Правове положення громадських організацій і політичних партій по законодавству України

Рішення про розпуск політичних партій приймають суди як загальної юрисдикції (звичайно це Верховний суд), так і спеціальної (у ряді латиноамериканських країн це виборчі трибунали, у значній групі держав - конституційний суд). Законодавство докладне регламентує основні процесуальні питання: визначає коло суб'єктів, що володіють правом звертатися у відповідний судовий орган із клопотанням про розпуск партії, установлює процедуру його розгляду і правові наслідки прийнятого судового рішення. Особливості такої регламентації залежать від розходжень між судами загальної і спеціальної юрисдикції.

Правом звертання в суд загальної юрисдикції з клопотанням про розпуск політичної партії володіють суб'єкти, Коло яких визначається законом про політичні партії. Звичайно це органи прокуратури (генеральний чи нижчестоящий прокурори), уряд, міністри юстиції, внутрішніх справ. Але в деяких країнах він трохи ширше і включає голови парламенту і будь-які легально утворені політичні партії (Ангола, Кабо-Верде). Клопотання (чи позов) розглядається в порядку цивільного судочинства. Згідно, наприклад, ст. 22 і 23 болгарського закону розпуск політичної партії здійснюється за рішенням Верховного суду в порядку, установленому цивільно-процесуальним кодексом. Виключенням у цьому відношенні є, мабуть, закон про політичні партії Ефіопії, що передбачає можливість залучення партії до кримінальної відповідальності за здійснення серйозного злочину. У цьому випадку проти її збуджується кримінальна справа, що розглядається Центральним високим судом, що приймає рішення про розпуск партії (ст. 38, 39).

Рішення вищої судової інстанції, як правило, є остаточним, але в ряді країн воно може бути оскаржене в Конституційний суд, що перевіряє його законність (наприклад, Словаччина, Чехія, Угорщина). Так, відповідно до словацького закону 1993 р. рішення про розпуск політичної партії приймає Верховний суд по клопотанню генерального прокурора. Разом з тим абз. 4 ст. 129 конституції передбачає, що Конституційний суд "вирішує, чи відповідає рішення про чи розпуск припиненні діяльності політичної чи партії політичного руху конституційному чи іншому законам".

Від примусового розпуску політичної партії варто відрізняти втрату статусу чи партії реєстрації. Це особлива процедура, що відрізняється від розпуску по своїх підставах і правових наслідках. Утрата статусу політичної партії означає, що об'єднання позбавляється прав і привілеїв, зв'язаних з володінням цим статусом, але може продовжувати свою діяльність як неполітична громадська організація. Утрата статусу партії передбачена, наприклад, законодавствами ФРН і Угорщини, де підставою для її є неучасть партії у виборчому процесі протягом терміну, установленого законом. Утрата реєстрації означає, що назва партії виключається з відповідного реєстру. Ця процедура існує головним чином у тих країнах, де законодавство передбачає два правових статуси політичних партій: зареєстровані і незареєстрованні.

Громадські організації і політичні партії є самостійними суб’єктами правовідносинь. Вони є юридичними особами і мають признаки юридичних осіб такі як: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, виступають у цивільному обороті від свого імені, здатні нести самостійну майнову відповідальність, і здатні бути позивачами та відповідачами у судді арбітражному чи тритейскому.

Нормативно-явищний спосіб утворення громадських організацій та політичних партій.

Рішення про заснування об'єднань громадян приймають установчий з'їзд (конференція) або загальні збо­ри. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здій­снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про засну­вання. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Для реєстрації об'єднань громадян залежно від їх статусу засновники подають заяви до Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої влади, виконавчих ко­мітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів. Заява про реєстрацію політичної партії має бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право. До заяви додається статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних збо­рів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату ре­єстраційного збору. Політичні партії подають також свої про­грамні документи. Заява про реєстрацію розглядається у дво­місячний термін від дня надходження документів. У необхід­них випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рі­шення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідом­ляється письмово у 10-денний строк.

Визнання організації юридичною особою означає одночасно і визнання за нею цивільної правосуб'єктності.

Правосуб'єктність юридичної особи – це наявність у неї якостей суб'єкта права, тобто правоздатності і дієздатності.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації.

Юридичні особи мають спеціальну правоздатність, на відміну від громадян, що мають загальну правоздатність. Під спеціальною правоздатністю розуміється наявність у юридичної особи таких прав і обов'язків, що відповідають цілям і задачам її діяльності. Права й обов'язки юридичних осіб передбачаються в установчих документах .

Правоздатність юридичної особи припиняється з моменту виключення ії з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Одночасно з правоздатністю в юридичної особи виникає дієздатність. Виникнення дієздатності означає, що юридична особа своїми діями може здобувати, створювати і здійснювати цивільні права й обов'язки. Дієздатність юридичної особи, як і правоздатність, носить спеціальний характер, тобто вона може робити лише такі дії, що відповідають цілям і задачам діяльності.

Дієздатність юридичної особи здійснюється її органами.

Громадські організації і політичні партії можуть мати майнові та особисто немайнові права та обов’язки . Вони можуть мати у власності кошти та інше майно , необхідне для здійснення статутної діяльності.

Майно громадських організацій призначене для здійснення невиробничої діяльності, спрямованої на задоволення соціальних потреб членів громадських організацій.

Суб’єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська організація.

Об'єктом права власності громадських організацій висту­пає майно, необхідне для здійснення статутних завдань орга­нізації, споруди з відповідним устаткуванням, санаторії, бу­динки відпочинку, клуби, будинки культури, стадіони, піо­нерські табори, культурно-освітні фонди, інше майно.

Право власності об’єднань громадян ( громадських організацій, фондів, політичних партій ) реалізують їх вищі статутні органи управління ( загальні збори, конференції, з’їзди тощо) .

Припинення діяльності об’єднання громадян може бути проведене шляхом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).