Не менше своєрідним, самостійним шляхом йшов і ще один художник, якого також називають постімпресіоністом, – Поль Гоген (1848-1903). Як і Ван Гог, він досить пізно став займатися живописом систематично. Йому було більше 30 років, коли, залишивши службу в банку, він цілком присвятив себе мистецтву (1883). Перші його твори несуть на собі певний наліт імпресіонізму. Але незабаром Гоген виробляє свою манеру. В 1886 р. разом з учнями і послідовниками він поселяється на деякий час в Бретані, селі Понт-Авен, тому за ними закріплюється назва «Понт-Авенська школа». Але Гоген не задоволений ні темами, які надає йому європейський цивілізований мир, ні самою буржуазною цивілізацією, що сковує творчість. Він біжить від неї в екзотичні країни, зачаровуючись примітивним життям таїтянських племен, що зберегли, на його думку, безтурботний спокій, первозданну чистоту і цільність, властиві дитинству людства. В 1887 р. він ненадовго повертається до Парижа і в Понт-Авен, в кінці 1888 р. з'являється в Арле, де відбувається його трагічний розрив з Ван Гогом, і після організації в Парижі «Виставки імпресіоністів і синтетистів», яка не мала успіху, Гоген в 1891 р. виїжджає на Таїті. В 1893 р. він ще раз з'являється в Парижі для організації виставки, що привернула до нього увагу поетів-символістів. В 1895 р. він знову на Таїті. Останні роки життя Гоген живе на острові Домініка (Маркизськіє острови). Перші враження від островів Полінезії Гоген передав в талановито і поетично написаному щоденнику «Ноа-ноа («Запашна земля»). Насправді життя художника в цьому краю не було таким безтурботним. Він жив там в безперервній нужді, часто хворів, витрачав сили в зіткненні з колоніальними властями, якось по-своєму намагаючись захистити інтереси остров’ян, яки в свою чергу його не розуміли, вважали диваком і чужаком.
Гогена в історії мистецтва звичайно пов'язують з напрямом символізму, течії, яка отримала назву примітивізму. Гоген навмисно прийшов до примітивізації форми. Він користується гранично спрощеним малюнком, форми предметів, що зображаються ним, нарочито площинні, фарби чисті і яскраві, композиції носять орнаментальний характер. Гоген навмисно порушує перспективу, він пише не так, як бачить людське око, реальну природу він перетворює в декоративний барвистий узор. Його мова гіперболічна. Він усилює інтенсивність тонів, бо його цікавить не колір певної трави в певному освітленні часу доби, як Клода Моне, а колір трави взагалі. Він не користується моделюванням, а накладає колір рівними площинами, в контрастному зіставленні. Він розуміє колір символічно. Гоген стилізує форму предметів, підкреслює потрібний йому лінійний ритм зовсім не відповідно до того, як вони виглядають в натурі. В спілкуванні з первісною природою, з людьми, що стоять на низьких ступенях цивілізації, Гоген хотів знайти ілюзорний спокій. Він вносить в свої екзотичні, овіяні романтикою і легендою твори елементи символіки («Таїтянська пастораль», «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?», 1897).
Сезанн, Гоген, творчість яких хоча і інтерпретувалося односторонньо формалістичним мистецтвом XX в, мали величезний вплив на все подальший розвиток художньої культури новітнього часу.
Використана література
1. Ильина Т.В. История искусств. Западно-европейское искусство. Москва, Высшая школа, 1983.
2. Вентури Л. От Мане до Лотрека. Москва, 1958.
3. Калитина Н.Н. Эпоха реализма во французской живописи. Л., 1973.
4. Ревалд Дж. Постимпрессионизм. Л.-М., 1962.
Завантажити реферат