Спільна власність - Курсова робота

Під інтересами сім'ї закон має на увазі, безумовно, інтереси чоловіка і жінки. Разом з тим борг буде спільним і тоді, коли одержане одним із них майно було використане для потреб дітей, оскільки на кожному з них лежить обов'язок по створенню не­обхідних матеріально-побутових умов для дітей. Можливі ви­падки, коли одержане за зобов'язанням майно використовуєть­ся на потреби або чоловіка, або дружини. Наприклад, одержані чоловіком гроші за договором позики фактично були витрачені на лікування дружини, придбання санаторно-курортної путівки тощо. Незважаючи на це, є підстави визнати такий борг спільним.

Ст.31 Кодексу про шлюб та сім'ю 23 червня 1992 р. доповнена ч.4 такого змісту: «Правила ст.ст.22, 24—26 застосовуються у тому разі, якщо шлюбним контрактом не встановлено інші положен­ня».

В умовах становлення приватної власності, підприємництва виникає питання про можливість застосування норм про спільну сумісну власність подружжя до відносин, пов'язаних з набуттям ними об'єктів приватної власності, прибутків від підприємниць­кої діяльності тощо. З огляду на нове законодавство перешкод для цього не існує (ст. 16 Закону «Про власність»).

2.3. Право спільної власності селянського (фермерського) і особис­того підсобного господарства.

Громадянам надається право ве­дення сільськогосподарського виробництва, окрім суспільного сектору економіки, шляхом утворення самостійного селянсько­го (фермерського) господарства, займатися різними видами інди­відуальної трудової діяльності у формі так званих особистих підсобних господарств.

Майно осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство, належить їм за правом спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними або якщо ними не утворено селянське (фермерське) господарство у формі юридичної особи.[13]

Фермерське господарство є основним родом занять громадя­нина і основним джерелом його прибутків. Утворення фермер­ського господарства, його правовий статус та припинення ви­значаються Законом України «Про селянське (фермерське) гос­подарство», іншими законодавчими актами. Селянське (фер­мерське) господарство є формою підприємництва громадян Ук­раїни, які виявили бажання виробляти товарну сільськогоспо­дарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Його членами не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працю­ють в ньому за трудовим договором. Селянське господарство може бути створено навіть однією особою. Після виконання, передбачених законом умов (зокрема, одержання Державного акта на право приватної власності на землю чи іншого права на землю) селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації у Раді народних депутатів, набуваючи статусу юри­дичної особи.

У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господар­ство, може бути різноманітне майно споживчого і виробничого призначення, необхідне для його функціонування і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними (ст. 16). Володіння, користування і розпорядження май­ном здійснюється членами селянського (фермерського) госпо­дарства за взаємною домовленістю (ст.17). Однак поза увагою законодавця залишилися відносини щодо виділення і поділу майна, відповідальності членів господарства за борговими зобо­в'язаннями. В майбутньому новому Цивільному кодексі Украї­ни важливо було б врахувати цю обставину.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної влас­ності» з цього приводу було зазначено, що у випадку виходу із складу фермерського господарства одного чи кількох його членів, виділ їх частки в натурі не повинен позбавити господарство не­обхідного йому майна. У разі неможливості виділити їм частку в натурі виплачується грошова компенсація.

Особисте підсобне господарство ведуть члени колективних сільськогосподарських підприємств (раніше члени колгоспів), робітники і службовці, для яких воно є допоміжним джерелом отримання додаткових прибутків. Закон не передбачає конкрет­них ознак особистого підсобного господарства та вимог щодо його спеціальної реєстрації. Таким чином, особисте підсобне господарство не набуває чітко окресленої організаційно-право­вої форми. Однак, якщо ведення особистого підсобного госпо­дарства містить ознаки підприємницької діяльності, то його члени мають дотримуватися законодавства про підприємництво. Щодо правового режиму майнових відносин членів підсобного госпо­дарства, то на наш погляд, визначальною може бути норма ст.17 (п.1) Закону «Про власність», за якою майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власніс­тю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. У нині діючому цивільному законодавстві відсутні спеціальні пра­вові норми, які б регулювали майнові відносини в особистих підсобних господарствах. Тому при виникненні майнових спорів між членами такого господарства необхідно застосовувати за­гальні цивільно-правові норми про спільну власність (часткову і сумісну) та норми сімейного законодавства про майнові відно­сини подружжя та інших членів сім'ї. Відповідно ж до ст. 1 Зако­ну «Про селянське (фермерське) господарство» цей Закон не поширюється на сільськогосподарську діяльність громадян, які ведуть особисте підсобне господарство, займаються індивідуаль­ним і колективним садівництвом та городництвом.

Чинне законодавство не містить також переліку видів діяль­ності, якими можуть займатися члени особистих підсобних гос­подарств. Однак у ряді випадків це можливо лише за наявності відповідної земельної ділянки. Земельним кодексом України передбачено право громадян України на одержання земельних ділянок у власність чи користування, зокрема, для ведення осо­бистого підсобного господарства, садівництва, традиційних на­родних промислів (ст.6, 7, 58). В принципі ведення особистого підсобного господарства можливе і без надання для цього спеці­альної земельної ділянки (заняття художніми промислами, тех­нічним моделюванням, пошиттям одягу тощо).

Водночас варто пам'ятати, що кожен з членів фермерського чи особистого підсобного господарства може мати і своє осо­бисте майно, майно споживчого призначення або інше, не по­в'язане з веденням такого господарювання, яке не підпорядко­ване правовому режиму спільності.

Питання про вихід із селянського (фермерського) господарства регулюються ЦКУ.

У разі виходу одного або кількох членів селянського (фермерського) господарства з його складу (крім випадків, передбачених п. 3 цієї статті) земельна ділянка та засоби виробництва поділу не підлягають.

Той, хто вийшов із господарства, має право на одержання грошової компенсації, відповідної його частці у праві спільної власності на це майно, яка могла б бути йому виділена при поділі.