Правове положення громадських організацій і політичних партій по законодавству України

2) стали оформлятися у політичні партії досить впливові лобістські угрупування підприємців, керівників державних та орендних підприємств, колективних селянських господарств та інші (Селянська партія України (СелПУ), Українська партія справедливості (УПС), Українська партія солідарності та соціальної справедливості та ін.).

На додаток до головних політичних партій, діючих в Україні, у містах існують розрізнені й малочислені групи, групки або відділення Марксистської робітничої партії диктатури пролетаріату, ДС, КАС та інших політичних формувань. Цілий шерег партій заявили про себе у засобах масової інформації та на мітингах, але не провели установчих зборів.

Становлення багатопартійності в Україні відбувається за екстремальних умов. Продовжується поглиблення соціально-економічної кризи, зростає соціальна напруга, девальвуються в очах значної частини населення демократичні цінності. Монополію на владу від КПРС-КПУ перехопила “партія влади”. Замість єдиної ідеології, яка виконувала державницько-охоронні функції, виникло безліч нових концепцій, теорій, програм, які претендують на істину в першій інстанції. Чимало партій намагаються нав’язати свою модель соціального розвитку посткомуністичного суспільства. За винятком однієї-двох партій інші не мають достатнього впливу у загальнонаціональному вимірі. Розколи, що відбулися у деяких партіях, свідчать про їхню внутрішню нестійкість, залежність від волі різних партійних фракцій. Діяльність більшості партій є соціально безадресною, не спирається на конкретну соціальну базу. Чимало партій є “загадковими”, невідомими для широкого загалу. Згідно з дослідженням Національного інституту стратегічних досліджень, проведеного влітку 1993 року, лише 5.5 відсотка опитаних погодилися з тим, що саме політичні партії визначають політико-економічний розвиток України, і тільки 5.4 відсотка згодні довірити проведення реформ у нашій державі лідерам нинішньої політичної опозиції.

А яка ситуація в процесі формування багатопартійності склалася з Комуністичною партією України? Хоча юридично однопартійність і керівна роль її були усунені ще в середині 80-х років, усе ж партія комуністів залишалася наймасовішою політичною силою, яка фактично домінувала у політичному житті. Її авторитарна сутність не змінилась. Тому вже до серпневого путчу Комуністична партія України, як і КПРС загалом, перебувала в стані глибокої політичної, організаційної та ідеологічної кризи, свідченням чого був масовий вихід з партії. Комуністична партія України не змогла і не могла трансформуватися у принципово іншу, адекватну демократичному режимові партію, а після серпневого путчу 1991 року взагалі перестала існувати згідно з Указом Президії Верховної Ради України. Неминучий крах КПРС, її республіканських організацій став крахом моделі соціалізму під проводом цієї партії.

Проте нині на тлі економічної дестабілізації в Україні активізують свою діяльність політичні угрупування соціал-комуністичної орієнтації (Соціалістична партія України, Комуністична партія України, Комуністична партія Криму, Союз комуністів України, Фронт трудящих). Вони, здобувши більшість у парламенті України, виступають принциповими опонентами націонал-радикалів і націонал-демократів у становленні до:

1) ідеї державної незалежності;

2) історичного періоду перебування України в складі Росії та СРСР;

3) нинішньої Росії та СНД;

4) форми державного устрою, організації влади і політичного режиму;

5) цілей, форм і методів проведення ринкових реформ;

6) державної атрибутики України;

7) української мови як державної (офіційної) мови в Україні.

Викликає занепокоєння спроба комунно-партійних депутатів Верховної Ради України на парламентському засіданні 18 жовтня 1994 року очиститися від гкчепістів 19-21 серпня 1991 року, скасувавши Указ Президії Верховної Ради України про тимчасове призупинення і заборону діяльності Комуністичної партії України. Ортодоксальні комуністи наполягають на поверненні старих форм державності і централізованого управління, виступають за примусове будівництво ладу, модель якого заздалегідь будується в свідомості теоретиків, на їхню думку, “згідно с теорією Маркса-Леніна” і під яку треба підтягувати дійсність, хоч би цього хтось і не хотів.

Виникнення партій не є випадковим явищем. Їх поява зумовлена об’єктивними потребами розвитку суспільства; вони є центром кристалізації політичних інтересів, засобом контролю діяльності уряду, розвитку демократії, громадянського суспільства, формування громадської думки. Історичний досвід показує, що партії можуть виникати на базі політичного руху або громадського об’єднання певної групи людей, перетворюючись на організацію для досягнення своєї мети шляхом розгортання політичної діяльності, шляхом створення таємної групи змовників з метою змінити існуючий політичний режим або об’єднати навколо парламентської групи депутатів одного політичного напрямку, представників у місцевих органах влади, що їх підтримують.

Різні засади виникнення політичних партій, неоднакова їхня роль у політичному житті народів, різноманітність функцій, які вони виконують залежно від суспільно-політичного устрою країни, – все це зумовлює відсутність загального, універсального визначення політичних партій як специфічних організацій, як специфічних інституцій політичної системи.

1.2 Поняття та види громадських організацій і політичних партій.

Як юридичні особи в Україні діють різні об’єднання громадян: політичні партії та громадські організації (згідно з законом “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року у статті 1 визначається, що об’єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), визначається політичною партією або громадською організацією.

Невід'ємним елементом будь-якого демократичного сус­пільства є різноманітні об'єднання громадян, їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення сус­пільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самовря­дування.

З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських об'єднань у соціально-політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях, зрештою, до їх чіткої диференціації на громадські організації і громадські рухи. Причому особлива активність названих об'єднань, а також динаміка їхнього розростання та впливу спостерігаються у суспільствах перехідного тину, де одночасно виникає безліч складних суспільно-політичних проблем.

Загальноприйняте у сучасній політології поняття "громадські організації і рухи" виникло на основі ширшого поняття "суспільні об'єднання" як більш наближеного до сучасних суспільно-політичних реалій. Виходячи із специфіки діяльності громадських організацій і рухів, слід розглядати їх диференційовано Громадські організації — це масові об'єд­нання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою[2].