Таким чином, естетичному вихованню учнів засобами літератури у педагогічній концепції Бугайко Т.Ф. надається особлива увага. У її методичній системі не тільки проголошуються певні принципи, а вказуються і конкретні методи їх реалізації.
Суть методів навчання на уроках літератури розкриває Е.А.Пасічник, але при цьому він зазначає, що систему викладання не можна розглядати як застиглу норму. Викладання літератури у школі – “це постійний пошук, творчість” [29. – С.129].
У процесі роботи над словом ставляться інтегральні завдання, пов`язані з естетичним вихованням учнів, - показати красу людських стосунків у праці, побуті; красу людської душі, природи, красу слова, твору літератури та естетичних ідеалів письменника. Вчитель може використовувати найрізноманітніші методи навчання, поєднувати їх, головне – викликати відгук у дитячій душі.
1.3. Педагогічні умови ефективної реалізації шляхів і методів естетичного виховання у роботі з учнями
Пошук шляхів та методів забезпечення ефективності естетичного виховання учнів обумовив необхідність визначення оптимальної системи, що сприяла б формуванню естетичної культури школярів. Оскільки ми у своєму дослідженні розглядаємо передовсім виховні можливості літератури у формуванні цього складного утворення, то і з визначенням оптимальних умов ми зупинимось на процесі вивчення літератури.
Одним з найважливіших завдань вивчення літератури в школі є формування в учнів естетичних потреб. Це – потреби у спілкуванні з прекрасним у всьому багатстві його виявів – в естетичній насолоді, діяльності у різних сферах людського буття. Їх вихованню у школі приділяється особлива увага, оскільки з розвитком їх потреб пов`язується духовне збагачення учня, культура його почуттів і переживань.
Виховання прекрасного означає не лише формування відповідних критеріїв оцінки естетичних смаків, а й гуманізацію людини.
У процесі роботи над словом ставляться інтегральні завдафння, пов`язані з естетичним вихованням учнів, - показати красу людських стосунків. Спілкування на уроках та в позаурочний час буде цьому сприяти, якщо стосунки між вчителем та учнями будуть побудовані на гуманній основі.
Проблема гуманізації школи хвилювала вчених в усі часи. Ще Ян Амос Каменський мріяв перетворити звичайну школу у школу людяності; В.О.Сухомлинський – у майстерню радості; І.С.Ферне – у “школу серйозних справ і творчості, школу розваг та ігор”. Проблема гуманізації школи й відносин між вчителем і учнем є активною у наш час. Цій проблемі присвячені праці таких вчених, як Б.М.Неменського, Л.П.Буєвої, Є.Б.Євладової, Ш.О.Амонашвілі, Ю.І.Мальованого, Л.В.Кондрашової та інших педагогів. Основні положення гуманізації навчально-виховного процесу викладені у працях Л.В.Кондрашової “Гуманізація навчально-виховного процесу школи: історія, теорія, пошуки” та “Методика підготовки майбутнього вчителя до педагогічної взаємодії з учнями”. Вчена вважає, що під гуманізацією слід розуміти введення до навчально-виховного процесу людських критеріїв і перш за все моральності, духовності й краси. Гуманістична педагогіка – система наукових теорій, що стверджує вихованця в ролі активного, свідомого, рівноправного учасника навчально-виховного процесу, який розвивається відповідно до своїх можливостей.
З позицій гуманізму, кінцева мета виховання полягає в тому, щоб кожний вихованець міг стати повноважним суб`єктом діяльності, пізнання і спілкування, вільною самодіяльною особистістю. Ступінь гуманізації виховного процесу визначається тим, наскільки цей процес створює передумови для самореалізації особистості, розкриття всіх наявних у ній природних задатків, її прагнення до свободи, відповідальності і творчості. Гуманізацію навчально-виховного процесу слід розуміти як відмову від авторитарної педагогіки [17. – С.23].
Демократичний стиль керівництва передбачає належну гнучкість у стосунках з учнями, врахування їх інтересів, духовних запитів, ціннісних орієнтацій.
Для демократичного стилю спілкування є характерне широке залучення школярів до активної взаємодії в класі, намагання зробити їх не лише об`єктами педагогічного впливу, а й суб`єктами дії. Учителі подібного стилю вміють створити сприятливий педагогічний клімат, атмосферу невимушеної розмови, доброзичливо, щиро ставляться до своїх вихованців, прагнуть укріпити у кожній дитині віру в свої сили, справедливі й об`єктивні в оцінці їхніх знань. Спілкуючись з учнями, вони не нав`язують готових суджень про художній твір та творчість письменника, а прагнуть до вироблення колективної думки. Демократичний стиль керівництва будується на повазі до суверенітету чужої життєдіяльності і свідомості.
Для того, щоб взаємодія вчителя й учня була ефективною, необхідно турбуватися про те, щоб їх сумісна діяльність приносила задоволення, намагатись, щоб мотиваційне, ціннісне ставлення до сумісної роботи переходило в особистісний план. Чим глибша удоволеність, тим вища ефективність співпраці вчителя й учнів.
Педагогічна взаємодія вчителя й учнів досягне прогнозованих педагогом цілей за умови забезпечення активної позиції обома сторонами педагогічного процесу. Діти, за своєю природою, істоти активні, тому необхідно створити умови, що дозволяють їм виявляти самостійність, приходити до пізнавальних відкриттів, відчувати радість пізнання. При цьому важливо піклуватись про емоційний фактор, оскільки тільки відчуваючи позитивні емоції (почуття успіху, радості від подолання труднощів та інтелектуальних перемог), Учень прагнутиме до активної участі в навчальній і виховній роботі, у нього не згасне бажання вчитись, працювати, діяти в колективних справах, спрямованих на організацію їх праці, відпочинку й дозвілля.
Емоційне благополуччя в співпраці вчителя й учнів забезпечується позитивною оцінкою дій і вчинків учнів з боку вчителя й оточуючих дорослих. “В тому, що кожен хотів, щоб про нього думали добре і говорили добре і полягає виховна сила колективу”, - писав В.С.Сухомлинський.
Школярі хочуть бачити вчителя не тільки як провідника до знань, вони потребують допомоги від вчителя і в своєму особистісному та соціальному ставленні. Віра дорослого у розвиток особистості школяра, у його потенційне “я” – краща умова довірливості у стосунках з ним.
В цілому “установка на створення позитивного психологічного клімату” допомагає вчителю засвоїти основні правила спілкування з гуманістичної психології: установка на аутентичність (справжність), щирість у почуттях і поведінці, безцінність учня як особистості, конструктивність, сприйняття інших, підтримка. Колективна діяльність учнів позитивно впливає на формування естетичної культури тоді, “коли кожен учень включається в процес колективної відповідальності, взаємодопомоги, взаємоконтролю; якщо створена в навчальному процесі сприятлива моральна і демократична обстановка, що сприяє виявленню всього кращого, що має в потенціалі свого розвитку особистість школяра” [7. – С.206].
Спілкування з мистецтвом виключає диктант, грубе нав`язування істин, неувагу до власної думки. Моральні цінності, які нав`язані, але внутрішньо не прийняті людиною, - бездійові. Авторитарність згубно впливає на розвиток творчих можливостей дітей. Як зауважив психолог А.Харам, авторитарний стиль керівництва так чи інакше пов`язаний із втручанням в сферу чужої свідомості. Авторитарність ґрунтується на антагоністичному протиставленні свого – чужому, себе – іншому. Авторитарність часто породжує у дітей негативні емоції, створює атмосферу пригніченості, викликає незадоволення навчальним процесом, пасивність, нерішучість, невпевненість у собі. Спостерігається психологічна загальмованість, відособленість учня від учителя. Страх веде до гальмування розумових процесів, не випадково видатний фізіолог І.Павлов вважав оптимальним такий психологічний стан, за якого найбільш успішно відбувається розумова діяльність і розвивається вольова активність індивіда, коли є нормальна бадьора рівновага між збудженням і гальмівними процесами.
Завантажити реферат