VI з'їзд РСДРП(б) (26.07.-03.08.1917 р., Петроград), проходив під час відсутності Леніна і Зинов'єва, що ховалися в цей час від арешту. У роботі з'їзду брали участь 157 делегатів з вирішальним і 110 з дорадчим голосом. З доповідями від імені ЦК виступили Сталін, Я.М.Свердлов і І.Т.Смилга, а крім них – Бухарін і В.П.Мілютін. На основі висновків, зроблених Леніним з приводу поточного моменту (влада в країні перейшла в руки контрреволюційної буржуазії; Ради перетворилися в її «фіговий листок», період мирного розвитку революції скінчився), з'їзд відмовився від гасла «Уся влада Радам» і оголосив завданням «нового підйому» «повну ліквідацію диктатури контрреволюційної буржуазії», зробивши тим самим вибір на користь збройного захоплення влади. З'їзд прийняв у РСДРП(б) групу «міжрайонців», у тому числі які вступили у неї у 1917р. видних соціал-демократів і серед них Л.Д.Троцького, обраного на з'їзді в ЦК (усього був обраний 21 член і 10 кандидатів у члени ЦК партії). Погроза заколоту, очолюваного генералом Л.Г.Корнілов, змусила більшовиків піти на короткочасне співробітництво із соціалістичними партіями, після його розгрому Ленін запропонував у випадку відмови меншовиків і есерів від коаліції з буржуазією повернутися до тактики, прийнятої до липневих подій. Після того, як меньшовистсько-есеровський по своєму складу ВЦИК відхилив більшовицьку резолюцію про владу, Ленін зажадав від ЦК більшовиків почати підготовку збройного повстання у Петрограді і Москві, скориставшись "більшовизацією" Рад, що відбувалася в цей час (4 вересня 1917 р. Петроградську Раду очолив Троцький). Гасло «Уся влада Радам» знову було визнане основним гаслом дня, але вже як гасло повстання. 10 і 16 жовтня 1917 р. курс на організацію збройного повстання був прийнятий ЦК більшовиків (що виступали проти форсування підготовки повстання, Зинов'єв і Камєнєв вважали, що «оголошувати зараз збройне повстання – значить ставити на карту не тільки долю нашої партії, але і долю російської і міжнародної революції», однак Ленін і Троцький зуміли переконати членів ЦК у тому, що все йде до успіху, у тому числі близькість світової революції, і, отже, необхідно не упустити момент).
Близькість світової соціалістичної революції, на думку більшовиків, робила непотрібною розробку довгострокової економічної програми спеціально для Росії, пропонувалася програма лише на найближчий період після установлення влади Рад, обумовлена припиненням війни і багато в чому розрахована на негайні «самочинні» дії робочих і селянських організацій. Передбачені нею заходи повинні були вирішити відразу кілька задач; запобігти господарському краху, що загрожував країні, завершити знищення залишків феодальної системи (здійснення аграрного проекту 1907 р.) і зробити перші кроки до соціалізму – через Ради, профспілки і фабзавкоми установити робочий контроль над виробництвом і розподілом, що переходить надалі в «повне регулювання», але вже на першому етапі пропонував істотне обмеження приватної власності (скасування комерційної таємниці, заборону локаутів і скорочення виробництва і т.п.); націоналізувати банки і централізувати банківську справу; націоналізувати синдиковані підприємства; увести загальну трудову повинність; відмовитися від сплати зовнішніх і внутрішніх державних боргів (з обіцянкою врахувати інтереси дрібних вкладників); припинити випуск паперових грошей. Контури нової державної влади, здатної вирішити ці задачі, були обкреслені Леніним у роботі «Держава і революція», де обґрунтовувалася необхідність і можливість встановлення у Росії диктатури пролетаріату («держави-комуни») у формі республіки Рад. Цій владі призначалося замінити стару державу – диктатуру буржуазії, що підлягала руйнуванню. Керуючись марксистським постулатом про неминучість відмирання держави, Ленін стверджував, що це буде вже «напівдержава» - безпосередня демократія Рад «знизу доверху», позбавлена не тільки ознак «буржуазної» демократії (поділ влади, загальне виборче право), але деяких рис усякої державності (професійна армія, поліція, чиновництво); участь трудящих у управлінні, виборність і змінюваність чиновників буде гарантією від бюрократизму і привілеїв. Концепція Леніна виключала можливість компромісу з іншими соціалістичними партіями (ця можливість зберігалася у випадку прийняття пропозицій Камєнєва і Зинов'єва про «комбінований тип держави» – «Установчі збори плюс Ради»).
24–25 жовтня 1917 р. під виглядом оборонної акції у відповідь на контрреволюційні дії Тимчасового уряду більшовики організували повстання в Петрограді.
II Усеросійський з'їзд Рад (25–27.10.1917 р.) був поставлений перед фактом, що здійснився: до моменту його відкриття збройними силами ВРК при Петроградській Раді були захоплені основні стратегічні об'єкти столиці і незабаром арештовані члени Тимчасового уряду, що було оголошено «робочою і селянською революцією, про необхідність якої увесь час говорили більшовики». З'їзд прийняв підготовлені Леніним декрети про мир і про землю. Перший з них являв собою звертання до всіх народів і урядів із пропозицією негайно почати переговори про справедливий і демократичний мир і покликаний був, за словами Леніна, «допомогти народам втрутитися в питання війни і миру». В основу другого декрету були покладені вимоги селян, узагальнені есерами і що частково розходилися з аграрною програмою більшовиків; проте Ленін виразив готовність прийняти не тільки «постанови народних низів, хоча ми з ними були не згодні», але і погодитися, якщо есери одержать більшість в Установчих зборах. На ділі головне питання революції – про владу – більшовики відразу ж стали вирішувати врозріз зі своїм дожовтневим проектом. 26 жовтня 1917 з'їздом було утворене новий Тимчасовий (до початку діяльності Установчих зборів) уряд (Раднарком), що складався з одних більшовиків, тому що союзники у період повстання – ліві есери – відхилили пропозицію ввійти в його склад. Представники ЦК РСДРП брали участь у переговорах про створення багатопартійного радянського уряду (29.10–1.11.1917), але на настійну вимогу Леніна і Троцького їхня позиція була дезавуйована як «капітулянтська», що викликало тимчасову відставку декількох членів ЦК і Раднаркому. Блок з лівими есерами (10.12.1917 вони погодилися ввійти в Раднарком) дозволив більшовикам розігнати 5.01.1918 Установчі збори, у якому вони, зібравши 24% голосів, одержали 175 мандатів з 715, і завершити легітимацію своєї влади на III з'їзді Рад (13.01.1918, Петроград). У березні 1918 р. у зв'язку з розбіжностями по питанню про Брестський мир ліві есери вийшли з Раднаркому, і більшовики остаточно стали необмежено правлячою партією, основою державної системи: державна політика визначалася рішеннями, прийнятими партійним керівництвом, функціонери партії зайняли ведучі місця у всіх владних структурах, установилася неприкрита більшовицька диктатура.
Після революції.
15 січня 1918р. Раднарком по проекту, написаному В.І.Ленін, прийняв декрет «Про Робочу – Селянську Червону Армію», у якому проголошувався принцип добровільного комплектування Червоної Армії. У неї приймалися в першу чергу представники працюючих класів незалежно від національної і расової приналежності. Представники експлуататорських класів не допускалися. Прийом до Червоної Армії здійснювався по рекомендаціях радянських органів і громадських організацій.
Завантажити реферат