Короткий нарис з історії хірургії

Поряд з інститутами існує низка спеціалізованих республіканського рівня центрів з деяких галузей хірургії (опіковий, проктологічний центри, центр хірургії щитовидної залози тощо).

У останні два десятиріччя в Україні в містах-мегаполісах та великих промис­лових центрах (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Кривий Ріг, Херсон та ін.) ство­рено спеціалізовані лікарні невідклад­ної хірургічної допомоги, в структурі яких є відділення головних напрямків хірургії (нейрохірургічне, судинне, гастроентерологічне, відділення по-

літравми та ін.), діяльність яких забезпе­чує ефективну спеціалізовану допомо­гу хворим з різними гострими захво­рюваннями та станами (шлункові кровотечі, перфоративна виразка, гострий панкреатит). Завдяки ство­ренню лікарень невідкладної допомо­ги, концентрації в них великої кіль­кості хірургів різних фахів (як вузько­го, так і широкого профілю) зменши­лися негативні наслідки вузької спе­ціалізації хірургів.

Спеціалізовану травматологічну (травма кісток та суглобів) та ортопедич­ну допомогу забезпечують травмопункти у містах, а також відповідні відділення центральних районних, міських та облас­них лікарень, такі науково-методичні центри, як науково-дослідні інститути травматології та ортопедії (Київський, Харківський, Донецький).

Онкологічну допомогу хворим нада­ють онкологічні міські та обласні дис­пансери та онкоцентри разом із кафед­рами онкології медичних університетів та академій, що розташовані на базах цих диспансерів, а також науково-дослідні інститути онкології, зокрема Київський радіо-рентгеноонкологічний з його численними багатопрофільними клініками (торакальною, гастроентеро­логічною, гінекологічною, проктоло­гічною, щелепно-лицевою, клінікою пухлин молочної залози тощо).

Величезну роль у розвитку невід­кладної хірургічної допомоги та в досяг­ненні значних успіхів у цій галузі відігра­ють міські, обласні, республіканські станції "Швидкої допомоги" (ці станції склались унаслідок об'єднання станцій "Швидкої та невідкладної служби") та утворення в них спеціалізованих бригад з тих чи тих галузей невідкладної хірургії (шокових, тромбоемболічних, опікових тощо).

Завдяки цьому медична допомога по­терпілим подається швидко та кваліфі­ковано уже з місця виникнення травми чи захворювання.

Поряд із державною територіальною системою медичної, зокрема хірургіч­ної, допомоги населенню України, підпорядкованою Міністерству охорони

ПІДГОТОВКА КАДРІВ ДЛЯ ХІРУРГІЇ

Система підготовки хірургів Украї­ни також зазнала і зазнає значних змін, реформування. Донедавна кад­ри хірургів готували, починаючи з інституту — з субординатури. Зараз, коли первинна спеціалізація з хірургії в інститутах (університетах та академі­ях) відмінена, хірургів готують шля­хом спеціалізації в інтернатурі з загаль­ної хірургії на базах хірургічних від­ділень міських та районних лікарень та в клініках відповідних кафедр медич­них вузів протягом 1,5 року очно-заоч­ним шляхом (половину терміну на ка­федрі, тобто стаціонарно, та полови­ну заочно — у хірургічних відділеннях, в яких вони потім працюватимуть, із складанням іспиту по закінченні інтер­натури). Крім того, на кафедрах хірурги підготовка кадрів хірургів для науково-педагогічної роботи ведеться через магістратуру та аспірантуру. До магістратури зараховують студентів-відмінників після закінчення вузу, в аспірантуру вступають лише хірурги зі стажем роботи 3 роки.

Удосконалення хірургів — підвищен­ня їх кваліфікації, а також первинна спеціалізація хірургів з нових розділів хірургії — здійснюється як в інститутах та на факультетах удосконалення лікарів і в Українській академії післядипломної освіти, так і в науково-дослідних інсти­тутах та на кафедрах медичних вузів з відповідної галузі хірургії. Вузькі хірургічні спеціальності фахівці, що за­кінчили інтернатуру, опановують у відповідних установах — науково-дос­лідних інститутах, лікарнях, на кафед­рах тощо, під керівництвом провідних фахівців. Особливо треба наголосити на ролі у підготовці та у вихованні кадрів хірургів клінічних кафедр хірургічного профілю медичних університетів та ака­демій. В усьому світі університети є головними центрами науки та підготов­ки наукових кадрів. Саме в універси­тетських клініках створено чи започатко­вано відомі хірургічні школи України — С.П. Кримова, М.С. Коломійченка, Г.Г. Караванова, М.М. Амосова, О.М. Авілової, 0.0. Шалімова, К.Т. Овнатаняна, О.К. Горчакова, Г.М. Матяшина, М.М. Ковальова, В.Д. Братуся, М.П. Павловського та ін.

Професія хірурга вимагає, крім фор­мальних форм, підвищення кваліфі­кації, постійного самоудосконалення протягом усього життя через вивчення медичної літератури, участь у конферен­ціях та з'їздах хірургів, засіданнях хірур­гічного та інших товариств тощо. За­раз завдяки більшій відкритості держа­ви і її політичній системі українські хірурги отримали можливість здійсню­вати поїздки за кордон для ознайомлен­ня зі станом хірургії та удосконалення своєї професії в країнах Західної Євро­пи, Сполучених Штатах Америки та Канаді. Українські хірурги одержують допомогу держави, підтримку українсь­ких лікарських товариств діаспори США, Канади, Австралії та окремих діячів української діаспори за кордо­ном, а також вітчизняних благодійних фондів та організацій.

КЛЯТВА ГІППОКРАТА

Клянуся Аполлоном, Асклепієм, Гігієною і Панакеєю, і всіма богами і богинями, бе­ручи їх у свідки, виконувати чесно, відповід­но до моїх сил і розуміння таку присягу і пись­мове зобов'язання: поважати особу, що на­вчила мене лікарського мистецтва, нарівні з моїми батьками і в разі потреби допомагати їй у всьому; її нащадків вважати своїми брата­ми, і це мистецтво, якщо вони захочуть його вивчати, викладати їм безплатно і без будь-якого договору; настанови, усні уроки і все інше в науці передавати своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов'язаним зобов'я­занням і клятвою за законом медичним, і нікому іншому. Я спрямую режим хворих на їхню вигоду, відповідно до моїх сил і мого розуміння, утримаюся від заподіяння будь-якої шкоди і несправедливості. Я не дам смер­тельного засобу нікому, хто проситиме його

в мене, і не вкажу шляху до такого замислу;

так само я не дам ніякій жінці абортивного песарія. Чисто і непорочне провадитиму своє життя і творитиму своє мистецтво. Ні в яко­му разі я не робитиму вигину у хворих на ка­м'яну недугу, полишаючи це людям, які зай­маються цією справою. В який би дім я не зайшов, я ввійду туди для користі хворого, далекій від усього зловмисного, неправедно­го і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, вільними і рабами.

Що б під час лікування — а також і без лікування — я не побачив і не почув про жит­тя людини, чого не слід коли-небудь розго­лошувати, я мовчатиму, вважаючи такі речі таємницею. Мені, який непорушне виконує клятву, нехай буде щастя в житті і в мистецтві і слава поміж усіх людей на вічні часи; тому, хто порушить або дасть нещиру клятву, нехай буде протилежне цьому.

Вчення Гіппократа відіграло велику позитивну роль у подальшому розвитку медицини. Основні його принципи, іншими словами, спадщина давньо­грецької медицини класичного періоду, застерігала лікарів проти помилок, од­нобічних захоплень, яких було немало протягом багатовікового розвитку ме-дицини.