Спільна власність - Курсова робота

Спільна власність може приносити певні доходи або потребува­ти необхідних витрат на її утримання. Кожен співвласник відпо­відно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, відповідає перед третіми особами по зобов'язаннях, пов'язаних з цим майном, і повинен брати участь у сплаті відповідних по­датків і платежів, а також у витратах по утриманню і збереженню спільного майна. В принципі законодавець не забороняє співвлас­никам передбачити інший порядок розподілу вказаних обов'язків.

Учаснику спільної часткової власності надається право на оплатне чи безоплатне відчуження іншим особам своєї частки у спільному майні (шляхом укладення угод купівлі-продажу, да­рування, міни, заповіту). Набувачами такої частки можуть бути сторонні особи або інші співвласники. У цих випадках спільна власність не припиняється, оскільки відчужується не конкретна частина майна, а частка у праві спільної власності, тобто відбу­вається лише заміна суб'єкта цивільного правовідношення.

У законодавстві встановлено також деякі гарантії захисту прав співвласників, які не заінтересовані у відчужені частки у спільній власності стороннім особам. При продажу частки у спільній частковій власності сторонній особі інші учасники спільної часткової власності мають переважне право купівлі частки, що продається, за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.[6]

Надання співвласникам права привілеєвої купівлі викликане рядом обставин. Насамперед вони можуть бути самі заінтересо­вані у придбанні відчужуваної частки для задоволення своїх ма­теріальних і культурних потреб. Крім того, їм далеко не байду­же, хто стане новим учасником права спільної часткової влас­ності, як виконуватиме обов'язки по утриманню спільного май­на, користуванню ним. Право привілеєвої купівлі не застосо­вується при відчуженні частки шляхом укладення договорів да­рування, довічного утримання, міни.

Законом встановлено також умови здійснення співвласниками права привілеєвої купівлі та наслідки їх недодержання. Продавець частки у спільній частковій власності зобов’язаний сповістити у письмовій формі інших учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких він її продає. Якщо інші учасники спільної часткової власності відмовляться від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять це право стосовно нерухомого майна - протягом одного місяця, а стосовно рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними сповіщення, продавець має право продати свою частку будь-якій особі.[7]

Може статися так, що кілька співвласників виявить бажання придбати частку у спільній власності. Тоді прода­вець має право вибору покупця з числа цих співвласників (ч.2 ст. 114 ЦК України). Незгода співвласників із запропонованими продав­цем умовами повинна прирівнюватися до відмови реалізувати своє право привілеєвої купівлі. Співвласники можуть відмовитися від придбання відчужуваної частки і раніше вказаних строків. Відпо­відно співвласник-продавець вправі реалізувати свою частку у спільному майні стороннім особам з моменту такої відмови.

Власники спільної часткової власності не мають переважного права купівлі частки у спільній власності при продажу одним із них своєї частки власникові - учаснику спільної часткової власності (ст.360 ч.4 проекту ЦКУ).

При продажу частки з порушенням переважного права купівлі інший учасник спільної часткової власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов’язків покупця (ст.360 ч.5 проекту ЦКУ). Вказаний 3-місячний строк є строком позовної давності і обчислюється з дня, коли позивач дізнався чи повинен був дізнатися про укладення угоди.[8] Відступлення переважного права купівлі частки не допускається.

Переведення на співвласника прав і обов'язків покупця, як ви­пливає із змісту закону, здійснюється без попереднього визнан­ня угоди про відчуження частки у спільному майні сторонній особі недійсною. Під порушенням права привілеєвої купівлі слід розу­міти також випадки продажу частки сторонній особі на пільгових умовах, наприклад, за нижчою ціною, ніж це було запропоновано співвласникам. Інакше продавець мав би можливість легко обій­ти закон, пропонуючи їм явно неприйнятні умови.

Вирішуючи питання про можливе переведення прав і обов'язків покупця на співвласника, який виявив бажання придбати про­дану з порушенням закону частку у спільному майні, суд має переконатися у серйозності і реальності намірів такого співвлас­ника. Доказом цього є внесення позивачем на депозитний раху­нок суду сум, які за договором зобов'язаний сплатити покупець. Невиконання позивачем цих умов може бути підставою для відмо­ви у позові про переведення на нього прав і обов'язків покупця.[9]

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, оскільки з виділенням учаснику спільної власності на будинок його частки у натурі спільна власність на неї припиняється, решта учасників спільної власності втрачає право привілеєвої купівлі цієї частки. Це, очевидно, має стосуватися також іншого спільно­го майна, відносно якого можливе реальне виділення частки.

Кожен з учасників спільної часткової власності має право ви­магати виділення своєї частки із спільного майна (ч.І ст.115 Цивільного кодексу України). Співвласник має таке право без наведення мотивів. При реалізації права на виділення така осо­ба отримує свою частку у майні і вибуває із складу учасників. Спосіб і порядок виділення встановлюються угодою всіх учас­ників права спільної часткової власності. Однак вони можуть і не дійти до такої згоди, особливо щодо виділення частки у на­турі з неділимого майна. Якщо згоди про спосіб виділення не досягнуто, то за позовом будь-кого з учасників майно ділиться у натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення. Інакше власник, що виділяється, одержує грошо­ву компенсацію (ч. 2 ст.115 Цивільного кодексу України).

Отже, суд насамперед вирішує питання про можливість виді­лення частки у натурі, а грошова компенсація присуджується лише тоді, коли реальне виділення частки у майні є неможли­вим, зокрема у зв'язку з його неподільністю (наприклад, щодо автомашини, холодильника, телевізора). При цьому мається на увазі неподільність майна не у фізичному, а в юридичному ро­зумінні. Так, неподільними з юридичної точки зору є тематичні колекції картин, цілісні майнові виробничі комплекси, зібрання творів одного автора, сервіз, гарнітур меблів. У судовій практиці подільним за певних умов визнається жилий будинок. Проте навіть за умови можливості виділення частки у жилому будинку певні його конструкції повинні перебувати у спільній власності (наприклад, покрівля).

У випадку порушення питання про виділення усіма співвлас­никами фактично відбувається ліквідація права спільної частко­вої власності (поділ). При неможливості виділити кожному з них частку у натурі і відсутності з цього приводу згоди між ними суд вправі присудити все майно одному із співвласників, а решті — відповідну грошову компенсацію.