Зацикленность на викриванні, принизливій критиці граничила часом з втратою відчуття національно-державної гідності, формувала у людей і всього суспільства комплекс неповноцінності, синдром вини за минуле, за «історичний гріх». В той же час значні верстви населення різко засуджували «танці на трунах» — в прямому і переносному значенні.
Зречення від всього, що було «до того», від старих фетишів об'єктивно підживляло нігілістичні руйнівні тенденції, які не врівноважувалися творчими. Як справедливо наголошувалося в літературі, «у нас було два пікові прояви тоталітарного мислення і свідомості: тотальна апологетика післяреволюційного минулого і тотальне його скинення»[3]. Причому скидалися не тільки комунізм, партія, режим, але і (вільно або мимовільно) країна, культура, народність, традиції, державність.
Останнє поступово усвідомлювалося, переосмислювалося — приходило протверезіння. Присоромилися своїй зайвій «революційності» найзавзятіші «нігілісти», в пресі з'явилися стримуючі думки і оцінки.
Сьогодні соціальний нігілізм виражається в самих різні іпостасях: неприйняття певними шарами суспільства курсу реформ, нового устрою життя і нових («ринкових») цінностей, незадоволеності змінами, соціальні протеси проти «шокових» методів здійснюваних перетворень; незгода з тими або іншими політичними рішеннями і акціями, неприязнь або навіть ворожнеча після відношення до державних інститутів і структур влади, їх лідерів; заперечення не властивих російському менталітету західних зразків поведінки, етичних орієнтирів; протидія офіційні гаслам і установкам; «лівий» і «правий» екстремізм, націоналізм, взаємний пошук «ворогів».
Серед значної частини населення переважає негативне відношення до того, що відбувається, до багатьох фактів і явищ дійсності. Інакомислення не пригнічується, але воно існує. Підриваються духовні і моральні основи суспільства, замість них затверджуються меркантилізм, культ грошей, наживи; ідеальне витісняється матеріальним. Відповідно змінилися критерії престижу особи, її соціальної ролі, визнання.
Громадська думка стала менш чутливою, м'яко кажучи, до порушень етичних норм. У багатьох зберігається стійка ностальгія по минулому, в їх свідомості ще живе образ СРСР. Сам процес «зміни віх», ідеологічної переорієнтації мільйонів людей, включаючи «вождів», важкий і хворобливий, він припускає ломку всієї системи старих поглядів і відносин, відмову від укорінених звичок і традицій.
Нігілізм «зверху» виявляється у форсуванні соціальних перетворень, лівацькому нетерпінні добитися всього і відразу шляхом «червоногвардійських атак» на колишні засади, в популізмі, кон'юнктурі, демагогії, руйнівному свербінні, обвальній приватизації, закликах щонайшвидше покінчити з радянською спадщиною, «імперією зла», колективістською ідеологією і психологією. Були і такі «нігілісти», які пропонували без зволікання перетворити єдину країну на 40—60 «незалежних держав». Стійко розвивалася тенденція: «весь світ насилья ми поруйнуємо до підстави, а потім .»
У наші дні помітні зрушення до силових прийомів рішення политико-державних проблем. Дають про себе знати зловживання нової пострадянської номенклатури, бюрократії. Як бачимо, спектр соціального нігілізму вельми строкатий і багатий, переливає всіма барвами веселки. Так чи інакше він уразив всі шари суспільства, обидва його політичних флангу, а також центр.
Цьому сприяє глибока системна криза , що охопила Україну, — економічна, фінансова, політична, духовна, моральна, правова. Ситуація змінилася. Вгору спливло багато що з того негативного, проти чого раніше боролися. Тепер уже від реформаторів, що завели країну в безвихідь, вимагають покаяння — стару систему поруйнували, нову, більш справедливу, не створили; реформатори дискредитували реформу.
2. Еволюція правового нігілізму
Одним з ключових моментів правового нігілізму виступає гордовито-зневажливе, зарозуміле, поблажливо-скептичне сприйняття права, оцінка його не як базової, фундаментальної ідеї, а як другорядного явища в загальній шкалі людських цінностей, що, у свою чергу, характеризує міру цивілізованості суспільства, стан його духу, умонастроїв, соціальних відчуттів, звичок.
Стійке упередження, невіра у високе призначення, потенціал, універсальність, можливості і навіть необхідність має рацію — такий морально-психологічний генезис даного феномена. Нарешті, відношення до права може бути просто індиферентним, що теж свідчить про нерозвинену правову свідомість людей. Позначається відсутність належного правового досвіду, навиків, письменності.
Виконує свою негативну роль і просте незнання права. Актуально звучать слова І.А. Ільіна про те, що народ, що не знає своєї країни, веде внеправовую життя або задовольняється нестійкими зачатками права. Народу необхідне і гідне знати закони, це входить до складу правового життя. Тому безглуздий і небезпечний такий порядок, при якому народу недоступне знання права. Людині, як істоті духовній, неможливо жити на землі поза правом.
Коріння ж цієї недуги йде в далеке минуле. У спеціальній літературі наголошується, що юридичні доктрини в Росії відображали широкий діапазон поглядів — «від правового нігілізму до правового ідеалізму. .Ідея закону асоціювалася швидше з главою держави, монархом, ніж з юридичними нормами. У суспільній свідомості міцно затвердилося розуміння права виключно як наказу державної влади»[4]. Уявлення про право як вказівках «начальства» настирливо культивувалися в народі — те, що виходить «зверху», від властей, то і є право. Але ще Л. Фейербах помітив: «У державі, де все залежить від милості самодержця, кожне правило стає хистким»[5].
Навіть такий цінитель і пропагандист має рацію, як Б.А. Кистяковській, в своїй відомій статті в захист права пише: «Право не може бути поставлено поряд з такими духовними цінностями, як наукова істина, етична досконалість, релігійна святиня. Значення його більш відносне»[6]. Даний вислів відводить праву не перше і навіть не друге місце в загальній культурній спадщині людства.
Давно сказано: «На Русі завжди правили люди, а не закони». Звідси — наплювацьке відношення до закону як властивість натури російського обивателя. Розхожими стали гіркі слова Герцена про те, що жити в Росії і не порушувати законів не можна. «Російський, якого б звання він ні був, обходить або порушує закон усюди, де можна зробити безкарно; абсолютно так само поступає і уряд»[7].
Не змінилося це і в радянські часи. У епоху «реального соціалізму» право вважалося неповноцінною і навіть збитковою формою соціальної регуляції лише на якийсь час і лише через сумну необхідність, запозичену у колишніх експлуататорських епох.
Разом з тим з права максимально вичавлювали його каральні можливості і немало «досягли» успіху в цьому. Командно-бюрократична система не тільки не боролася з правовим нігілізмом, але по-своєму спиралася на нього, бо він чудово вписувався в цю систему: Про правовий нігілізм навіть не говорили, неначе його не існувало. У цій подвійності, своєрідному політичному флірті — коріння даного явища. З одного боку, право — рудимент і перешкода, з іншою — воно з повною віддачею використовувалося як інструментально-примусовий засіб.
Завантажити реферат