Становлення радянського права

Щодо дрібної приватної власності "експлуататорів" проводи­лася політика її обмеження та витиснення. Радянська влада вела строгий облік і контроль за діяльністю найдрібніших підприємств, обмежувала число найманих робітників. Для заможних селян вста­новлювалися підвищені норми здачі хліба державі. У них вилучали­ся частина землі, сільськогосподарські машини, частина худоби, всіляко обмежувалося застосування найманої праці, на практиці допускалося широке свавілля.

З відносинами власності пов'язано законодавство про спадку­вання. У березні 1919 p. Раднарком УСРР прийняв декрет "Про скасування спадкування". Майно, залишене після смерті власників, поверталося у власність держави. Щодо непрацездатних та нужден­них родичів спадкодавця було встановлено правило, згідно з яким їм забезпечувалося лише утримання із майна померлого.

Правове регулювання розподілу. 1919—1920 pp. характеризува­лися все більшим втручанням держави в цей процес. Радянська держава, наприклад, одержувала від селян продукти сільського господарства у формі продрозверстки. 13 квітня 1919р. було опри­люднено декрет Раднаркому УСРР "Про розверстку лишків врожаю 1918 та попередніх років", згідно з яким вся кількість потрібного державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів розклада­лась наркомпродом між губерніями для вилучення його у населен­ня. Губпродкоми розкладали одержане завдання між повітами, а повітпродкоми — між волостями. Волосні власті доводили розвер­стку до окремих сіл та селянських господарств. 10% зданого за продрозверсткою кожною волостю хліба залишалися в розпоряд­женні місцевих органів для подання допомоги біднякам. Селяни, "які мали продовольство" та не здавали хліб, віддавалися до суду за законами воєнного часу, їхнє майно підлягало конфіскації. На практиці продрозверстка призвела до нового пограбування селян і голоду на селі.

Основні риси сімейного права. Перші закони в галузі сімейних відносин видано у лютому 1919 p. Це були декрети Раднаркому УСРР "Про організацію відділів записів актів громадянського ста­ну", "Про громадянський шлюб та про введення книг актів громадянського стану", "Про розлучення". В них підкреслювалося, що УСРР надалі визнає тільки громадянські шлюби. Церковний шлюб оголошувався приватною справою осіб, які одружувалися. Встано­влювалося, що одруження допускається лише на добровільних за­садах. Особам, які раніш узяли шлюб за примушенням, надавалося право створити нову сім'ю. Шлюб розривався органами ЗАГСу за проханням хоча б однієї з сторін.

Декрети про громадянський шлюб і свободу розлучення регла­ментували лише деякі питання сім'ї та шлюбу. З метою заповнення пробілів сімейного законодавства радянський уряд доручив нарко-мюсту підготувати проект сімейного кодексу. До початку 1919 p. проект був готовий. Норми, що містилися в ньому, у сукупності являли собою детально розроблений звід законів про шлюб, сім'ю та опіку. У зв'язку з наступом армій Денікіна Раднарком не встиг розглянути та затвердити проект кодексу. У 1920 p. був підготовле­ний новий проект кодексу, щоправда, тільки законів про опіку та піклування.

Основні риси земельного та колгоспного права. І Всеукраїнський з'їзд Рад, доручаючи ВУЦВК запровадити в Україні законодавство Російської Федерації, указав, в першу чергу на декрет про землю, Вводилися в дію також постанова Раднаркому РСФРР від 5 листо­пада 1917 р. "Про перехід землі в розпорядження земельних комі­тетів" та прийняте Раднаркомом РСФРР 4 грудня 1917р. Положен­ня про земельні комітети і про врегулювання ними сільськогоспо­дарських відносин. Часто керувалися в Україні прийнятим III Всеросійським з'їздом Рад законом "Про соціалізацію землі". Зак­ріпивши право розпорядження землею за Радами та підпорядкова­ними ним волосними земельними комітетами, ці законодавчі акти фактично встановили націоналізацію землі.

На підставі декрету про землю було націоналізовано близько 15 млн. десятин поміщицької, удільної та церковної земель. Зрівня­льний перерозподіл землі мав дати селянській бідноті близько 8 млн. десятин землі заможних селян. У розпорядження бідноти передавалися понад 2 млн. голів худоби та коней.' Це в той час було тяжким ударом по приватній власності, вирішальним вкладом в справу зміцнення на селі диктатури пролетаріату та його союзу з батрацтвом. Проводилася жорстка лінія на соціальне розшарування села, внаслідок чого завдавався удар по працьовитій, а тому й заможній частині селян.

Отже, аграрне законодавство наприкінці 1917 — на початку 1918 pp. надало сили закону найважливішим програмним вимогам більшовицької партії з аграрного питання. До чого у підсумку призвела така політика, видно по результатах масової примусової колективізації наприкінці 20-х — на початку 30-х років, яка завер­шилась голодомором. Навіть у той час, що розглядається, закон "Про соціалізацію землі" уже ставить завдання "розвитку колекти­вного господарства в землеробстві . за рахунок господарств одноо­сібних". У переліку землекористувачів на перше місце поставлені сільськогосподарські комуни та товариства. Тимчасове положення про соціалізацію землі зазначало, що "Українська Радянська Рес­публіка з метою найскорішого досягнення соціалізму всіляко спри­яє (культурна та матеріальна допомога) загальній обробці землі, віддаючи перевагу комуністичному і кооперативному господарству перед одноосібним". Втілення в життя радянських законів повсюд­но супроводжувалося жорстокою боротьбою на селі. Боротьба із заможним селянством особливо загострювалася там, де у зрівняль­ний примусовий розподіл утягувалися так звані "лишки" землеко­ристування.

Наприкінці 1918 p. державну власність на землю було повніс­тю відновлено. Конституція УСРР 1919 p. закріпила скасування приватної власності на землю.

Декрет ВУЦВК від 26 травня 1919 р. "Про соціалістичний землеустрій ти про перехідні заходи до соціалістичного землекори­стування", який в основному відтворював прийняте Всеросійським ЦВК 14 лютого 1919 p. Положення про соціалістичний землеустрій та про заходи переходу до соціалістичного землеробства, докладно визначив правове положення земель, надр, вод та лісів. У ньому говорилося, що приватна власність на землю, надра, води та ліси скасовується. Вся земля вважається єдиним державним фондом. Таким чином, в законодавстві УСРР був оформлений інститут єдиного державного земельного фонду, який знаходився у безпосе­редньому розпорядженні органів радянської держави.

Зміст права державної власності полягає у визначенні радян­ською владою загальних правил володіння та користування землею. Заборонялися цивільно-правові угоди з землею. Тільки держава, яка стала виключним власником землі, мала право визначати долю землі як об'єкта володіння та користування нею. Для контролю за дотриманням законодавства про націоналізацію землі було створе­но Всеукраїнську центральну комісію з націоналізації землі.

Радянське право, регламентуючи порядок користування зем­лею, продовжувало сприяти розвитку колективних форм землеко­ристування. Значна увага приділялася організації радгоспів, сільськогосподарських комун, артілей, товариств із спільної обробки землі. Колективні господарства наділялися землею в першу чергу, за високою нормою та кращими ділянками. Керівництво будівниц­твом радгоспів здійснював наркомзем. На місцях цією роботою займалися земвідділи. У 1919 р. в Україні було створено близько 1700 радгоспів.