Таке поєднання задач прибутковості, які вирішуються за допомогою використання цінних паперів первинного резерву, виглядає дещо суперечливо. І це дійсно так, а тому потребує від вищого керівництва банка проведення відповідної інвестиційної політики, яка повинна бути направлена на підтримку відповідних пропорцій між первинним і вторинним резервом цінних паперів, використання активів обох резервів строго в відповідності з їх призначенням. Таким чином, одним з напрямків інвестиційної політики комерційного банку є турбота про підтримку ліквідності.
Другий напрямок – це забезпечення прибутковості інвестицій. Як було відзначено вище, проблема прибутковості вирішується за рахунок активів первинного резерву, які повинні здобуватися з таким розрахунком, щоб не тільки приносити відповідний прибуток, але й мінімізувати ризик, властивий операціям з цінними паперами.
1.2. Диверсифікація.
Самий надійний метод зниження подібного ризику – диверсифікація. Диверсифікація – це розподіл інвестиційного портфеля між різними фінансовими інструментами і іншими активами для зниження ризику. Диверсифікація може здійснюватися за чотирма основними напрямками:
1. По якості цінних паперів (або емітентам).
2. По строкам погашення.
3. По типу зобов’язань.
4. По географії.
Сьогодні банки здобувають величезну кількість цінних паперів, емітентами яких є різні за рівнем надійності фірми, компанії, державні інститути. Ступінь їх надійності визначає не тільки якість самого цінного паперу, але і його ціну. Ідеально було б купувати активи особливо фінансово стійких суб‘єктів ринку, однак, це не завжди можливо внаслідок нестачі ресурсів. Тому задачею банку в цьому плані становиться таке придбання менш якісних цінних паперів, яке б дозволяло максимально знизити ризик фінансових втрат для банку. Цього можливо досягти саме за допомогою диверсифікації, тобто покупки цінних паперів недостатньо високої якості у різних емітентів.
Внаслідок коливання процентних ставок грошового ринку навіть дуже якісні активи в моменти підвищення процентних ставок не можуть бути продані банком без збитку для себе. Зменшенню ризику появи таких несприятливих наслідків слугує диверсифікація цінних паперів по строкам їх погашення. Збалансований по строкам портфель інвестицій дозволяє вирішувати задачу реінвестування коштів, що вивільняється в різний час, в інші активи, які вигідні банку.
Диверсифікація у відношенні типів зобов’язань обумовлена різним рівнем доходів і ліквідності різноманітних цінних паперів, що змушує банки для досягнення цілей інвестиційної політики враховувати і цей фактор.
Різні політичні потрясіння, непередбачені події у яких-небудь регіонах неодмінно відбиваються на інститутах, які випустили цінні папери, що приводить до зміни ринкової вартості цих активів. Тому банки прагнуть врахувати і географічний фактор.
1.3. Ринки цінних паперів.
Повернемося до безпосереднього розгляду операцій комерційних банків на ринках цінних паперів. Ринки цінних паперів можна підрозділити на:
1. Ринок цінних паперів, що котируються.
2. Ринок цінних паперів, що не котируються.
3. Ринок державних позик.
Основною організаційною формою ринку цінних паперів, що котируються, є фондова біржа. На фондовій біржі можуть обертатися тільки цінні папери, які допущені біржовим комітетом, який звичайно перевіряє відповідність компанії-емітента відповідним вимогам. Цінні папери організацій, які не відповідають необхідним вимогам, не можуть бути допущені до обігу на біржі і тому називаються паперами, що не котируються.
Цінними паперами, які не котируються, торгують на позабіржових (децентралізованому) ринку, де також обертаються і цінні папери, що котируються на фондовій біржі.
В Україні діють чотири фондові біржі. Позабіржовий ринок складається з широкої сітки брокерсько-дилерських фірм і на ньому також виступають активно банки. Угоди на позабіржовому ринку можуть заключатися як безпосередньо між двома контрагентами, так і з використанням позабіржових торгових систем, які дозволяють торговцям в режимі on-line (реального часу) бачити котирування інших торговців і заключати угоди за допомогою ведення переговорів на екранах моніторів, які встановлені у офісах, підключені до системи торговців цінних паперів.
Одним з важливих інструментів паперів, які обертаються на ринку, є акція. Акція – це цінний папір, який засвідчує про внесення його володарем деякої суми грошей у капітал акціонерного товариства. Будь-яка акція має номінальну вартість, яка вказана на ній, та ринкову вартість (або курс), за яким вона продається і покупається. Ринкова вартість акції визначається великою кількістю факторів, поміж яких найбільше значення мають такі:
· співвідношення між попитом та пропозицією на них на ринку;
· річний прибуток (дивіденд) по акції;
· норма позичкового проценту.
Ринкова вартість акції розраховується за формулою:
На відміну від акцій, облігації є тільки свідоцтво про надання їх володарем деякої суми в розпорядження емітента у формі займу. Прибуток по облігаціям виступає у формі проценту і виплачується до сплати дивідендів по акціям. З настання строку погашення облігації емітент повертає її володарю номінальну вартість цього паперу.
Також як і акції, облігації номінальну та ринкову вартість. Курс облігації визначається тими ж факторами, що й курс акцій, однак, на нього впливають також номінальна вартість та строк погашення облігації. Тому ринкова вартість облігації розраховується за формулою:
,
де НВ – номінальна вартість облігації;
n – кількість років, які залишилися до погашення облігації;
П –процент, який сплачується по облігації;
N – норма позичкового проценту.
1.4. Угоди з цінними паперами.
Усі угоди з цінними паперами можна підрозділити на дві великі групи:
Касові угоди. Такі операції припускають оплату цінних паперів негайно, або в найближчі дні.
Строкові угоди. За ними розрахунки ведуться через визначений період часу.
Строкові угоди бувають трьох видів:
1. Тверді. За умовами таких угод їх учасники здійснюють куплю-продаж цінних паперів в заздалегідь встановлений строк при незмінних умовах операції.
2. Умовні. Ці операції припускають право відмови однієї з сторін, яка бере участь в угоді, від виконання своїх обов‘язків. За що вона повинна сплатити другій стороні певну премію.
3. Пролонгаційні. В відповідності з умовами цих угод обидві сторони мають право на продовження операції або відстрочку остаточного розрахунку.
Серед угод, які мають умовний характер, виділяють чотири основні різновиди операцій:
1. Угоди з попередньою премією. При таких угодах покупець цінних паперів може відмовитися від їх покупки, за що виплачує продавцю певну премію. Ці угоди звичайно здійснюють “бики” (гравці на підвищення курсів цінних паперів), щоб уникнути збитків, коли в них виникає сумнів в підвищені курсу.
Завантажити реферат