хоча він оголошує суверена безвідповідальним перед громадянинами він фактично пов’язує його конкретною політичною програмою, конкретними обов’язками. За цією програмою можна побачити визначні класові задачі.
Головна мета держави, по Гоббсу, не просто забезпечення “безпеки існування”, але також забезпечення за кожною людиною усього добробуту життя, набутого ним ”чесною працею”, турбота про “добробут громадян”, правда, не всіх громадян, добавляє Гоббс інакше це майже неможливо досягнути, але “як можна більшого числа громадян”.
Завантажити реферат