Вже у 1914 - 1920 рр. вона написала ряд п'єс для дитячого театру.
За висловом дослідниці творчості Олени Пчілки Любові Дрофань, у своїх драматичних творах письменниця „показує не тільки внутрішній психологічний конфлікт окремої особистості, а й еволюціонує у своєму письмі до соціально-філософських узагальнень." Так, „у драмі „Отрута" . зображене середовище міщан, у якому навіть невинна душа зрештою перетворюється на лицеміра . Отрута національної деградації, а відтак і особистісної, вплинула на середовище освічених людей. Письменниця філософськи осмислює причини відкинення приналежності до своєї нації" [8, с. 53]. Як бачимо, і тут, в драматургії, як і в поетичних та прозових творах, на перший план висувається національна ідея.
Після революції 1917 р. Олена Пчілка багато працює як дитяча письменниця. 1918 р. вийшли друком п'єси „Весняний ранок Тарасовий" і „Казка Зеленого Гаю", у 1919 р. написана дитяча опера „Дві чарівниці" та збірка оповідань та віршів для дітей ,,Книжка-Різдвянка". Більшість дитячих п'єс Олени Пчілки, створених у 1917 - 1920 рр., було інсценізовано в аматорських гуртках Гадяча і Могелів-Подільського, але вони не друкувались.
Крім розглянутої багатої літературної діяльності, Олена Пчілка значну увагу приділила діяльності етнографічній та фольклористичній. До її творчої скарбниці увійшли такі праці: «Украинский народний орнамент. Вьішивки, ткани, писанки» (1876), «Отживающая или начальная форма «вертепной драмьі» (1883), «Украинские колядки (текст волннский)» (1903), „Про легенди і пісні" (1926), „Українські узори" (1927) та ін. Праця «Украинский народний орнамент» принесла Ользі Петрівні славу першого в Україні знавця даного виду мистецтва. І.Франко високо оцінив цю дослідницьку роботу і навіть звертався до Олени Пчілки з проханням написати статтю про українські народні вишивки: „Для сього, здаєсь, компетентнішого робітника над вас не знайду" [11, с. 83].
Слід зазначити, що цю роботу Ольга Петрівна не покидала все життя, її збірка „Українські узори" витримала п'ять видань. Збірник містив зразки ,3ипшвання, мережаних тканок і писанок". До видання, що складалося з ЗО великих таблиць дослідниця додала об'ємну наукову передмову з поясненням наукової вартості свого систематично укладеного збірника зразків народного українського мистецтва.
Численні фольклорні записи Олени Пчілки містять пісні, казки, загадки, прислів'я та приказки. Крім того, лексичний матеріал, зібраний нею в основному на Волині, друкувався у різноманітних словниках, а словесно-етнографічні матеріали (пісні з мелодіями, народні перекази тощо) вміщувались у збірниках М.Лисенка, В.Антоновича, М.Драгоманова, Комарова та в часописі „Киевская старина" (,3ертеп", ,,Національні типи в українській народній словесності").
Плідною була діяльність Олени Пчілки і в галузі видавництва і журналістики. Наприкінці 70-х - на початку 80-х років XIX ст. у луцьку вона організувала видавництво „Невеличкий гурток волинський", в 1880 р. упорядкувала й видала „Співомовки" Руданського. З 1881 брала участь у виданні літературного альманаху „Рада" (два випуски - 1883 і 1884). Разом з Н.Кобринською Ольга Петрівна видала 1887 р. у Львові жіночий літературний альманах „Перший вінок".
З 1890-х років Олена Пчілка веде активну роботу як керівник літературного відділу „Київського літературно-артистичного товариства" -організовує літературні вечори і концерти, присвячені пам'яті українських письменників. У 1908 - 1914 рр. була редакторам і видавцем журналу „Рідний край" і, як додаток до нього, видавала журнал для дітей „Молода Україна".
Переїхавши до Гадяча після смерті Лесі Українки, Олена Пчілка редагувала "Газету Гадяцького земства" (1917 - 1919). У 20-і роки Олена Пчілка жила в Києві, де працювала в літературно-історичній та етнографічній
комісіях Всеукраїнської академії наук; у 1927 р. Була обрана членом-кореспондентом АН УРСР.
Таким чином, літературна творчість Олени Пчілки відобразила ряд визначальних тенденцій розвитку українського письменництва -другої половини XIX - початку XX ст.: майстерність психологічних деталей у прозі, психологічно-особистісну орієнтацію лірики, звернення до життя інтелігенції як у прозових, так і у драматичних творах. Крім того, Олена Пчілка залишила значний етнографічний та фольклористичний спадок, зробила значний внесок у розвиток видавничої справи та публіцистики.
РОЗДІЛ ІІ. Особливості розвитку української дитячої літератури к. XIX -поч. XX ст.
Для з'ясування специфіки творів для дітей Олени Пчілки вважаємо за необхідне подати короткий огляд творчості інших літераторів, що працювали на ниві дитячої літератури у період кінця XIX - початку XX ст., а насамперед умов, в яких їм доводилося писати.
Боротьба за рідну культуру і школу в другій половині XIX ст., будучи складовою частиною суспільної боротьби, почала набирати гострих форм. Російський царизм неухильно провадив політику великодержавного шовінізму. Царський міністр Валуєв Твердив, що „ніякої української мови не було, нема і бути не може". Положення про початкові народні училища 1864 і 1874 рр. забороняли викладання в школах будь-якими іншими мовами, крім російської. Циркуляри царських інстанцій 1863 і 1876 рр., спрямовані проти української мови, забороняли також друкування нею літератури для дітей. Але в народі жила потреба національного самопорятунку. У другій половині XIX ст. з ініціативи і за кошти трудящих виникають школи грамоти, де поряд з творами прогресивних російських письменників учні знайомляться з поезією Т.Шевченка й ІКотляревського, прозою Г.Квітки-Основ'яненка. У школах в Україні з маси російських підручників виділялися багатим змістом, прогресивними ідеями, передовою методикою «Родное слово» і «Детский мир» К.Ушинського. Низку оповідань видатного педагога, що народився і виріс на українській землі, було присвячено українській тематиці. Виникають і українські школи, які діяли в Київській, Полтавській, Подільській губерніях. Проте влада закривала їх. У 60-70-і рр. з'являється ціла бібліотечка української навчально-художньої літератури: „Букварь южнорусскій" Т.Шевченка, „Граматика задля українського люду" Ященка, „Українська абетка" МТатцука, „Граматика" П.Куліша, „Українська граматика" Деркача, „Домашня наука" КШейковського, двотомний „Букварь южнорусский" В.Добровольськогб. Факти свідчать, що Шевченків буквар
використовувався не лише в недільних школах, а й у звичайних, де він мав більший успіх, аніж буквар, виданий Синодом.
Марко Вовчок виступає як основоположник української революційно-демократичної прози для дітей та юнацтва, автор таких творів різних жанрів, як „Народні оповідання", „Рассказн из народного русского бнта", „Кармелкж", „Невільничка", „Ведмідь", „Чортова пригода", „Дев'ять братів і десята сестриця Галя" тощо. Українська дитяча література цього часу значно розширила свої тематичні та жанрові обрії. Так, П.Куліш поповнює її поезіями, поемами, байками, оповіданнями та повістями на історичну та сучасну теми (,Дїяньчина пісня", „Чарований ключ", „Настуся", ,ДЦиглик", „Орися" тощо). На основі народного гумору і сатири С.Руданський створює співомовки, героями яких нерідко виступають діти. У той же час ЛГлібов стає класиком української байки, автором талановитих ліричних віршів та поетичних загадок й відгадок для дітей. Як дитячий письменник вельми багатогранний Ю.Федькович (поезії „До школи", „Учіться", байки „Кінь", „Горда качка", „Медвідь у пасіці", казки „Чортівська бочка", „Від чого море солоне").
Завантажити реферат