Природні ресурси прийнято ділити на національні (т.б. ресурси, нерозривно пов’язані з державною територією) та міжнародні (ресурси відкритого моря, Антарктики, космосу, прикордонних рік та озер і т.д.).
Абсолютно очевидно, що наведена загальна норма, яка міститься в Договорі, застосована і до тих випадків, коли космічна техніка використовується для охорони навколишнього середовища по відношенню до міжнародних природних ресурсів, на перший план виходить вимога безумовної поваги суверенітету відповідних держав, як того вимагає загальновизнаний в міжнародному праві принцип суверенітету держави над своїми природними ресурсами.
Іноді доводиться зустрічатись із спрощеним розумінням суверенітету над природними ресурсами як правом розпоряджатися розробкою даного природного ресурсу. Слід відзначити, що в це поняття необхідно включати і право на використання інформації про який-небудь ресурс. Як відмічає юрист-міжнародник В.І.Сапожніков “насправді держава, як суверен, володіє юридично необмеженим колом прав стосовно природних багатств на своїй території”.
Слід визнати, що проведення чіткої межі між національними та міжнародними природними ресурсами при такому глобальному характері досліджень, який є типовим для використання космічної техніки, може представляти доволі складну технічну задачу. Проте, об’єктивні труднощі в цій галузі, які існують, не повинні служити гальмом для відповідного юридичного, перш за все міжнародно-правового, врегулювання проблем, які виникають у зв’язку з цим, бо інакше може виникнути ще більша кількість вже не технічних, а політичних ускладнень.
Найбільш бажаною формою врегулювання проблем, які виникають у зв’язку з охороною навколишнього середовища як стосовно національних природних ресурсів, так і міжнародних, безумовно, є міжнародна угода. Навряд чи потрібно казати про те, яке велике значення мала Угода про космос для закладання основ міжнародного правопорядку в області космічної діяльності. І все ж необхідно визнати, що така важлива сфера космічної діяльності, як охорона навколишнього середовища на Землі в цілому ще не отримала адекватного юридичного врегулювання. Початок спеціальному врегулюванню проблем використання засобів космічної техніки з метою охорони навколишнього середовища був покладений з прийняттям резолюції 2600 (ХХІV) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1969 р.
В цій резолюції Генеральною Асамблеєю була відзначена невідкладна “потреба в більш повному визнанні навколишнього середовища, яке оточує нас”, і визнавалось, що “космічна техніка може істотним чином сприяти такому пізнанню”. Одночасно Генеральна Асамблея ООН звернулась до Комітету з використання космічного простору в мирних цілях з проханням “продовжувати свої дослідження при вивченні земних ресурсів з метою забезпечення того, щоб при отриманні практичних вигод від цієї нової техніки вони надавалися в розпорядження як розвинутих, так і країн, які розвиваються”.
Сучасна розробка принципів та норм використання космічної техніки з метою охорони довкілля (в широкому значенні) на основі загальних та спеціальних принципів, норм міжнародного права, із залученням там, де справа стосується національних природних ресурсів, відповідного національного законодавства може посприяти значною мірою розвитку співробітництва держав в цій важливій галузі космічної діяльності і тим самим сприяти підвищенню ефективності застосування засобів космічної техніки для охорони навколишнього середовища. Для розуміння проблем правового регулювання охорони навколишнього середовища слід утворити триєдину сукупність цього поняття: людина, жива природа, нежива природа. В рамках загальної проблеми охорони навколишнього середовища ми можемо виділити три сфери діяльності.
До першої групи слід віднести проблеми, найбільш тісно пов’язані з діяльністю людини по освоєнню природи, а також ті проблеми покращення життя людини, які видається можливим вирішити з використанням знань, накоплених в процесі освоєння космосу. Сюди, наприклад, входять проблеми, пов’язані з урбанізацією, транспортними потоками, зв’язками, медициною і т.д.*
До другої групи можна віднести проблеми використання космічної техніки з метою розвитку лісоводства, сільського господарства, врахування популяцій тварин та птахів, оцінки рибних ресурсів, а в перспективі – оцінки поголів’я найбільш великих тварин, таких, як кити і т.д.
Використання космічної техніки в інтересах охорони навколишнього середовища може дати безпрецедентну за цільністю картину існуючого положення та динаміки природних процесів, які відбуваються. А чим ширшу картину ми бачимо перед очима, тим більша вірогідність прийняття оптимального рішення, т.б., зростає можливість свідомого впливу на процеси в навколишньому середовищі.
Розділ ІІІ. Міжнародне співробітництво в області
ядерної безпеки.
Застосування ядерної енергії в промислових умовах – новий феномен в міжнародних стосунках, народжених бурхливим розвитком науки і техніки. Застосування ядерної енергії може принести людям як великі блага, так і незчисленні лиха. Не кажучи про військове її застосування, смертоносну дію, якої вже випробувало на собі людство, ядерна енергія може стати джерелом забруднення навколишнього середовища, погіршення стану запасів живих ресурсів. До проблеми очищення людства від ядерного забруднення слід віднести і повну заборону випробувань ядерної зброї, і запобігання її подальшому поширенню і заборона розробки нових видів ядерних озброєнь. Стосовно ж діяльності держав у Світовому океані, повітряному просторі, на поверхні грунту та під землею, це – нерозміщення у цих сферах зброї масового знищення, обмеження створення нових ракетних систем та інших видів озброєнь.
Продовжуючи справу забезпечення ядерної безпеки людства, започатковану Московським договором 1963 р., Договором про непоширення ядерної зброї 1968 р., Договором про нерозміщення на дні морів та океанів та в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971 р., а також рядом інших договорів, необхідно розробити такі форми міжнародно-правового регулювання застосування ядерної енергії, які б в найбільш повній формі забезпечували інтереси всіх народів. Це – надзвичайно важлива задача, яка зараз стоїть перед юристами-міжнародниками всіх країн в першу чергу перед вченими великих світових наддержав.
Забезпечення ядерної безпеки може йти різними напрямками. Одним з них повна заборона випробувань ядерної зброї всіма державами у всіх середовищах. Де б не проводились ці випробування, найбільша частина небезпечного забруднення припадає, як правило, на повітряний та водний простори. Ще в 1975 р. Радянським Союзом був запропонований ХХХ сесії Генеральної Асамблеї ООН проект Договору про повну та загальну заборону випробувань ядерної зброї.* Опір його ратифікації вчинили деякі світові капіталістичні держави.
Іншим напрямком стосовно забезпечення ядерної безпеки у світі може бути заборона розміщення на морському дні ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення, а також повна заборона випробувань такої зброї у повітрі, втілити цей напрямок в життя покликані Договір про заборону розміщення на дні морів та океанів та в його надрах зброї масового знищення 1971 р., Договір про заборону ядерних випробувань в атмосфері 1962 р. і т.д. Зараз постало питання, аби зробити ці договори універсальними, а потім перейти по мірі можливості до вирішення питання повної ядерної демілітаризації всіх життєво важливих біосфер.
Завантажити реферат