Серед проблем соціально-гуманітарного виміру, породжених суспільною модернізацією в Україні, відзначимо насамперед гостру демографічну кризу, яка характеризується погіршенням не тільки кількісних, а й якісних характеристик народонаселення. Зменшення народжуваності до рівня нижче необхідного для простого заміщення генерацій, постаріння населення, зростання частки залежних груп у ньому, нестабільність шлюбів, збільшення позашлюбної народжуваності та кількості сімей з однією матір'ю - такі реалії нинішньої України.
За основними показниками натурального руху населення — рівнями народжуваності, смертності, натурального приросту — Україна за останні 3-5 років пересунулася на нижчі рангові місця в міжнародному порівнянні. Погіршення демографічної ситуації спостерігається і у 1996 році. За рівнем народжуваності (9,6 %) Україна посідає останнє місце серед колишніх республік СРСР, смертності (15,4 %) - 2-е місце серед розвинених країн світу, дитячої смертності (14,3 %) - 17-е серед усіх країн світу, за показником середньої тривалості життя населення (69 років) — 85-е місце у світі. З 1991 р. в Україні відбувається депопуляція, яка на кінець 1995 р. сумарно перевищила 274 тис. чол. Особливо інтенсивно процес депопуляції відбувається у сільській місцевості. В українському суспільстві зростає частка населення, що перебуває на утриманні. У 1993 році показник так званого "демографічного навантаження" на 1000 чоловік працездатного населення складав 403 дитини на 394 особи працездатного віку. У сільській місцевості України чисельність непрацездатних навіть перевищила кількість працездатного населення — на 1000 працездатних припадало 452 дитини і 589 осіб пенсійного віку, тобто 1041 чоловік утриманців.
Різко знизилася кількість шлюбів серед молодих людей. В умовах невпевненості, несприятливих соціально-політичних та економічних перспектив спостерігається відмова сімей від другої та третьої дитини, терміни їх народження відкладаються до кращих часів, через що зростає частка бездітних та однодітних сімей, що ще більше погіршує демографічні перспективи держави. Останніми роками в Україні зросли абсолютні та відносні показники смертності населення. Порівняно з 1990 р. Смертність збільшилася більш як на 15 %.
Не маючи достатніх економічних можливостей, держава сьогодні фактично відмовляється від стимулювання збільшення народжуваності.
Під загрозою здоров'я підростаючого покоління. Фізичний, психічний та інтелектуальний розвиток підлітків є вкрай незадовільним. Близько 70 % дітей дошкільного віку потребують уваги лікаря, а серед школярів тільки кожний четвертий учень вважається умовно здоровим. Поширеність хвороб серед підлітків наближається до аналогічного показника, який є серед дорослих. Це означає, що половина допризовників не придатна до служби у Збройних Силах країни. Незадовільний стан здоров'я молоді ускладнить у недалекому майбутньому і ситуацію з трудовими ресурсами України.
Країна зазнає величезних збитків через значне поширення інфекційних захворювань. Останніми роками у декілька разів збільшилася професійна захворюваність, особливо у промислових регіонах. Зростає травматизм. Щорічно реєструється понад 3 млн травм. Хоча переважна частина з них - побутові, проте рівень травматизму на виробництві є надто високим. Щорічно кожний десятий працівник отримує травму, що призводить до втрати працездатності, до значних матеріальних і моральних збитків. Медицина як галузь ще й досі перебуває у правовому вакуумі.
Загострення соціальних проблем завдало відчутного удару освіті, науці, культурі. Складнощі, породжені перехідним періодом трансформації суспільства, утруднюють перетворення, що проводяться в кожній з перелічених галузей. Однак, як зазначалося в доповіді Президента України Л. Д. Кучми на урочистих зборах з нагоди 5-ї річниці незалежності України, "ми визначилися із стратегічними підходами до реформування усіх складових гуманітарної сфери. Робимо максимум можливого для збереження її потенціалу та підтримання її життєдіяльності. Зі створенням основ державності з'явилася можливість визначити цей напрям як предмет головної уваги державної політики. Цього вимагає, з одного боку, скрутне становище, в якому опинилася культура, освіта та наука. З другого - їхня роль у житті країни як базових цінностей державності, суспільної свідомості та національної безпеки" . Основні зміни, що характеризують останні у сфері освіти, зводяться до намагання трансформувати цю систему, адаптувати її до потреб суверенної держави й інтегрувати в міжнародне освітнє середовище.
Концептуальні основи цих перетворень визначені Державною національною програмою "Освіта" ("Україна ХХI століття"). Реалізація згаданої програми з урахуванням внесених коректив націлена на досягнення якісно нового стану освіти, на всебічне задоволення потреб народу та господарського комплексу країни.
Україна має досить високі показники освіченості населення. Слід сказати, що 85 % його старше 15 років та 93 % від усього зайнятого мають середню або вищу освіту. При цьому освітній рівень жінок нічим не поступається відповідним показникам, що характеризують освіченість чоловіків. З 52-х мільйонів населення України 9,2 мільйона осіб навчаються у різних навчальних закладах, що становить 70 % громадян у віці від 7 до 24 років. Окрім того, в дитячих дошкільних закладах виховується майже 1,9 млн дітей-дошкільнят.
Досить високий освітній рівень забезпечується добре підготовленим викладацьким корпусом. Так, майже 85 % педагогічних працівників загальноосвітніх навчально-виховних закладів України мають вищу або незакінчену вищу освіту. Близько 60 % викладачів вищих освітніх закладів III-IV рівнів акредитації (університети, академії, інститути, консерваторії) мають науковий ступінь чи наукове звання.
В умовах багатонаціональної держави, якою є Україна, великого значення набуває задоволення окремих національно-мовних потреб. За роки незалежності в Україні відчутно розширилася мережа навчальних закладів з українською мовою викладання, що є безумовним свідченням поступового подолання негативних тенденцій щодо функціонального застосування української мови. Зокрема, в загальноосвітніх школах викладання українською мовою ведеться майже в 3/4 від їхньої загальної кількості. Близько 14 % шкіл працюють російською мовою, а в 2,5 тис. шкіл викладання ведеться кількома мовами.
Останніми роками в Україні значну увагу приділено розвиткові навчально-виховних закладів нового типу — гімназій та ліцеїв. Нині в них навчається близько 200 тис. учнів. Постійно збільшується також кількість приватних навчальних закладів усіх типів. У 1995-1996 навчальних роках вперше за роки існування України як незалежної держави на задовільному рівні було розв'язано проблеми з підготовкою, випуском та розповсюдженням шкільних підручників. За роки незалежності суттєво оптимізовано систему професійно-технічної освіти. З більш як 1,2 тис. професійно-технічних училищ понад 250 перепрофільовано, а кілька десятків навчальних закладів цього типу закрито. В той же час з метою підготовки висококваліфікованих робітничих кадрів утворено понад 100 профтехучилищ нового типу та училищ-агрофірм.
Завантажити реферат