6. Учні часто мають стереотипне уявлення про вірш – обов`язково римований, з рядком, строфою, поетичним розміром. Лірика Лесі Українки розширює їх розуміння поезії. Вірш у прозі “Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами…” має такі ознаки ліричної поезії, як емоційність, образність, своєрідний ритм, звукова організація тексту. За жанром це лист-відповідь. Інтимна лірика Лесі Українки своєрідна, навіть віддалено ніким не повторена у мотивах і образах, ніколи не друкована за життя поетеси. Вона є виразом найболючішої, найпрекраснішої, найшляхетнішої часточки жіночої душі. Стосунки поетеси із Сергієм Мержинським – це історія взаємної приязні, товариської підтримки, вірної дружби, душевного єднання і … кохання без відповіді, нездійснених мрій, вічної розлуки, гіркої самотності. Це було щось вище і сильніше за щасливу земну любов. Тому і пахли листи від любого друга ліричної героїні вірша зів'ялими трояндами. Вони дарували трояндну красу щирості, взаєморозуміння, спільності прагнень і гармонії найтонших душевних порухів. “Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині” (Леся Українка. Твори у 2 т. - К, 1986. - т.1. - С.201). Але писані вони були тонкою, тремтячою рукою смертельно хворої людини, душа друга готувалася до останньої дороги, його очі, дзеркало душі, - “се очі з іншої країни…”. Тому в`янули троянди. Без страху перед смертю, з вірою у вічне потойбічне життя лірична героїня просить: “Візьми, візьми мене з собою; ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на місці, де ми були в житті, нехай троянди в`януть, в`януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…”.
Домашнє завдання: читати напам`ять вірш Лесі Українки “Стояла і слухала весну…”.
Урок 8.
Тема: проблеми національної історії у поемі Лесі Українки “Бояриня”.
Форма проведення: диспут.
Мета: подати учням навчальний матеріал про поему “Бояриня”; розвивати уяву учнів, уміння аналізувати, аргументувати свої відповіді; виховувати вольові якості, поняття про етику, любов до рідного народу, гордість за його історичне минуле.
Обладнання: портрет Лесі Українки, репродукції картин до твору “Бояриня”.
Хід уроку.
I. Організація учнів на навчальну діяльність.
II. Оголошення теми і завдань уроку.
Записи на дошці:
“Леся Українка була якнайщільніше зв`язана з українським національним рухом. Він був для неї потрібне, як свіже повітря для її хворих легенів”.
Михайло Драй-Хмара.
“Леся Українка пристрасно проголосила право і обов`язок жінки брати активну участь у вирішенні долі своєї нації”.
Роман Веретельник
III. Слова ведучої.
“Бояриня” – драматична поема, що була створена Лесею Українкою протягом трьох днів весною 1910 року в Єгипті, за тисячі кілометрів від рідної землі. Твір, який більше сімдесяти років на друкувався через своє виразне національне спрямування. Головну ідею в ньому знову втілює жінка.
Це єдиний твір Лесі, створений на матеріалі історичної минувшини України. У ньому і думка авторки про українські біди, і правдиві психологічні типи українців, і глибокий підтекст, звернений до своїх земляків. Саме він змушує й нас замислитися над власною громадською позицією, спонукає до роздумів і про минуле, і про сучасне.
IV. Орієнтований план і хід диспуту.
Перелік основних питань:
1. Яку моральну і суспільно-політичну орієнтацію винесла зі своєї сім`ї Оксана?
2. Чим зачарував романтичну дівочу душу Степан?
3. Що найбільше гнітило Оксану на чужині і що викликало найбільші розчарування?
4. Як розуміти примирливе ставлення героїні до наближення власної смерті і водночас переконаність у необхідності жити Степанові?
5. Як сприймається назва драматичної поеми?
6. Узагальнення спостережень і висновків у зв`язку з темою диспуту. Головна ідея твору.
Під керівництвом учителя учні згадують потрібні епізоди, цитують діалоги і роблять узагальнення стосовно теми диспуту.
Орієнтований план відповідей учнів:
1. Яку моральну і суспільно-політичну орієнтацію винесла зі своєї сім`ї Оксана?
а) Розуміння святості патріотичного обов`язку, необхідності служіння Україні (дівчина каже з гордістю: “Я перша братчиця в дівочім братстві”; готує перед смертю заповіт не тільки родині, а й однодумцям – “братчикам, хто ще живий лишився”).
б) Право на власну думку про політичну боротьбу (засуджуючи національний розбрат, Оксана звіряється коханому у внутрішніх терзаннях: “Якби ти знав, як туга кров гнітить”).
в) Необхідність у стосунках з людьми дотримуватися взаємоповаги і щирості (це, зокрема проявляється і у бажанні прижитися до чужини і нової родини: “І знаєш, якось я не дуже боюся тої чужини… Та ж віра там однакова, і мову я наче трохи тямлю…”).
г) Відчуття власної людської гідності і шанування гідності інших (відмовляється принести братові свіжу страву, коли той зверхньо, різко наказав, а не попросив; згладжує його особисті випади проти гостя, остерігається вразити докором чоловіка, коли сама вже перебуває у критичному стані: “Се я недобра! Так немов не знаю, що бідний мій голубонько страждає за всіх найгірше…”).
2. Чим зачарував романтичну дівочу душу Степан?
Найперше - своїми гуманними способами допомоги Україні: “І невже мушкет і шабля мають більше сили та честі, ніж перо та щире слово?”
Глибоко зворушує Оксану Степанова трепетна любов до покинутої не з власної волі батьківщини. Він і на свою наречену дивиться як на своєрідний образ рідного краю. Свою справу робили, звичайно, освіченість, шляхетність, красномовство, поетичність світосприйняття вихованця Київської Академії.
3. Що найбільше гнітило Оксану на чужині і що викликало найбільші розчарування?
- тягар домостроївських приписів щодо життя жінки, крайнє обмеження її людських прав, примітивізація життєдіяльності навіть на побутовому рівні;
- атмосфера страху, лицемірства, підлабузництва у середовищі царської свити, з якою було пов`язане існування родини;
- приреченість Степана на компроміси з власною совістю, на постійне приниження своєї людської й національної гідності заради як виживання сім`ї, так і мінімальної змоги допомагати землякам;
- неможливість будь-якої самостійної патріотичної дії з боку самої Оксани, а звідси – відмирання національних коренів, гірке відчуття власної непотрібності Україні.
4. Як розуміти примирливе ставлення героїні до наближення власної смерті і водночас переконаність у необхідності жити Степанові?
Найболючіших страждань молодій активній жінці завдає не так фізична розлука з батьківщиною, як беззмістовне пусте життя. У пам`яті спливає образ шаблі, заіржавілої у піхвах, що втратила своє призначення. Все це означає, що героїня сама над собою вершить своєрідний суд, вважає невільницьке життя позбавлене смислу й особливого опору хворобі вже не чинить.
Так глибоко, по-Лесиному, трактується традиційна з часів Антея істина: джерелом людської снаги є зв`язок з рідною землею, коли ж його втрачено – сили залишають людину. Звідси стає зрозумілою думка Оксани, що існування Степана, який хоч і виразно деградує, хитруючи, пристосовуючись, все ж має певну доцільність: “…ти на світі потрібніший, Тобі ще є про ще й про кого дбати. Борцем не вдався ти, та після бою Подоланим подати пільгу зможеш, Як ти не раз давав…”.
Завантажити реферат