Становлення радянського права

Кримінальна репресія відігравала важливу роль у "боротьбі за хліб". У телеграмі Народного Секретаріату Одеської Ради від 20 лютого 1918 p. з цього питання говорилося: "Всі приховувачі-спе­кулянти підлягають арешту та відданню до революційного суду як вороги народу і революції та каратимуться з усією суворістю аж до конфіскації всього майна та віддачі на примусові роботи".

Радянська держава з перших днів свого існування кваліфіку­вала ущемлення інтересів робітничого класу як злочин, що тягне за собою серйозні санкції. Покарання чекало підприємців, які відмо­влялись виплачувати заробітну плату червоногвардійцям за час відбування служби. Народний Секретаріат постановив виплатити заробітну плату за дні січневого повстання робітникам київських підприємств. Невиконання цієї постанови тягло за собою віддання до суду революційного трибуналу.

Міри кримінальної репресії застосовувалися також при прове­денні фінансової політики радянської влади. Під загрозою "віддан­ня до суду революційного трибуналу" стягувався прибутковий та промисловий податок з підприємців Одеси, Катеринослава та ін­ших міст.

Невизначеність санкцій кримінально-правових норм була ре­зультатом не тільки класової більшовицької політики, а й відсутно­сті спеціальних знань у багатьох керівників Рад. При визначенні покарань керувалися ідеями "небезпечного стану" та "соціальне небезпечної особистості".

Слід відмітити появу таких антиправових інститутів, як кримі­нальна відповідальність за принципом кругової поруки та заложни-цтво. Мало місце притягнення до відповідальності без вини. В особливо гострий період громадянської війни кримінальна репресія набувала форм класового "червоного" терору. Заради об'єктивності треба зазначити, що терор здійснювався й деякими противниками радянської влади.

Боротьба з політичними противниками була основним завдан­ням надзвичайних комісій, а також революційних трибуналів. Віс­тря кримінальної репресії було спрямовано також проти бандитів, розкрадачів державної власності, спекулянтів, хабарників та інших небезпечних злочинців.

У 1919 p. кодифікаційною комісією наркомюсту УСРР був підготовлений проект деяких розділів Кримінального кодексу: зага­льної частини, "Про державні злочини", "Про злочини проти особистості" та "Про службові злочини".

Велике значення для розвитку кримінального права мали видані у грудні 1919 p. "Керівні начала з кримінального права РСФРР". У перші місяці після видання "Керівних начал ." наркомюст УСРР рекомендував судовим установам України керуватися ними "у поря­дку революційної соціалістичної правосвідомості", а 4 серпня 1920 р, вони були офіційно уведені в дію на території України.

"Керівні начала ." були досвідом узагальнення роботи судів і, перш за все, революційних трибуналів. В них формулювалися при­нципи радянського кримінального права, які згодом було покладе­но в основу перших кримінальних кодексів радянських республік. В "Керівних началах ." була зафіксована класова природа криміна­льного права, визначені його завдання, які полягали в охороні системи "соціалістичних" суспільних відносин. Давалося визначен­ня злочину як дії або бездіяльності, небезпечної для даної системи суспільних відносин, розкривалася сутність покарання як міри примусового впливу, яка охороняє даний порядок суспільних від­носин від його порушників. Визначаючи конкретні міри покаран­ня, суд зобов'язаний був враховувати, чи вчинений злочин особою, яка належить до заможного класу або трудящих. "Керівні начала ." встановили такі міри покарання: догана; висловлення громадського осуду; примушування до певної дії, наприклад обов'язок пройти відомий курс навчання; оголошення бойкоту; заборона займати ту чи іншу посаду, виконувати ту чи іншу роботу; конфіскація всього або частини майна; позбавлення політичних прав; оголошення ворогом революції або народу; примусові роботи без поміщення в місця позбавлення волі; позбавлення волі; оголошення поза зако­ном; розстріл. Щодо неповнолітніх, яким не виповнилося 14 років, припускалося застосування заходів виховного порядку. Такі ж захо­ди застосовувалися стосовно осіб від .14 до 18 років, якщо вони не усвідомлювали злочинного характеру вчиненої ними дії.

Основні риси кримінально-процесуального права. Кримінально-процесуальні норми були встановлені Тимчасовим положенням про народні суди та революційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919 p., Положенням про народний суд, прийнятим Раднаркомом УСРР 26 жовтня 1920 p., а також Інструкцією наркомюста УСРР від 3 червня 1919 р. "Про судочинство". В цих актах підкреслювалися процесу­альні відмінності у діяльності революційних трибуналів та народних судів Ревтрибунали являли собою систему судів по боротьбі з най­більш небезпечними злочинами. Саме цим визначалися процесуа­льні особливості розслідування та розгляду в них справ. Ревтрибу­нали у багатьох справах могли визнати непотрібним провадження попереднього слідства та прийняти такі справи безпосередньо до свого провадження. Цілком зрозуміло, це було порушенням прин­ципу законності та демократії в судочинстві.

Наркомюст УСРР видав низку циркулярів, які сприяли прис­коренню попереднього слідства. Так, 29 лютого 1920 р. оприлюдне­но циркуляр "Про прискорення провадження попереднього слідст­ва", згідно з яким слідство повинно бути закінчено протягом одного місяця з дня винесення особливим народним слідчим пос­танови про притягнення обвинуваченого до відповідальності.

Щодо політичних злочинців попереднє розслідування повин­но було проводитися протягом 48 годин.

Ревтрибунали це були зв'язані обмеженнями стосовно спосо­бів судового розслідування, не були стиснені формальними доказа­ми. Від їхнього розсуду залежало визнати за обставинами справи ті чи інші докази, та чи вимагати їх від окремих громадян та установ. При оцінці доказів, як і при визначенні покарання, члени ревтри­буналів керувалися декретами уряду, а також своєю революційною правосвідомістю.

Тимчасове положення від 20 лютого 1919р. не знало інституту касаційного оскарження вироків, винесених ревтрибуналами, допу­скалося лише подання клопотання про помилування та пом'якшен­ня покарання. Цей пробіл було усунуто декретом Раднаркому УСРР від 16 квітня 1919 р. "Про утворення Верховного Касаційного Суду". Встановлено, що касаційному оскарженню підлягали усі вироки трибуналу, за винятком вироків, винесених верховним рев­трибуналом при ВУЦВК. Крім перегляду вироків, що не набрали законної сили, з середини 1919 р. був дозволений також перегляд вироків, що набрали законної сили.

Дещо іншим був порядок розгляду справ в народних судах. Попереднє розслідування у справах, підсудних їм, здійснювалося у формі дізнання або попереднього слідства. Тимчасове положення визнавало обов'язковим провадження попереднього слідства тільки у справах про посягання на життя, зґвалтування, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, розбої, грабежі, підлог документів та підроб­лення грошових знаків, тобто у кримінальних справах, які розгля­далися за участю 6 народних засідателів. Але Тимчасове положення надавало суддям право приймати такі справи для безпосереднього розгляду по сугі, якщо народний суддя визнавав проведення попе­реднього слідства необов'язковим. Отже, народним суддям надавалися широкі права в стадії попереднього слідства: саме від розсуду народного судді залежало провадження попереднього слідства в конкретних справах. Він мав право особисто проводити попереднє розслідування у будь-якій кримінальній справі. Нарешті, народний суддя розглядав скарги на дії слідчих. Народні засідателі мали однакові права з народними суддями.