Історія України

Умови Зборівського (1649 р.) та Білоцерківського (1651 р.) договорів тимчасово загальмували розгортання цих прогресив­них змін. Знову відновлюються феодальне землеволодіння і ко­лишні форми експлуатації, що викликало нове загострення соці­альних протиріч та черговий виток Селянської війни. Лише піс­ля перемоги у битві під Батогом (1652 р.) на території Українсь­кої держави були остаточно ліквідовані фільварково-панщинна система господарювання, велика земельна власність королівщини, польських та українських магнатів і шляхти. На аграрну по­літику Б. Хмельницького, крім зовнішніх факторів, активно впли­вала козацька старшина, яка сама прагнула стати крупними зе­мельними власниками. Проте гетьман, розуміючи, що основною масовою рушійною силою національно-визвольних змагань є се­лянство, намагався гасити виникнення нових соціальних конф­ліктів і як міг гальмував зростання великого землеволодіння но­вітньої еліти.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччи­ною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами.

Отже, в процесі національно-визвольних змагань у світогля­ді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового те­риторіального поділу та систему організації публічної влади За­порозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авто­ритаризм, а республіки в монархію.

Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу та його наслідки (друга половина 1994—1998 рр.)

Економічна криза на початку 90-х років негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру суспільства. Після лі­бералізації цін 1992 р. основна маса населення опинилася за ме­жею бідності. Якщо 1990 р. частка заробітної плати у валовому національному доході становила майже 60%, то 1993 р. вона зни­зилася до 39%, а 1994 р. становила лише 25—30%. Відбулося пов­не знецінення такої важливої державної гарантії оплати праці, як мінімальна заробітна плата. Так, якщо в розвинутих країнах се­редня заробітна плата, як правильне перевищує мінімальну більш як у 3—4 рази, то в Україні у жовтні 1992 р. мінімальна плата була в 10 разів нижча від середньої у народному господарстві, а в листопаді 1993 р. взагалі становила лише 7% середньої заробітної плати. Різко впала купівельна спроможність населення. Протя­гом 1991—1994 рр. вона фактично знизилась у 5 разів.

Економічні негаразди негативно позначилися на соціальній структурі України. Вже в 1992 р. за межею бідності опи­нилося майже 64% населення, "середній клас" танув майже на очах, а кількість багатих становила 10%. Внаслідок цього різко зросло суспільне напруження між полюсами "багаті"—"бідні".

За цих обставин новообраний Президент Л. Кучма у жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію. Прин­ципова новизна у трансформації економіки полягала у відмові від концептуальної тези "попередня стабілізація і лише згодом реформування" та перехід до формули "прискорене реформування як єдина умова і основний засіб виходу з кризи та економічної стабілізації". У соціально-економічній політиці було визначено такі основні напрями та пріоритетні завдання:

І. Фінансова стабілізація — послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи.

2. Регульована та контрольована державою лібералізація цін.

3. Докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки на основі розширення приватно­го сектора.

4. Децентралізація управління економікою.

5. Лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, чітке визна­чення пріоритетів у регіональному спрямуванні зовнішньоеко­номічної політики.

6. Соціальний захист, який передбачав докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхуван­ня, передачу через акції у приватне користування населення дер­жавного майна.

Перші кроки на шляху здійснення нового реформаційного курсу були швидкими і рішучими. Одна за одною вийшли урядо­ві постанови про підвищення зарплат, пенсій і стипендій; про лібералізацію цін; лібералізацію експорту. Національний банк України видав постанову про уніфікацію курсу валют та монетаристські методи стримування інфляції. Все це значною мірою було зумовлено і тим, що принциповою вимогою Міжнародного Валютного Фонду, який вже 26 жовтня 1994 р. надав Україні першу частину позики, була саме лібералізація цін.

Реалізація нового соціально-економічного курсу виявила сут­тєві недоліки запропонованої ліберально-монетаристської моде­лі реформування: по-перше, ринок не може регулювати ціни при­родних монополістів; по-друге, глибокі структурні зміни немож­ливі лише на основі ринкових стимулів, вони відбуваються за допомоги державного програмування; по-третє, ринок погано розв'язує соціальні проблеми, а також проблеми невиробничої сфери. Недосконалий механізм соціальних компенсацій, пов'яза­ний з лібералізацією цін, не тільки не дав змоги розширити соці­альну базу ринкових реформ, а й суттєво підірвав її, зробив пробле­матичною масову підтримку нового реформаторського курсу.

Ситуація, що склалася, вимагала певної корекції стратегії 1994 р., її адаптації до умов життя, що динамічно змінювалися, доповнення програмою антикризових дій. Вже в квітні 1995 р. у своєму Зверненні до Верховної Ради України Президент визнав потребу корекції реформ. Вона передбачала посилення керова­ності економікою, подолання кризи державної влади, активізації соціальної політики та ін. У політичних колах пожвавилися дис­кусії щодо пошуку власної української моделі ринкового транс­формування економіки, прагматичного врахування особливостей сучасного розвитку республіки. Ці ж ідеї лягли в основу прог­рами антикризових дій, яку Президент обнародував у своїй до­повіді з нагоди першої річниці Конституції. Основними поло­женнями програми були прискорення приватизації, легалізація за рахунок лібералізації податкової політики тіньової економіки, активізація інвестиційного процесу, отримання максимального економічного ефекту від зовнішньої торгівлі, енергійний перехід аграрного сектора на рейки інтенсифікації виробництва, підне­сення рівня ефективності використання енергоресурсів, еконо­мічне забезпечення пріоритетного розвитку соціальної сфери.

Позитивні тенденції та процеси.

1. Часткова фінансова і цінова стабілізація. У 1993 р. інфляція в Україні становила понад 10000%, 1994 р. — 500%. В 1995 р. прогресуючу інфляцію вдалося призупинити: в січні вона стано­вила — 21,2%, а вже в травні — лише 4,6%.

2. Певні структурні зрушення. Вже 1995 р. промисловими під­приємствами недержавного сектора було вироблено 45% загаль­ного обсягу промислового виробництва. Надалі ця тенденція наб­рала сили і в першому півріччі 1998 р. недержавний сектор про­дукував 65,9% промислової продукції.