Встановлений порядок, при якому технічний персонал, який обслуговує спеціальне обладнання, комплектується країною, якій належать вагони спеціального поїзда і вагон-контейнери та вагони супроводження. Окрім того, в состав входять два вагони прикриття, які надаються будь-якою залізницею, що здійснює перевезення. Ці вагони супроводжують поїзд по всьому шляху слідування. За загальним правилом, вагони контейнери, вагони-супроводження і, відповідно, технічний персонал належать державі місцезнаходження заводу регенерації (перевозка “на себе”). Якщо ж, на відступ від цього правила, спеціалізовані вагони (а, значить, і технічний персонал, який їх обслуговує) належать країні, місцезнаходження АЕС, то персонал обслуговування супроводжує їх від АЕС до кордону країни місцезнаходження заводу регенерації і зворотньо від кордону. Оскільки вміст транспортних контейнерів не підлягає митному огляду, в цьому випаду передача спеціалізованих вагонів технічним персоналом країни місцезнаходження АЕС персоналу країни місцезнаходження заводу регенерації (і зворотно) проводиться на основі відповідної документації (цілості пломб і т.д.).*
Ряд важливих положень правового (чи ,точніше, техніко-правового) характеру міститься в розділі 7 “Правил”, який називається “Організаційно-технічні заходи по запобіганню можливим аваріям та ліквідації їхніх наслідків”. Ці та інші положення розділів, до речі, особливо тісно пов’язані за своїм змістом з Конвенцією про відповідальність за збитки, викликані радіаційною аварією при перевезенні відпрацьованого ядерного палива. Передбачено, що для ліквідації наслідків можливих радіаційних аварій країна місцезнаходження АЕС, країна транзиту та країна місцезнаходження заводу регенерації створюють аварійні бригади, обладнані відповідними засобами та приладами. Прийняте правило, згідно якого ліквідація наслідків аварії відбувається силами та засобами держави, на території якої сталася аварія. У випадку необхідності компетентний орган цієї країни (в додатку до “Правил” наведений список компетентних органів) зв’язується з компетентними органами країни-вантажоодержаувача або країни-вантажовідправника і викликає з цих країн необхідні сили та засоби.
Іншим документом є проект Європейської конвенції про відповідальність за збитки, спричинені радіаційною аварією при перевезенні спрацьованого ядерного палива від АЕС різних європейських держав. Необхідність прийняття такого документу, який би вирішував відповідні проблеми стосовно усіх держав-членів Ради Європи, між якими чи через територію яких здійснюється подібне перевезення, прямо витікає із вищезгаданих “Правил”. Одне з цих положень передбачає компенсацію збитків на випадок радіаційної аварії при здійсненні перевезень.
Встановлене саме поняття “збитків”. Воно трактується досить широко – як будь-яка втрата чи пошкодженні, спричинені радіаційною аварією фізичним чи юридичним особам Європейських держав чи третіх країн, включаючи сюди і видатки, необхідні для усунення наслідків аварії. Визначено також, що матеріальна відповідальність через постраждалими виникає при недотриманні правил техніки безпеки, так і в тих випадках, коли причина радіаційною аварії не може бути виявлена, чи аварія є наслідком нездоланної сили. У всіх таких випадках діє принцип швидкої та справедливої компенсації.
У випадку, коли аварія є результатом недотримання правил техніки безпеки декількома країнами, ці країни компенсують збитки пропорційно ступеню допущеного ними порушення, а при неможливості встановити пропорційність – збитки розподіляються між ними порівну. Узгоджені питання стосовно вчасної інформації зацікавлених сторін, створення необхідних умов для роботи комісій експертів і т.д. Їх будуть зобов’язані дотримуватись на випадок радіаційної аварії як держава, на території якої вони відбулася, так і держави, які брали участь в перевезенні відпрацьованого ядерного палива чи/або на території яких проявились наслідки аварії.
Важливим, безумовно, є питання про те, хто саме буде безпосередньо здійснювати “швидке та ефективне” усунення та компенсацію збитків, яким повинен бути рівень відповідальності сторін, чи буде такою стороною сама держава, чи конкретна сторона, яка безпосередньо покриває збитки постраждаючим?
Тут маємо два основних варіанти. По одному з них такою стороною повинна бути держава (“її організація”), на території якої відбулася аварія, з наданням їй права (на випадок її невинності) вимагати компенсації від іншої держави, яка фактично відповідальна за успіх. По іншому – безпосередньо компенсація потерпілим повинна бути покладена на державу місцезнаходження АЕС (чи на саму АЕС – відправника), якщо аварія відбулася чи її наслідки проявлися до перетину транспортним засобом з відпрацьованим ядерним паливом границі держави – отримувача; на державу місцезнаходження заводу регенерації (чи на сам завод – отримувач), якщо аварія відбулася чи її наслідки проявилися після того, як транспортний засіб пересік кордон держави – отримувача. З тим чи іншим вирішенням питання пов’язане розподілення відповідальності між усіма сторонами-учасниками перевезення відпрацьованого ядерного палива. Представляє зацікавлення питання про відповідальність за покриття збитків стороні в ситуаціях, коли радіаційна аварія відбулася за обставин, які не дають можливості встановити, яка з держав, що бере участь в перевезенні, не виконала свої обов’язки забезпечити дотримання “Правил”, чи при обставинах, які не дають можливості встановити, чи мало місце невиконання державою цього свого обов’язку. Зокрема, виникає запитання, чи повинна в таких випадках притягуватися до покриття збитків країна транзиту, якщо аварія відбулася на її території.
У вирішенні питання про розподіл обов’язків у покритті збитків, спричинених радіаційною аварією, яка відбулася в результаті дії нездоланної сили, також можливі декілька варіантів: обов’язки покриття збитків розподіляються між усіма учасниками Конвенції пропорційно дольовим внеском цих країн до бюджету Ради Європи; зобов’язання покладаються на державу місцезнаходження АЕС, якщо аварія відбулася до передачі відпрацьованого ядерного палива заводу регенерації, і на державу місцезнаходження заводу регенерації, якщо аварія відбулася після такої передачі, яка здійснюється на кордоні держави місцезнаходження заводу регенерації; покриття збитків здійснюється за рахунок спеціального страхового фонду, утвореного із сум, перерахованих державами-членами Конвенції пропорційно їх дольовим вкладам до бюджету Ради Європи на спеціальний рахунок в Міжнародному банку економічного співробітництва.
Заслуговує уваги також питання про обсяг “справедливої” компенсації за збитки, спричинені радіаційною аварією. Визначились два основних підходи до вирішення питання. За першим варіантом покриття збитків обмежується певною, наперед встановленою сумою, яка, проте, може бути підвищена (аж до повної компенсації), якщо виявиться, що збитки значно перевищуються цю суму. За другим – зобов’язана сторона (сторони) повинні компенсувати збитки, спричинені радіаційною аварією, в повному обсязі.*
Завантажити реферат