Глибоко реформується і вища освіта, що орієнтується на потреби сьогодення і працює за новим переліком спеціальностей. Найбільш популярні серед молоді спеціальності, пов'язані з престижною трудовою діяльністю у майбутньому (економіка, бізнес, право, медицина). Впродовж останніх років престиж вищої освіти повільно, але неухильно падав. Лише у 1995 р. намітилася не лише стабілізація, але й незначне зростання кількості абітурієнтів до вищих навчальних закладів. Якщо у 1994 році на 100 вакантних місць у вищих навчальних закладах претендувало 176 абітурієнтів, то у 1995 р. - 189. У 1996 році ця позитивна тенденція закріпилася. Усе ж, попри наведені тут приклади та суттєві позитивні зміни, що сталися у сфері освіти, ситуація далеко не безхмарна. У кожній з ланок системи освіти виникли непрості проблеми, породжені недостатнім фінансуванням, необхідністю структурної перебудови та змінами в освітніх пріоритетах.
В цілому, в галузі освіти спостерігається перенапруження ресурсів, оскільки вона отримує мінімальну фінансову та матеріально-технічну підтримку. Держава мусить підтримати освіту заради збереження існуючого рівня її якості, допомогти протистояти труднощам перехідного періоду, щоб не втратити у майбутньому інтелектуальний потенціал нації.
Схожа ситуація спостерігається і в сфері науки. Україна має потужні наукові ресурси. Проте останніми роками вони значно зменшилися. Нині науково-технічною діяльністю в країні займаються понад 200 тис. осіб. Окрім того, 32 тис. працівників вузів поряд з педагогічною діяльністю виконують і науково-технічні роботи. Понад 20 % загальної кількості наукових кадрів становлять висококваліфіковані фахівці, які мають ступені доктора або кандидата наук.
Порівняно з 1990 роком чисельність спеціалістів скоротилася майже на третину. Основними причинами відтоку стали зниження престижу наукової діяльності та зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів в інших галузях, головним чином у комерційних структурах.
Непривабливість наукової діяльності особливо гостро відчувається щодо молодших вікових груп. Питома вага спеціалістів у віці до 49 років у їхній загальній чисельності складає лише 35 %, а спеціалістів вищої кваліфікації - 42 %. Спостерігається також зменшення найбільш активної частини наукового потенціалу країни - кандидатів наук. Їхня чисельність порівняно з 1991 роком скоротилася майже на 15 %. Водночас відзначається постаріння наукових кадрів. Наприклад, понад 70 % загальної чисельності докторів наук - ті, хто старший 50 років. Про негаразди української науки свідчать також інші показники, що стосуються її кадрового забезпечення. На особливу увагу заслуговує вивчення проблем міграції та еміграції науковців. Відтік "мізків" з України останніми роками набув значних розмірів. Так, за 1994 рік з наукових установ України вибуло 616 докторів наук, що на 17 % більше, ніж у попередньому році. З них за межі України виїхало 90 докторів наук. Цей показник суттєво перевищує відповідні за попередні роки, що свідчить про наростання цієї вкрай негативної тенденції.[10. 21][11]
Науково-технічна діяльність останніми роками здійснювалася у складних і несприятливих умовах. Спостерігається постійне зниження частки витрат на науку у внутрішньому валовому продукті. Так, у 1994 році вона знизилася до 1,4 % проти 2,5 % у 1991 році і 3,1 % у 1990 і досягла тієї критичної межі, за якою розпочинається процес розпаду вітчизняної науки.
Не менш складною, сповненою внутрішніх суперечностей є нинішня ситуація в українській культурі. На ній також не могли не позначитися зміни, які відбулися й відбуваються в політичній, соціальній, економічній сферах. Незважаючи на економічну скруту, в Україні не закрито жодного театру, концертного залу чи філармонії. Навпаки, створено ряд нових художніх колективів, найближчим часом планується ввести в дію чимало клубних закладів, музеїв, відкрити два нових театри. В хаосі, сум'ятті, у вирі "революційних" перебудов і перетворень вдалося зберегти потужний культурний потенціал - той неоцінений скарб, куди вкладено працю мільйонів.
З метою посилення державної підтримки закладів культури, що відіграють визначну роль у духовному житті суспільства, для поліпшення умов їхнього подальшого розвитку Указом Президента України № 587/94 від 11.10.94 "Про національні заклади культури" надано статус національних провідним творчим колективам, музеям, заповідникам, бібліотекам. Окремо слід відзначити великі позитивні зрушення у справі відродження й розвитку культур національних меншин України. Декларація прав національностей України, Закон "Про національні меншини в Україні", сам процес створення національно-культурних товариств, яких сьогодні налічується близько 300, унеможливили в державі (чи не єдиній серед республік колишнього Союзу) міжнаціональні та етнічні конфлікти.
Однак в цілому культура України переживає сьогодні не найкращі часи. Її великий комплекс працює на грані зупинки, у безперервних пошуках порятунку, в аварійному, можна сказати, режимі. Нинішня релігійна ситуація в Україні також надзвичайно складна, що є наслідком попередніх спроб витіснити релігійність на периферію суспільної свідомості, здійснюваних у рамках квазіатеїстичного експерименту, що тривав понад 70 років. На сучасну ситуацію відчувається також вплив колишнього загального політичного контексту, спрямованого на знищення національно особливого в релігійності населення України. Практично повна відсутність превентивних кроків тодішньої влади, спрямованих на пом'якшення протиріч та конфліктів у релігійному середовищі не сприяла її покращанню.
Останніми роками релігійна ситуація в Україні визначалася активним перерозподілом сфер впливу між суб'єктами релігійного життя, значним екстенсивним розвитком релігійних організацій та поверненням релігійного середовища до функціонування за іманентними законами. На сьогодні в Україні діє близько 18 тис. релігійних громад, проблемами яких опікується майже 15 тис. священнослужителів, 216 монастирів (3,5 тис. ченців і черниць), 72 церковні навчальні заклади, де здобувають духовну освіту понад 7 тис. слухачів, видається понад 80 релігійних періодичних видань. Отже, в усіх сферах соціально-гуманітарного розвитку на сьогодні зберігається вкрай складне становище, виправлення якого потребує надзвичайних зусиль суспільства.
Необхідна грунтовна програма соціально-гуманітарного розвитку, яка виважено узгодила б існуючі потреби з наявними економічними можливостями. Соціально-гуманітарна сфера лише на перший погляд здається чимось похідним, а то й другорядним. Насправді ж вона є визначальною сферою людського буття. Розвиток економіки, державного будівництва, позитивних політичних процесів тощо стає в принципі неможливим, якщо життєвий рівень населення, його відтворення, стан здоров'я, освітній та моральний потенціал знижуються нижче певної межі. З цим слід рахуватися і робити все можливе, аби запобігти подальшому негативному розвиткові подій.
IХ. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА.
Завантажити реферат