Правовий статус організацій підприємців у соціально-трудовій сфері

Готуючи Генеральну угоду, роботодавці наполягали на тому, щоб першим розділом був включений розділ щодо спри­яння розвитку національного виробництва. Генеральна угода на 1999—2000 роки стала першою угодою, до якої внесено розділ І "Сприяння розвитку виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості", у якому містяться зобов'язання уряду щодо гарантування сприятливих умов для підприєм­ницької діяльності. Сторони домовились про внесення про­позицій щодо прийняття регулятивного та податкового зако­нодавства за участю об'єднань роботодавців; сумісну роботу над таким важливим актом як Податковий кодекс України, маючи на меті зниження податкового навантаження на това­ровиробників, формування регулятивно-податкової політи­ки, яка б забезпечувала стабілізацію та розвиток виробницт­ва; у межах компетенції соціальних партнерів вживати за­ходів до прийняття Верховною Радою України нормативно-правових актів, спрямованих на зменшення ставки рефінан­сування Національним банком України; сприяти прийняттю Закону України "Про державну підтримку малого підприєм­ництва"; розроблення законопроектів про внесення змін до Закону України "Про підприємства в Україні"; прийняття Програми структурної перебудови економіки України; ви­вчення проблеми наслідків реструктуризації підприємств і доцільності розробки відповідного законопроекту та ін. В цьому плані громадські організації підприємців мають бра­ти активну участь у відновленні політики підтримки підпри­ємництва в Україні.

Лише за умов вдосконалення податкової, кредитно-інвес­тиційної політики, структурної перебудови економіки, під­тримки малого підприємництва роботодавці в змозі створю­вати робочі місця. Нині кількість безробітних майже в 20 разів перевищує кількість вільних робочих місць. Сторони домовились про створення умов для збереження і створення не менше 150 000 робочих місць на рік. Вперше зроблено спробу перейти до формування комплексу завдань щодо збереження і розвитку трудового потенціалу країни в пере­хідний період. Уряд зобов'язався стабілізувати фінансовий стан Державного фонду сприяння зайнятості населення; за участю профспілок та об'єднань роботодавців завершити роз­роблення проекту Державної програми розвитку трудового потенціалу в Україні на 2000—2010 роки.

Передбачаючи вдосконалення чинного законодавства, розробку нових нормативно-правових актів, сторони Гене­ральної угоди вперше визначили порядок розроблення та погодження проектів законів України, актів Президента Украї­ни та Кабінету Міністрів України з питань, що є предметом Генеральної угоди (Додаток 3 до Генеральної угоди на 1990— 2000 роки (Профспілки України. - 1999. - №3. - С. 50-51)). Визначений порядок погодження цих актів з профспілко­вою стороною, з стороною власників, порядок залучення пред­ставників сторін до розроблення проектів законодавчих актів.

Ще раніше Український союз промисловців і підприємців добився права безпосередньо брати участь у формуванні пра­вової бази з питань соціально-економічного розвитку. 25 трав­ня 1999 року в день Об'єднаного з'їзду промисловців, підпри­ємців та роботодавців України був підписаний Указ Прези­дента України, яким передбачено обов'язковість погодження усіх проектів законів, розпоряджень та постанов Кабінету Міністрів України, указів Президента з Конфедерацією робо­тодавців та УСПП. Для реалізації цього було створено Коор­динаційну раду з питань формування соціально-економіч­ної політики.

У березні 2000 року на засіданні Координаційної ради Конфедерації роботодавців України у члени Конфедерації було прийнято Асоціацію платників податків (Праця і зар­плата. — 2000. — №10. — Березень). Було розглянуто питан­ня про хід виконання Генеральної угоди між Кабінетом Мі­ністрів і Конфедерацією роботодавців та профспілковими об'єднаннями на 1999—2000 роки. За станом на 1 січня 2000 року з 19 пунктів угоди, що безпосередньо стосуються Кон­федерації роботодавців, виконано три пункти, а 16 перебува­ють на стадії виконання. Триває підготовка до Всеукраїн­ського конкурсу на звання "Кращий роботодавець року", який проводиться згідно з постановою уряду.

Проведення глобальних макроекономічних перетворень практично неможливе без відпрацьованого механізму пере­говорного процесу. Для України, як і для більшості країн Центральної та Східної Європи, властивий розвиток двох рів­нів — загальнодержавного, на якому укладаються угоди між урядом, об'єднанням роботодавців і профспілками, та вироб­ничого — на рівні підприємства. Недостатньо розвинутими залишаються галузевий і регіональні рівні, тобто середній рівень. Отже, необхідно структурувати організації робото­давців, їхні асоціації на рівні галузі. П. 4.3. Генеральної уго­ди передбачено зобов'язання сторін вживати заходів до ство­рення галузевих і регіональних об'єднань роботодавців та залучення їхніх представницьких органів до колективних пе­реговорів з укладанням угод відповідного рівня. В цей час значна частина галузевих і регіональних угод укладається без участі представницьких організацій роботодавців, що звужує сферу їх дії. Кабінет Міністрів України 6 жовтня 1999 року видав доручення міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади завершити організацій­ну роботу зі створення представницьких органів об'єднань роботодавців в галузях економіки і регіонах країни та про­інформувати Кабінет Міністрів про проведену роботу.

Представники МОП називають три головних недоліки у сфері соціально-трудових відносин в Україні: по-перше, відсутність структурованих організацій роботодавців приват­ного сектору, бізнесу; по-друге, недостатньо структурований процес соціального діалогу, його поляризація (він реалізується на загальнодержавному рівні та на підприємстві); по-третє, суперечність у законодавстві не лише з соціально-трудових, а й економічних відносин, що регулює підприємницькі сто­сунки (Проблеми соціально-трудових відносин в Україні у контексті міжнародного досвіду // Україна: аспекти праці. - 1998. - №4. - С. 46).

У цей час відбувається побудова організаційної структу­ри Конфедерації роботодавців України. Поступово створю­ються галузеві організації роботодавців, які взмозі реально впливати на вирішення конкретних соціально-економічних проблем. Такі організації вже створено у хімічній, фарфоро­во-скляній промисловості, найближчим часом будуть ство­рені у дорожньому комплексі, будівництві, зв'язку, вугільній галузі, у сфері ринкової торгівлі (Работодатель работнику не волк // Office magazine. — 1999. —№6).

Таким чином, держава повинна дбати про зростання ролі громадських об'єднань підприємців в сучасній ринковій еко­номіці. Разом з тим самі об'єднання мають активізувати свою роль як учасники соціального партнерства в ім'я досягнен­ня соціальної злагоди. На жаль, не всі організації робото­давців чітко усвідомлюють своє соціальне призначення, пра­ва та обов'язки. Зростанню ролі об'єднань підприємців у со­ціально-трудових відносинах та при реалізації економічної політики в державі сприятиме прийняття Закону України "Про організації роботодавців", більш широке залучення цих об'єднань органами державної влади та органами місцево­го самоврядування до участі у вирішенні важливих соціаль­но-економічних питань у межах їхньої компетенції. Необхід­но доповнити законодавчу регламентацію діяльності проф­спілок відповідною регламентацією діяльності організацій ро­ботодавців та їхніх об'єднань. В новому Трудовому кодексі України також необхідно закріпити правовий статус органі­зацій роботодавців та їхніх об'єднань як суб'єктів трудового права. До речі, в проекті Трудового кодексу Російської Фе­дерації є окрема глава "Представництво інтересів працівників та роботодавців", яка містить дві статті — "Представництво інтересів роботодавців" та "Об'єднання роботодавців".