IV. КАЛЬКУЛЮВАННЯ, ЯК ЗАСІБ РОЗРАХУНКУ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ.
1. Загальні основи калькуляції.
Калькуляція (від латинського calculatio- обчислення)- це обчислення собівартості одиниці продукції, використання робіт та послуг, а також заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат. Суть калькулювання, як засобу обліку, полягає в обчисленні, у грошовому виразі, витрат підприємства на придбання (заготівлю) та виробництво окремого виду матеріальних цінностей, виробів (виробництво робіт, надання послуг) і витрат на її реалізацію (збут). Калькуляцію використовують і для визначення звітної таблиці, у якій фіксуються лише результати процесу калькування (метод бухгалтерського обліку визначення собівартості придбання і заготівлі матеріалів, виробництва і реалізації продукції). Даний засіб методу бухгалтерського обліку є калькування собівартості продукції. Цей процес включає ряд етапів: групування витрат, розмежування витрат між об”єктами калькування, визначення собівартості окремих виробів, робіт, послуг, придбання матеріалів, відображення собівартості виробів у калькуляції- контроль здійснення плану по собівартості і зіставлення звітної собівартості з нормативною минулих періодів тощо, визначення результатів роботи та резервів зниження собівартості.
Таким чином, калькування- це групування, розмежування та розподіл витрат між об”єктами калькуляції, обчислення їх фактичної собівартості з метою контролю за результатами праці колективу та виявлення резервів підвищення ефективності виробництва. Облік витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) здійснюється на підставі Типових положень з планування, обліку і калькування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджених постановами Кабінету Міністрів України:
№ 186 від 09,02,86р. (будівельно- монтажні роботи),
№ 334 від 18,06,96р. (торгівельна діяльність),
№ 452 від 23,04,96р. (сільськогосподарські підприємства),
№ 473 від 26,04,96р. (промисловість).
Інструкції з планування обліку і калькування собівартості робіт (послуг) на підприємствах і організаціях житлово- комунального господарства № 24 від 31,03,97р., а також на підставі Законів України:
“Про податок на додану вартість”, № 168/97- ВР від 03,04,97р.,
“Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства” № 283/97 від 22,05,97р.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати “ (Наказ Міністерства фінансів України № 3/8 від 31,12,99р. зареєстрований в Міністерстві юстиції України № 27/4248 від 19,01,2000р.).
Калькуляції складають на продукцію основного та допоміжного виробництва щомісячно, за квартал та рік, за цільовим призначенням. Розрізняють такі види калькуляції: планові (складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін), кошторисні (стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунку відпускних цін) і нормативні (на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу). Ці види калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції та використовують при складанні кошторису. Калькуляції, що за данними бухгалтерського обліку відображають фактичні витрати, називаються звітними. Вони потрібні для контролю за виконанням планових завдань із собівартості продукції та для виявлення резервів подальшого зменшення витрат.
Калькуляції складають на кожному підприємстві, з встановленим переліком статей витрат. Розрізняють калькуляції собівартості: цехову, виробничу, повну, галузеву тощо. Витрати, пов”язані з виробництвом і збутом (реалізацією) продукції (робіт, послуг), під час планування, обміну і калькування собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за відповідними статтями. До наведеної типової номенклатури статей калькуляції, міністерства, за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном та Мінюстом України, можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки та організації виробництва відповідної галузі і частки окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об”єднувати декілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті, декілька статей калькуляції.
2. Облік витрат виробничої собівартості продукції.
Фактична собівартість продукції за звітний період (місяць, квартал, рік) формується у системі нижчезазначених рахунків. Для визначення виробничої собівартості випущеної з виробництва продукції (ВСП), слід використовувати формулу:
ВСП= НВп+ВВп-ЗВ-ПП-СП±БП-НВк,гр.
НВп- незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду,грн.
ВВп- виробничі витрати періоду (місяць, квартал, сезон, рік) грн.
ЗВ- зворотні витрати і відходи, грн.
ПП- побічна продукція, грн.
СП- супутня продукція, грн.
БП- брак продукції (технологічний чи з вини працівника), грн.
НВк- незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду, грн.
Виробничу собівартість одиниці виробленої продукції (1т. хлібобулочних виробів, 1т. цукру, 1дал. спирту тощо) одержуємо за формулою:
СП=ВСП/К, грн.
СП- виробнича собівартість виробленої продукції, грн.
К- кількість виробленої продукції, т.,дал. тощо.
3. Методи калькування собівартості продукції
Попередельний метод. Переділ- це визначена сукупність технологічних операцій, внаслідок виконання яких одержують продукт праці, готовий для цієї сукупності (напівфабрикат, напівпродукт). При цьому методі, витрати обліковуються в розрізі технологічних переділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку витрат застосовують на тих промислових підприємствах, де продукція виготовляється при послідовній переробці вихідної сировини за окремими стадіями (переділами, фазами) технологічному процесі. Попередельний метод має два варіанти: одно- та багатопередільний.
Однопередільний метод. При застосуванні цього методу, технологічний процес не поділяється, а від першої до останньої операції, становить єдине ціле.
Багатопередільний метод. Застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) й наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють виробничу собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують наприкінці останнього переділу. Попередельний метод обліку витрат має у різних галузях свої особливості. Вони пов”язані з особливостями технології та організації виробництва. В усіх випадках синтетичний облік ведуть на рахунку “Виробництво”. Аналітичний облік обмежують переділами та фазами. На дебеті “Виробництво” відображають прямі витрати. Усі непрямі витрати обліковують на рахунках в цілому підприємстві, а потім розподіляють пропорційно параметрам, які найбільш відповідають тій чи іншій галузі. Після зведення витрат розпочинають калькування собівартості продукції. Для цього визначають незавершене виробництво по кожному переділу або фазі технологічного процесу, оцінюють його за галузевими рекомендаціями та згідно з чинним законодавством про оцінку ресурсів.
Завантажити реферат