Небільшовистські політичні партії послідовно знищувалися різними способами. 28 листопада 1917 року кадетів оголосили "ворогами народу". Ліві есери, що підтримували більшовиків до березня 1918 року, розійшлися з ними по двох пунктах: терору, зведеному в ранг офіційної політики, і Брест–литовському договору, що вони не визнавали. Після спроби державного перевороту 6-7 липня 1918 року, що закінчилася провалом, більшовики видалили лівих есерів з тих органів (наприклад, із сільських Рад), де останні були ще дуже сильні. Інші есери ще в жовтні оголосили себе непримиренними ворогами більшовиків. Меншовики під керівництвом Дана, і Мартова спробували організуватися в легальну опозицію в рамках законності. Якщо в жовтні 1917 року вплив меншовиків був незначним, то до середини 1918 року він неймовірно зріс серед робітників, а на початку 1921 року - у профспілках, завдяки пропаганді заходів для лібералізації економіки, згодом перероблених Леніним у принципи Непу. З літа 1918 року меншовиків стали поступово видаляти з Рад, а в лютому - березні 1921 року більшовики зробили 2 тисячі арештів, у тому числі всіх членів ЦК. З анархістами, що були "попутниками" більшовиків, поступили як зі звичайними кримінальниками. ВЧК у результаті операції розстріляла в Москві 40, заарештувало 500 анархістів. Українські анархісти під керівництвом Махно пручалися до 1921 року.
Створена 7 грудня 1917 року ВЧК задумувався як орган розслідування, але місцеві ЧК швидко привласнили собі після короткого суду розстрілювати арештованих. Після замаху на Леніна й Урицького 30 серпня 1918 року почався «червоний терор», ВЧК увела дві каральні міри: узяття заручників і трудових таборів. ВЧК дістала незалежність у своїх діях, тобто обшуках, арештах і стратах.
У результаті розрізнених і погано скоординованих дій антибільшовицьких сил, їх невпинних політичних помилок, більшовики встигли організувати надійну і постійно зростаючу армію, що розбила поодинці своїх супротивників. Більшовики з надзвичайною спритністю опанували мистецтвом пропаганди в найрізноманітніших формах. Іноземна інтервенція дозволила більшовикам представити себе захисниками Батьківщини.
Першою спробою встановлення диктатури пролетаріату була Паризька комуна (1871). У 1917 у Росії затвердилася диктатура пролетаріату, що проіснувала 20 років і переросла в авторитарний режим тоталітарної держави. Плеханов Г.В. 28.10.1917 писав: " .несвоєчасно захопивши політичну владу, російський пролетаріат не зробить соціалістичної революції, а тільки викликає громадянську війну, що . змусить його відступити далеко назад від позицій, завойованих у лютому і березні нинішнього року".
У 30-ті роки остаточно оформилася та адміністративно-командна система керування радянським суспільством, що тісно зв'язана з функціонуванням державної партії, що володіє повноваженнями верховної влади в країні. Процес перетворення комуністичної партії Росії в державну партію почався в роки громадянської війни, коли поряд з Радами, покликаними після Жовтня 1917 року здійснювати владу в центрі і на місцях, стали створюватися в кожнім повіті, волості, губернії і партійні комітети. Досвід більшовицької партії, розрахований на екстремальну ситуацію, допоміг партійним комітетам успішно освоювати техніку державного керування і замінити Ради. Пропозиції опозиції про необхідність розмежування повноважень центра і місцевих органів, про підпорядкування центру, але автономії у виробленні засобів реалізації директив центру, відділенні партійних органів від радянських, забороні командувати Радами, перетворенні останніх у постійно працюючі наради ( свого роду малі парламенти), припиненні практики призначення (як тільки пройшов пік громадянської війни), не були почуті, тому що завжди спростовувалися ленінською аргументацією.
Обмеження демократії, викликані обставинами воєнного часу, згодом привели до обвального примусу, насильства. Більшовики витісняють з політичної арени Росії майже всі партії й у 20-і роки залишаються єдиною партією. Перетворенню більшовицької партії в державну структуру влади сприяли глибокі зміни усередині самої партії. У першу чергу до кінця 20-х років у результаті Ленінського і Жовтневого закликів вона стає масовою партією, що нараховує до 1927 року 1200 тисяч чоловік. Велика маса прийнятих тоді в партію - люди малограмотні, від яких було потрібно насамперед підкорятися партійній дисципліні. Комуністи, що пройшли через боротьбу проти опозиції, міцно засвоїли основи репресивного мислення: необхідність політичного відсікання ідейного опонента і придушення всякого інакомислення. Шар же старої більшовицької гвардії ставав усе тонше і тонше. До того ж його верхівка була утягнена в боротьбу за владу була розколота, а потім і зовсім знищена. Наступним важливим кроком на шляху перетворення в державну партію і твердження адміністративно-командної системи керування в країні з'явився XVII з'їзд ВКП(б). Резолюції з'їзду дозволили більшовицької партії безпосередньо займатися державним і господарським керуванням, дали необмежену волю вищому партійному керівництву, узаконили безумовне підпорядкування рядових комуністів керівним центрам партійної ієрархії. Насамперед з'їздом була введена нова структура партійних комітетів. Замість «функціоналки», як зневажливо був названий доти існував принцип організації парткомівських відділів, створювалися тепер «цілісні виробничо-галузеві відділи». Виникли в такий спосіб рівнобіжні відділи поряд з відділами, що існували вже при виконкомах Рад по промисловості, сільському господарству, культурі, науці і навчальних закладах і т.д. Однак функції цих однаково названих відділів мали істотне розходження. Політична роль партійних комітетів на ділі ставала вирішальною і приводила до підміни влади радянських і господарських органів партійними. Вростання партія в економіку і державну сферу з цього часу стало відмінною рисою всього радянського періоду. Наступним істотним рішенням XVII з'їзду з'явилося скасування колишньої системи партійно-радянського контролю запропонованого ще Леніним. З'їздом засновувалася нова децентралізована, позбавлена сили система контролю. Скасовуючи наркомат Робочо-селянської інспекції, з'їзд перетворив Центральну Контрольну комісію, що обирається з'їздом, у Комісію партійного контролю при ЦК ВКП(б). Керівник комісії призначався з числа секретарів ЦК. Одночасно була перетворена комісія виконання при СНК Союзу Сірий у намічувану з'їздом партії на затверджувану ЦИК і СНК Союзу Сірий комісію радянського контролю при СНК Союзу Сірий. Керівник і цієї комісії також призначався з числа заступників голови СНК Союзу Сірий. Таким чином, з'їзд заснував «зони поза критикою». Історичний досвід показав, що навіть ЦКК-РКП не зміг піднятися над ЦК партії і виявився знаряддям у боротьбі Сталіна за одноособову владу. Діяльність органів, що перевіряють, була узята під строгий контроль ЦК партії і Генсека. Піраміду партійно-державного керування, що вибудовується з'їздом, на вершині якої міцне місце займав Сталін як Генеральний Секретар ЦК ВКП(б), доповнило ще одою рішення з'їзду. У Статуті, прийнятому на з'їзді, принцип демократичного централізму був конкретизований 4 пунктами, запропонованими Сталіним: виборністю, звітністю, підпорядкуванням більшості й обов'язковостей для всіх комуністів прийнятих рішень. Якщо перші два пункти можна назвати декларативними, то два останніх дійсно строго і неухильно виконувалися. Усі комуністи додержували партійної дисципліни, що у першу чергу виражалася в підпорядкуванні будь-якої меншості будь-якій більшості, а також були зобов'язані виконувати рішення всіх, вищих партійних органів. Система керування на основі демократичного, а насправді бюрократичного, централізму була зведена з'їздом у закон, що поширив свою дію не тільки на партійну, але і на всі інші сфери керування в умовах радянської дійсності. Така система працювала в єдиному строго заданому напрямку, тільки зверху вниз і, отже, не могла сама по собі бути життєздатною без додаткових засобів і штучно створюваних стимулів. Ствердження влади адміністративно-командної системи партійно-державного керування супроводжувалося зміцненням силових структур держави його репресивних органів. Посиленню репресивних дій багато в чому сприяли події, що відбулися на XVII з'їзді партії, що ввійшли в її історію офіційно як «з'їзд розстріляних». Дійсно, факти свідчать про те, що з 1961 делегата з'їзду репресіям було піддано 1108, а з 139 членів ЦК, обраних на з'їзді, - 98. Головною причиною цих репресій, що були організовані Сталін, з'явилося розчарування в ньому як у Генеральному Секретарі ЦК ВКП(б) визначеної частини партійних працівників і комуністів. Вони засуджували його за організацію насильницької колективізації, викликаний нею голод, немислимі темпи індустріалізації, що викликали численні жертви. Невдоволення це знайшло вираження при голосуванні за список Центрального Комітету. 270 делегатів виразили у своїх бюлетенях вотум недовіри «вождю всіх часів і народів». Більш того, вони запропонували С.М. Кірову посаду Генерального Секретаря, який пропозиції не прийняв. Однак це Кірову не допомогло: 1 грудня 1934р. він був убитий. І тоді багатьом, особливо в Ленінграді, було зрозуміло, хто убивця Кірова.
Завантажити реферат