Але потім положення дітей починає все більш і більш відділятися від положення рабів і йти своєю власною дорогою. Першим кроком в цьому значенні було встановлення часів Цезаря або Августа, через яке все те. що син-воїн (filias familias miles) придбав на, війні (in castris) або але мотиву військової служби (occasione militiac). підлягає його вільному користуванню і розпорядженню, як його власне, незалежне від батька, майно. Це майно одержало назву peculium castrense; воно було першим визнанням майнової самостійності дітей, хоча і у вузькому крузі спеціальних відносин. Син міг навіть це майно заповідати, і лише у разі його смерті без заповіту воно переходило до батька не у порядку спадкоємства, а jure peculii (fr. 11. D. 49. 17). Взагалі по відношенню до peculium castrense «filii familias vice pat rum familiarum funguntur» (fr. 2. D. 14. 6).
Коли з переходом до абсолютної монархії всі види державної служби були зрівняні, правила про peculium castrense були перенесені на майно, придбане сином на службі цивільній, на т. зв. peculium quasi castrense. Це peculium, як і peculium castrense, складає вільне майно сина, по відношенню до якого батько ніяких прав не має.
Новий ряд обмежень майнової сторони patria potestas відкрив указ Костянтина, через яке все те, що одержане дітьми (вже не тільки сином) по спадку від матері (bопа materia), повинен вважатися їх власністю, якою батько розпоряджатися не в праві: він зберігає тільки право довічного користування (з. 1. З. 6. 60). Указом імператора Аркадія і Гонорія (з. 2. З. 6. 60) те ж положення було поширене на bопа mateni generis — на майна, одержані від родичів з материнської сторони; указом Феодосія і Валентініана — на lucra nuptialia. Нарешті, Юстиніан всі ці численні виключення узагальнив: батькові належить тільки те, що син придбаває їв: re patris, тобто оперуючи з майном батька; все ж таки інше, яким би чином воно ні дісталося сину, складає його власність, батько має лише право довічного користування (§ 1. In. 2. 9). Все таке майно (у нього не входить peculium castrense і quasi castrense, яке залишається навіть поза користуванням батька) носить назву bona aduenticia. Але навіть і при цьому майні право довічного користування може бути виключене прямою ухвалою того, хто це майно сину передає (хто йому дарує або заповідає); тоді воно називається Bопа aduenticia irregular/a.
Таким чином, в кінці розвитку і в майновому відношенні від старої безумовності patria potestas залишилася тільки його тінь у вигляді права довічного користування батька деякими видами майна. Правда, і ця тінь має велике практичне значення; проте, майнова самостійність дітей визнана. Разом з тим, первинна юрид1гческое єдність сім'ї зруйнована: сім'я тепер з юридичної сторони не єдність, а союз осіб, з яких кожне представляє самостійного суб'єкта прав, що може мати особливе майно, виступати стороною в процесі і укладати юридичні угоди.
Встановлення patria potestas. Patria potestas виникає, перш за все, природним чином унаслідок народження дитини в законному браку. По відношенню до дітей незаконних вона може бути встановлена тільки шляхом узаконення legitimatio: але ця legitimatio з'явилася тільки в період абсолютної монархії і лише для liberi naturales. Поступово виникли три способи такого узаконення:
a) З часу Феодосія і Валентінінана — legitimatio per oblationem curiae, узаконення за допомогою представлення filias naturalis в ordo місцевих декуріонів у зв'язку з наділом його з вестним майновим цензом (це один з привілеїв, котрими уряд бажав привести до несення у важких в той час повинностей по завідуванню місцевими справами).
b) З часу імператора Анастасія — legitimatio per subsequent, matri.monium, за допомогою подальшого вступу батьків в законний брак.
c) І, нарешті, з часу Юстиніана — взагалі legitimatio per resriptum principis, узаконення за допомогою спеціального імператорського указу.
По відношенню до дітей чужих можливо було встановлення patria potestas шляхом усиновлення, яке буде або arrogatio, якщо усиновляється persona sui juris, або adoptio, якщо усиновляється persona alieni juris.
а.) Arrogatio в давнину скоювалася в народних зборах по куріях за участю pontifex iuaxinuis і у присутності як усиновителя, так н усиновлюваного. Після розслідування обставин усиновлення і але посвідченні в згоді обох зацікавлених, pontifex пропонував народним зборам rogatio про усиновлення («Velitis jubeatis Quirites, uti Lucius Valerius Lucio Titio lam jure legeque filius siet, quain si ex eo patre matreque familias ejus iialus essel, utiquc ei vitae necisque in eum potestas siet, uti patriendo filio est. Мас ita nli dixi, ita vos, Quirites, rogo» — Gell. 5. 19. 9). Таким чином, arrogalio скоювалася у формі спеціального закону. Зважаючи на це усиновляти і бути установлюваними в такій формі могли тільки особи, що мають право брати участь в народних зборах: тому не могли усиновляти жінки, не можна було усиновити жінок і неповнолітніх. З часом разом з падінням ролі comitia curiata законодавчий характер акту arrogatio стерся: усиновлення перетворилося на простій, тільки публічний, акт приватної хвиль. Разом з тим (з часів імператора Антоніна) стало можливе і усиновлення неповнолітніх. З остаточним зникненням comitia curiata arrogatio стала скоюватися per rescript im principis .
b) Усиновлення persona alieni juris, adoptio в тісному значенні, скоюється у формі приватної операції, штучно утвореної старими юристами на підставі вказаного вище положення законів XII таблиць: «si pater filium ter venuin duit, filius а patre liber esto». Батько усиновлюваного продавав його за допомогою mancipatio якій-небудь сторонній довіреній людині; цей останній негайно ж відпускав сина на волю за допомогою manumissii vindicta. Потім знову слідувала друга mancipatio і друга manumissio. Нарешті — третя maiicipatio: після неї син вже вільний від patria potestas; але третя manuniissio вже не робиться, бо тоді це була б повна emancipatio (див. нижче): син поки вважається in mancipio довіреної особи. Тоді виступає особа, охоча усиновити, adoptator, і пред'являє для форми проти довіреного vindicatio in patriam potestatem (тобто vindicatio filii); довірений на суді мовчить, унаслідок чого претор addicit усиновлюваного усиновителю. В результаті цього складного акту patria potestas кровного батька припинилася і усиновлений вступає в сім'ю усиновителя на правах його законною) сина. У цій формі adoptio могла застосовуватися і до жінок, і до неповнолітніх, причому для дочок і внуків достатньо було одноразовою mancipatio. Юстиніан знищив необхідність всіх цих формальностей, замінивши їх простою заявою перед судом. Разом з тим він значно ослабив дію adoptio: колишнє припинення старої patria potestas було збережене їм тільки для випадків усиновлення яким-небудь висхідним родичем (наприклад, дідом з боку матері); у всій же решті випадків patria potestas кровного батька не припиняється, а усиновлений лише одержує право законного спадкоємства після усиновителя (adoptio minus plena).
Завантажити реферат