План
Вступ.
1. Інвестиційні операції комерційних банків.
Операції комерційних банків на комісійних началах та за власний рахунок.
Диверсифікація.
Ринки цінних паперів.
Угоди з цінними паперами.
2. Банківська система України в інвестиційній діяльності.
Висновок.
Список літератури.
Вступ
Домінуюча функція банків – кредитування є одним з найважливіших чинників економічного розвитку. Але однобічний підхід до управління ресурсами – принципова помилка менеджменту.
По-перше, не завжди всі наявні кошти можуть бути розміщені у вигляді кредитів, а дисбаланс активно-пасивних операцій призводить до втрати потенційних доходів.
По-друге, значна частина кредитів найчастіше є неліквідною, істотна їхня частка може бути не повернута позичальником (особливо за умов нестабільної економіки),природним наслідком чого є загальна нестабільність банку.
По-третє, діяльність більшості банків (принаймні дрібних і середніх) стосується певного економічного регіону. Отже, зниження ділової активності в ньому дестабілізує стан кредитного портфеля. Тому вибір активних операцій банку повинен бути тісно пов‘язаний з інвестиційним перерозподілом вільних ресурсів на грошових ринках і ринках капіталів.
Фінансові інструменти інвестицій, фактори їх вибору, характеристики використання, показники ефективності вкладень істотно різняться. Економічну сутність і ринкову форму інвестиційних процесів, як правило, розглядають з різних позицій, що визначає й їх класифікацію. Проте при аналізуванні, у першу чергу, повинні домінувати практичні потреби синтезу методологій і методик раціонального управління. З одного боку, це забезпечує достатню універсальність, з іншого – можливість пошуку конструктивних рішень. У цьому плані доцільно виділити такі типи банківських інвестицій:
· інвестиції у сферу економічних проектів (промисловість, транспорт, будівництво, сільське господарство);
· інвестиції в цінні папери;
· інвестиції в передові технології й у невиробничу і нематеріальну сферу (мистецтво, навчання та ін.) [1, C.195-197]
1. Інвестиційні операції комерційних банків.
В законі України “Про інвестиційну діяльність” інвестиції трактуються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об‘єкти підприємницької і інших видів діяльності, в результаті яких утворюється прибуток або здобувається соціальний ефект.
В світовій практиці виділяють прямі та портфельні інвестиції. Під прямими розуміють інвестиції в основний капітал, а також приріст товарно-матеріальних запасів. Портфельні інвестиції – це інвестиції в цінні папери, випущені приватними компаніями або державою, в банківські депозити та ощадні сертифікати.
1.1. Операції комерційних банків на комісійних началах та за власний рахунок.
Під інвестиційними операціями банків звичайно розуміють операції банків з цінними паперами. Розрізняють операції, які здійснюють банки на комісійних началах та за власний рахунок.
Купля-продаж цінних паперів на комісійних началах може бути розглянуто, як посередницька діяльність банка, при якій він виступає по дорученню клієнта (по домовленості банк може діяти від свого імені і за його рахунок). Клієнт може доручити банку купити акції конкретної фірми за мінімальною ціною. При цьому банк не повинен інформувати клієнта, де і у кого він їх покупає. Папери можуть бути закуплені на біржі або ж банк може продати їх клієнту з власних запасів. Головне – щоб ціна співпадала з біржовим курсом. По аналогії, при дорученні клієнта про продаж яких-небудь цінних паперів по максимальній вартості банк може закупити їх для себе, спираючись на діючий курс. Здійснюючи угоду без прилучення власного капіталу, банк за свої послуги отримує комісійні, які звичайно встановлюються в процентах від суми угоди.
Якщо ж банк залучає власні кошти, купуючи для себе цінні папери, які йому доручено було продати, або при дорученні купити, продає їх із власних запасів, комісійні йому не виплачуються. Інтерес банка заключається в різниці курсів цінних паперів, що продаються і покупаються. В цих питаннях першорядне значення здобуває інформація про курси цінних паперів у різних покупців та продавців.
Часто банки звертаються до операцій з цінними паперами за свій рахунок з ціллю нівелювати несприятливу зміну курсів. Крім того, багато розвинутих компаній мають практику доручати банкам усувати небажаний вплив коливань курсів за допомогою закупок певних цінних паперів.
В складі інвестиційних операцій банка розрізняють емісійні операції, так званий “андеррайтінг”. Компанія-емітент цінних паперів, бажаючи розмістити їх, може піти двома шляхами. Вона може діяти самостійно, для чого їй знадобиться відмінне знання ринку та наявність надійних зв‘язків з можливими покупцями. Або ж може звернутися за допомогою до банку. В останньому випадку компанія заключає з банком договір, по якому банк приймає емітовані цінні папери з ціллю їх продажу, але при цьому зразу не виплачує клієнту нічого. По мірі реалізації банк передає емітенту гроші з відрахуванням комісійних. Нерозміщені цінні папери повертаються клієнту.
Проведення інвестиційних операцій – це показник високого рівня розвитку економіки. Чим вище цей рівень, тим більша кількість суб‘єктів ринку потребує послуг банків по операціям з цінними паперами, і тим ширше спектр самих цих операцій. В нашій країні в умовах становлення ринка цінних паперів поки тільки крупні організації можуть прибігати до послуг банків в інвестиційній сфері, але поступово коло подібних клієнтів буде розширюватися, чому в немалій мірі буде сприяти розвиток нових видів банківських операцій з цінними паперами.
Як уже відзначалося вище, усі цінні папери, які має або купує банк за власні кошти, діляться на дві великі групи:
1. первинний резерв (або інвестиції).
2. вторинний резерв.
Цінні папери, які відносяться до первинного резерву і являються безпосередньо інвестиціями, служать для забезпечення прибутковості для банка. Існує велика кількість цінних паперів, які приносять достатній прибуток своїм володарям. Це, як правило, стосується цінних паперів, які забезпечують приплив коштів протягом відносно тривалого часу. Висока прибутковість цінного паперу звичайно негативно позначається на її надійності і, відповідно, ліквідності. Але це не завжди так.
Цінні папери, які відносяться до вторинного резерву, призначені для підтримання ліквідності банка. Як правило, ліквідні активи не приносять великих прибутків. Але це все не значить, що цінні папери, які приносять великі прибутки, автоматично повинні бути віднесені до первинного резерву. Ліквідність цінних паперів багато в чому залежить від строків погашення. Чим менший цей строк, тим більш ліквідним є забов‘язання. Цінні папери з тривалим строком погашення приносять найбільший прибуток, однак, сполучені с більш великим ризиком, пов‘язаних із зменшенням їх ринкової вартості в результаті можливих змін ставок грошового ринку.
Таким чином, активи вторинного резерву служать цілям піддержання необхідної ліквідності банка і реалізуються в випадках надмірного вилучення вкладів або різкого збільшення попита на кредит. Продаж вторинних резервів знижує ліквідність банку. Таке положення ліквідується в результаті додаткового залучення коштів або продажу частини цінних паперів первинного резерву. Отже активи первинного резерву вирішують проблему не тільки прибутковості, але і, в певній мірі, ліквідності банка.
Завантажити реферат