Історія України

Закінчення революції радянська історіографія пов'язувала з 1654 р., тобто роком Переяславської угоди з Росією, роком "возз'єднання", у якому вбачалася основна мета повстання. У сучасній науковій і навчальній літературі переважає твердження про те, що закін­чення Визвольної війни слід пов'язувати зі смертю Б. Хмель­ницького 1657 р. Проте, на нашу думку, це дещо механічне трактування, оскільки визвольні змагання українського народу після цієї події не припинилися, а лише змінили свій характер, стали менш масштабними і локальнішими. Тому обґрунтованішим можна вважати висновок В. Смолія та В. Степанкова про те, що революція закінчилася після падіння гетьмана П. Доро­шенка 1676 р.

Українська національна революція у своєму розвитку прой­шла кілька етапів:

І етап (лютий 1648 — серпень 1657 рр.) — припадає на час найбільшого піднесення національно-визвольних змагань та со­ціальної боротьби.

II етап (вересень 1657 — червень 1663 рр.) — включає добу громадянської війни, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства.

III етап (червень 1663 — вересень 1676 рр.) — охоплює період боротьби за возз'єднання Української держави.

Отже, у середині XVII ст. відсутність власної держави, прог­ресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, полоні­зація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спо­нукали українців до масового народного виступу, а слабкість королівської влади, розширення впливу Запорозької Січі, втра­та контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можли­вим. Народне повстання, що розпочалося 1648 р., швидко переросло у визвольну війну, яка згодом трансформувалася у на­ціональну революцію. Боротьба, що точилася протягом 1648—1676 рр. носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.

Розгортання національно-визвольної війни . (лютий 1648 — серпень 1657 рр.)

На першому етапі Української національної революції народ­ну боротьбу очолив чигиринський козацький сотник Б. Хмель­ницький (1595— г657 рр.).Безпосереднім приводом до повстан­ня стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смер­ті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницького до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так і не було пока­рано, а Богдан зазнав нових утисків. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки у січні 1648 р. вигнали урядо­вий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорозька Січ стала центром збирання повстанських сил, і базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Хмельницького, яка була віддзеркаленим трагедії поневолено­го українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум'я великого повстання.

Намагаючись як найшвидше придушити козацьку іскру у самому зародку, Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом корот­кого часу 1648 р. тричі отримали блискучі перемоги: у битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень). І Вже у ході цих баталій яскраво виявився талант Б. Хмельницького як воєначальника. Успіх досягався зав­дяки застосуванню різних тактичних заходів: розгрому ворога по частинах у ході зустрічної битви (Жовті Води); перекриття про­тивнику, що ухилявся від бою, шляху до відступу (Корсунь); ство­рення психологічної кризи у війську противника з метою його цілковитої деморалізації (Пилявці).

Успіхи повстанців на початковому етапі боротьби значною мірою пояснюються двома вдалими організаційними кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва і укладен­ням союзу з кримськими татарами! Розпочинаючи боротьбу про­ти Речі Посполитої, Б. Хмельницький застосував абсолютно но­ву її модель, у якій зовнішньо політичний фактор був одним із центральних.

Переговори з Кримським ханством були надзвичайно важ­ливими для Хмельницького, адже вони давали змогу забезпечи­ти власний тил . Тому гетьман сам вів переговори і навіть не зупинився перед тим, щоб залишити в Криму заручником свого сина. У се­редині березня 1648 р. союз було укладено, і на допомогу повс­танцям вирушило понад 3 тис. татарських вояків на чолі з Тугай-беєм.

Блискучі перемоги повстанців під Жовтими Водами, Корсу­нем, Пилявцями над регулярними військовими формуваннями Речі Посполитої зумовили вихід визвольної боротьби за межі зви­чайного повстання. У короткий час вона охопила майже всю те­риторію України, під знамена повсталих стали коза­ки, селяни, міщани, духовенство та частина шляхти. Така масш­табність національно-визвольної та антифеодальної боротьби, активність повстанських формувань у західних районах Волин­ського та Руського воєводств зумовили посилення панічних настроїв у самій Польщі. Звістка про те, що Б. Хмельницький наб­лижається до Львова, за спогадами очевидців, призвела до того, що "майже весь Люблін впав духом і все, що живе, вирушило у путь". Не кращою була у цей час і ситуація у Варшаві: "Тут не­має нікого, хто б не думав про порятунок найціннішого свого майна і свого життя".

Однак восени 1648 р. Б. Хмельницький, маючи можливість розгромити польську армію і захопити столицю, обмежився, ли­ше викупом зі Львова і укладенням перемир'я під Замостям. Що це було: продуманий крок чи фатальна помилка козацького ва­тажка? Які ж фактори вплинули на такі рішення і остаточно виз­начили їхній вибір?

Насамперед у цей час гетьмана, очевидно, турбувала пробле­ма боєздатності власного війська, адже з численними перемогами накопичувалася і втома збройних формувань повстанців. Джерела свідчать про різке скорочення козацького війська після битви під Пилявцями. Це пояснюється тим, що частина полків за наказом гетьмана почала діяти самостійно, а певна кількість повстанців, захопивши здобич, самовільно втекла. Свою роль відіграли і відір­ваність від баз постачання, і голод, і епідемії. Тому перед вирі­шальними діями Б. Хмельницький міг розраховувати лише на ЗО— 40 тис. вояків. Ситуація в українському війську ускладнювалася нестачею коней та облогової артилерії. До того ж насувалася зима, а до ведення бойових дій у зимових умовах військо було не підго­товлене.

Не міг у цей час Б. Хмельницький повною мірою розрахову­вати і на кримських татар. Перед наступом на Львів українське військо у вересні 1648 р. неподалік вік Ямполя з'єдналося з ордою Крим-Гірея. За свідченням деяких джерел, татари обіцяли свою підтримку лише на місяць. І справді, після облоги Львова, обтяжені здобиччю, основні сили Орди на чолі з Калга-султаном по­вертаються до Криму, а з Хмельницьким залишається лише нез­начна частина формувань Тугай-бея.

Гетьман мусив також зважати на те, що Польща мала ще досить могутній воєнний потенціал, існувала реальна загроза удару з боку Литви. Крім того, після укладення у жовтні 1648 р.у Мюнстері миру, який фіксував закінчення тридцятилітньої війни, Польща могла розраховувати і на підтримку своєї союз­ниці Австрії.