5. Як сприймається назва драматичної поеми?
Зміст назви художнього твору здебільшого розкривається після прочитання. Традиційно зі словом “бояриня” пов`язується образ розкішної, величної дами. Та замість неї в однойменній п`єсі бачимо безправну жінку, її душу з`їдає туга за втраченою волею, за рідним краєм. З вуст самої Оксани чується з гіркою іронією: “Бояриня! Отака з мене бо-я-ри-ня”.
6. Узагальнення спостережень і висновків у зв`язку з темою диспуту. Головна ідея твору.
Розглянувши вищезазначені питання на основі різнобічного аналізу тексту, маємо змогу, як це й передбачалося, зробити певний висновок: хворобливий стан головної героїні зумовлений її невільництвом як жінки, як людини і як національно свідомої особистості. Окремо слід акцентувати увагу на ідейній спорідненості образу Оксани з іншими характерними для Лесі Українки героями, які не уявляють життя без волі, не можуть жити рабами. Це й поет з “Давньої казки”, і Мавка з “Лісової пісні”, і Антей з “Оргії”…
Незвичайним буде, зважаючи на довготривале існування класового літературознавчого міху про елементарну побутово-націоналістичну основу сюжету “Боярині”, наголосити на відсутності будь-яких проявів зневаги до росіян як нації. Гнів поетеси спрямований на ту Москву, що перетворювала Україну у свою колонію, де “просвітку нікому не дають московські посіпаки”.
Леся Українка ніколи не дозволяла собі принижуватися до примітивних крайнощів у зображенні міжнаціональних взаємин, але водночас їй було огидним підлабузницьке, запобігливе декларування “родинних” почуттів до старшого брата з боку компромісно налаштованих українських діячів: “Се понижає нас, що ми ліземо брататись, а нас навіть не зважають, що ми є на світі”.
Як бачимо, думки з приватного листа поетеси органічно накладаються на сюжетні перипетії “Боярині”, в яких висловлена відповідна авторська позиція.
Формулюємо провідну ідею драми: духовно повноцінне, здорове життя людини неможливе без волі і без служіння батьківщині.
Слова ведучої.
Ось звідки бере початок українська Руїна! І колишня, і сьогоднішня. З душ, у яких посилилася безвідповідальність за долю свого народу перед нащадками, бажання купити сите життя навіть в обмін на власне сумління й національну гідність.
Мабуть, ви відчули, наскільки актуальною є драма у сучасному прочитанні. Це привілей лише найкращих, найталановитіших класичних творів – бути потрібними багатьом поколінням читачів, кликати їх до роздумів над сучасністю, над власним життям.
Давайте ж спираючись на вивчення, спробуємо відповісти на запитання: “Як же треба жити, щоб не відчувати сорому перед батьківщиною, перед рідним народом і нащадками?”.
Учні висловлюють свої думки.
V. Оцінювання відповідей учнів і мотивація оцінки.
VI. Домашнє завдання.
За бажанням прочитати одну з драм (“Одержима”, “Кассандра”, “Дон Жуан”).
Підготуватися до театралізованого уроку за творами Лесі Українки.
Урок 9.
Тема: “Мрії зламане крило”.
За творами Лесі Українки.
Форма проведення: театралізований урок.
Мета: вчити учнів виразно читати поетичні твори; розвивати образне мислення, уяву; виховувати уміння отримувати естетичну насолоду від прочитання красивої поезії, чутливість до чужих переживань, потребу в удосконаленні світу.
Обладнання: магнітофон, музичні інструменти, рушники, квіти, портрет Лесі Українки.
Дійові особи: Леся Українка.
Мати.
Доля.
Муза.
Коханий.
Хід уроку.
(Звучить українська мелодія. Виходить Леся із сімейним альбомом, який притискає до грудей. Вона сідає біля столу і переглядає фотокартка. Звучить фонограма).
Леся.
Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже немає…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?
Мати.
Ні, не кожна.
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, -
Ще зосталась пташина маленька.
Леся.
Чому ж вона не втіка?
Нащо морозу чека?
Мати.
Не боїться морозу вона.
Жде, що знову прилине весна.
Леся.
Нащо ж співає? Чудна!
Краще б шукала зерна!
Мати.
Спів пташині - потіха одна, -
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна.
Тішся, дитино, поки ще маленька,
Ти ж бо живеш навесні.
Ще твоя дума літає легенька,
Ще твої мрії ясні.
(Леся відриває погляд від альбому).
Леся.
Знов весна і знов надії
В серці хворім оживають.
Знов мене колишуть мрії,
Сни про щастя навівають.
Весно красна! Любі мрії!
Сни мої щасливі!
Я люблю вас, хоч і знаю,
Що ви всі зрадливі…
(Звучить фортепіано тихо і лагідно, мов пестить її своїми чарівними звуками).
Довго я не хотіла коритись весні,
Не хотіла її вислухати,
Тії речі лагідні, знадні, чарівні
Я боялась до серця приймати.
“Ні не клич мене, весно – казала я їй, -
Не чаруй і не ваб надаремне.
Що мені по красі тій веселій, ясній?
В мене серце і смутне, і темне”.
Та весна гомоніла…
(Муза виходить із засвіченою свічкою у руці. Ставить свічку на стіл біля альбому. А світло у цю мить згасає).
Муза.
Послухай мене!
Все кориться міцній моїй владі:
Темний гай вже забув зимування сумне
І красує в зеленім наряді.
Леся. Тихо думка шепоче…
Доля. Не вір тій весні! (Сміється).
Леся.
Та даремна вже та осторога, -
Вже прокинулись мрії і співи в мені…
Весно, Весно – твоя перемога!
(Звучить музика. Доля зникає у розпачі. Муза підходить до Лесі).
Муза.
Сім струн я торкаю, струну по струні:
Нехай мої струни лунають.
Нехай мої співи літають
По рідній коханій моїй стороні.
І може де кобза найдеться,
Що гучно на струни озветься,
На струни, на співи мої негучні.
(Муза повільно відходить за куліси, а Леся дивиться їй у слід).
І може заграє та кобза вільніше,
Ніж тихії струни мої.
І вільнії гуки її –
Знайдуть послухання у світі пильніше.
І буде та кобза гучна…
(Раптом починає звучати фортепіано, спочатку стиха, дедалі голосніше і голосніше, а потім вже зовсім гучно. Леся хапається руками за голову і затуляє вуха, щоб не чути цих рідних, але важких тепер звуків).
Леся.
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я журитися журбою,
Вповідувати думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитяче моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізно йшло!
Розстанемось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти у самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же давній, любий друже мій!
Завантажити реферат