Правова характеристика об’єктів цивільного права - Курсова робота

Розглянуті тут види цінних паперів названі в ст.3 Закону “Про цінні папери і фондову біржу” вичерпним переліком, який уяв­ляється невиправдано обмеженим. В цивільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів. Це інвестиційний сертифікат, ком­пенсаційний сертифікат, чек, коносамент тощо.

Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвес­тиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. інвестиційний сертифікат є цінним папером, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Компенсаційні сертифікати можуть використовуватися для прид­бання акцій акціонерних товариств, що створюються в процесі приватизації державного майна[11].

Разом з тим слід мати на увазі, що існують зобов'я­зання держави перед громадянами України щодо компенсації гро­шових заощаджень, передбачено, що не використані для прива­тизації державного майна компенсаційні сертифікати може бути повернуто вкладникам до установ Ощадного банку України[12].

Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юри­дичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахун­ковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів[13].

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що посвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним в коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення. Ко­носамент головним чином застосовується при здійсненні мор­ських перевезень і є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Реквізити коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Передача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил: 1) імен­ний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установле­них для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними на­писами; 3) коносамент на пред'явника може передаватися шля­хом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

Таким чином, охарактеризовані документи, як видно, мають ознаки цінних паперів, але в законодавчому порядку такими не визнані. В зв'язку з цим було б доцільно включити їх до переліку цінних паперів, закріпленого Законом “Про цінні папери та фондову біржу”, а сам перелік зробити відкритим.

Розділ ІV. Вексель як об'єкт цивільних прав

4.1. Джерела вексельного законодавства.

В господарському обороті широке застосування належить векселю. Введений в обіг для заміни готівки, коли шляхи сполучення були малонадійними, а гроші — тільки металевими, вексель пройшов декілька етапів еволюції. Спочатку він був формою розрахунків. Мова йшла, по суті, про письмовий документ, який клієнт вручав своєму банку. Останній поручав своєму банку-кореспонденту, який знаходив­ся в іншому місті, виплатити суму грошей, вказану у векселі, іншій особі, ім'я якої зазначено у векселі. З XVIII століття век­сель почав виконувати функцію кредитування.[14] Векселедавець, складаючи вексель, вказував в ньому віддалений термін плате­жу, в результаті чого з'являлась можливість продати товар, який був придбаний в обмін на вексель.

В сучасних умовах в світі існує дві основні системи вексельно­го законодавства. Одна з них заснована на основі Женевської вексельної конвенції від 7.06.30 р. № 358, яка встановила “Од­наковий закон про переказний і простий вексель”. Країни, які входять в Женевську систему вексельного законодавства, уніфі­кували своє законодавство на основі названої конвенції або прий­няли закони, змістом відповідні цій конвенції.

Друга світова система вексельного законодавства заснована на англійському Законі про переказні векселі 1882 року. До неї на­лежать країни, які входять до “Загального права”.

Самостійну групу складають країни, вексельне законодавство яких не входить ні в одну із названих систем і врегульоване національними нормами права.

Україна входить до першої із названих систем вексельного за­конодавства. В Україні запроваджено вексельний обіг з використання простого і переказного векселів відповідно до “Однакового закону про переказний і простий вексель”, прий­нятого Женевською конвенцією в 1930 році (далі пойменований Женевський вексельний закон)[15].

Керуючись Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” та враховуючи, що Положення про переказний і простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341 розроблялось відповідно до Женевського вексельного закону, вексельний обіг на території України здійснюється з дотриманням вимог цього Положення.

Слід зазначити, що Положення про переказний і простий век­сель 1937 року відтворює зміст Женевського вексельного закону.

Крім того, Постанова Кабінету Міністрів України і Національ­ного банку України від 10 жовтня 1992 року № 528 підтвердила дію в Україні вказаного Положення. В Україні прийнято також ряд інших законодавчих і підзаконних нормативних актів, які регулюють окремі питання вексельного обігу. Серед них Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про заставу”, “Про підприємства”, Укази Президента України “Про інвес­тиційні фонди та інвестиційні компанії”, “Про сплату держав­ного мита за вексельні бланки”. Інструкція про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена нака­зом Міністерства юстиції України № 18/5 від 18.06.1994 р.

Законодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо складання і форми векселя, терміну платежу для пред'яв­лення векселя до оплати, пролонгації векселя, протесту на ви­падок несплати, терміну позовної давності.

4.2. Поняття і види векселя.

Векселем є документ, який складений за встановленою законом формою і містить безумовне зобов'я­зання або вказівку векселедавця сплатити власнику векселя (век-селеутримувачу) у встановлений термін вказану суму грошей.

Як цінний папір вексель визначає взаємовідносини особи, яка його склала, особи, яка повинна здійснити платню, і особи, на користь якої повинна бути здійснена платня.

Зобов'язання або вказівка векселедавця не пов'язані з вико­нанням яких-небудь договірних зобов'язань векселеутримувачем. Права добросовісного векселеутримувача не можуть заперечува­тися умовами угоди, на підставі якої складений вексель.

В законодавстві України вексель визначений як “цінний папір, який свідчить про безумовний обов'язок векселедавця сплатити після настання терміну вказану суму грошей власнику векселя (векселеутримувачу)”[16].

З наведеного визначення випливає, що вексель засвідчує безу­мовний обов'язок, векселедавця виконати вказані в ньому дії. Але аналіз вексельного законодавства дає достатні підстави для вис­новку про те, що вказане поняття відображає ознаки, властиві тільки одному із видів векселів — простому. Особливих ознак переказного векселя наведене поняття не відображає.