Система господарського права

Третім принципом поєднання господарського законодавства України з комерційним правом інших країн є країни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів. Законодавством України також передбачено, що за відсутності згоди сторін щодо застосовуваного права діє право країни місце­знаходження (основного місця діяльності, заснування, проживання) сторони — виконавця договору: продавця, наймодавця, перевізника, кредитора, поручителя тощо (ст 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність") Це так званий принцип місця. Територіальний принцип діє також стосовно деяких видів договорів (про створення спільного підприємства, про виконання будівельно-монтажних робіт та ін ), коли застосовується право " країни, на території якої створюється та реєструється СП, виконуються роботи, здійснюється інша діяльність.

Слід зазначити, що поняття “господарське законодавство” охоплює як господарські закони у власному значенні, так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав та обовязків субєктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, які здійснюють управління економікою.

Щоб забезпечити законність актів відомчого законодавстваства, їх відповідність законам та підзаконним нормативним актам, Указом Президента "Про державну.реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 р. в Україні введено державну реєстра­цію відомчих нормативних актів. Її здійснюють: Міністерство юстиції України - щодо нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів-виконавчої влади, органів господар­ського управління та контролю; Головне управління юстиції Мі­ністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим — що­до нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим; обласні, Київське та Се­вастопольське, міські управління юстиції — щодо нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозді­лів, а також місцевих органів господарського управління та конт­ролю; районні, районні у містах Києві та Севастополі управління, юстиції — щодо нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управ­лінь, відділів, інших підрозділів.

До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, цоложення про структурні під­розділи підприємств, у тому числі відокремлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів з юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського зако­нодавства.

По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як основаних на законі соціальних інститутів. Мєжі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право грунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є суб'єктивними, тобто поширююься лишє на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.

1.2 Поняття та види нормативних актів господарського законодавства

Визначення нормативного акта господарського законодавства грунтується на загальнотеоретичному понятті “нормативний акт”.

Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.

Норма господарського права — це елемент системи комплекс­ної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.

З цього визначення випливають дві основні ознаки норматив­ного акта господарського законодавства. Перша стосується зміс­ту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової ін­формації про чинні норми права у сфері господарської діяльнос­ті. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт — це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і засто­сування норм господарського права.

Як форма господарське законодавство є основним видом пра­вової інформації, визначення якої дає Закон України "Про ін­формацію" від 2 жовтня 1992 р. Згідно зі ст. 22 цього Закону господарське законодавство є "сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джере­ла, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо".

Щоб забезпетати доступ до законодавчих та інших норматив­них актів усім громадянам, держава, забезпечує видання цих ак­тів масовими накладами у найкоротші сроки після набрання ни­ми чинності. Ця норма 3акону, на жаль, виконується не належ­ним чином, особливо щодо підзаконних актів господарського за­конодавства.

Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дії нормативні акти. Тому їх класифікують на види шляхом визначення актів господарського законодавства за" двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм гсоподарського права, які вони встановлюють.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи зумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В ній можна виділити кілька блоків, головним з яких є гос­подарське законодавство, що грунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.

Другий блок становлять господарські закони, їх можна класи­фікувати як:

загальні (Закон України "Про власність"; Цивільний кодекс, який регулює основні види господарських відносин і договорів); закони про види і праіювий статус суб'єктів господарювання (закони України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підпри­ємство" тощо);

закони про окремі види господарської діяльності (закони України "Про зв'язок", "Про транспорт", "Про залізничний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний ко­декс України);