Право власності в українському цивільному законодавстві

Способи припинення права власності, як і підстави для його набуття, являють собою юридичні факти, визначені законом. Оскільки виникнення права власності на річ однієї особи у більшості випадків означає припинення права власності на ту ж саму річ у іншої особи, підстави виникнення права власності одночасно розглядається і як підстави для припинення права власності. Таким чином, підстави припинення права власності юридична наука поділяє на такі, що залежать від волі власника, і такі, що від неї не залежать:

а) залежать від волі власника:

- угоди по відчуженню майна або витрати грошових коштів;

- користування майном, внаслідок чого це майно повністю споживається;

- знищення або викидання майна власником;

б) не залежать від волі власника:

- примусовий продаж або примусове вилучення майна у випадках, передбачених законом;

- загибель майна внаслідок стихійної події або протиправних дій інших осіб;

- набуття майна проти волі власника добросовісним набувачем.

Перелік підстав припинення права власності наведено у ст.346 гл. 25 Цивільного кодексу України.

Заключення

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер ре­гулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативно-правових актів в Україні щодо питань власності важливе місце займають Конституція України, Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 p. та Цивільний кодекс України.

Розглядаючи власність в економічно­му плані, потрібно виходити з того, що власність - це відношення суб'єкта (громадянина, юридичної особи, держа­ви) до того чи іншого майна як до належного йому, як до свого. Саме на розподілі "моє і не моє" заснована власність. Вла­сність має місце тільки в суспільстві, за "силовим полем" суспільства немає осіб, які б, не будучи власниками конкретної речі, зобов'язані були ставитися до неї як до чужої. Таким чином, власність — це відно­сини між людьми з приводу речі.

Соціальне значення власності полягає у тому, що за допомогою власності забезпечується самовираження осіб наповнюється реальним змістом її правоздатність. Інтерес до правового оформлення відносин власності пояснюється, по-перше, необхідністю стабільного забез­печення існуючих потреб громадян та інших суб'єктів правовідносин у майні, захисті інтересів у підприємниц­тві та сфері інтелектуальної діяльності, зробити власність недоторканною для інших осіб; по-друге, неможливістю ефективної заміни права власності іншими майновими правами. Власник має набагато більше можливостей що­до володіння, користування й розпорядження своїм майном, ніж, скажімо, орендар, охоронець; по-третє, недопущенням свавілля суб'єктами відносин власності при володінні, користуванні і розпорядженні майном. Право власності, як будь-яке право, є знаряддям обмеження прав учасників відносин власності.

Отже, відносини власності породжують потребу їх пра­вового регулювання, що веде до виникнення права вла­сності. За законодавством Україниправо власності — це врегульо­вані законом суспільні відносини щодо володіння, користу­вання й розпорядження майном. Відносинам власності як суспільним майновим від­носинам притаманний вольовий характер, що прояв­ляється в можливості власника своєю волею володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому май­ном.

За законодавством Україниправо власності — це врегульо­вані законом суспільні відносини щодо володіння, користу­вання й розпорядження майно. Здійснювати відносини щодо во­лодіння, користування та розпорядження власністю, незалеж­но від її форм, можуть не тільки народ України, громадяни, юридичні особи України та держава Україна, а й інші держави, їхні юридичні особи, СП, міжнародні організації, громадяни іно­земних держав та особи без громадянства. Майно може нале­жати на праві спільної (часткової або сумісної) власності цих суб'єктів права.

Чинне законодавство України встановлює широкий діапазон форм та видів власності, який відповідає умовам ринку та забезпечує просування держави уперед до стабілізації економічної сфери та набуття більшої цивілізованості відповідно до світових стандартів розвинутих країн.

ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільний кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 416 с.

2. Конституція України. – К.: Українська Правнича Фундація, 1998.

3. Закон України „Про власність” від 7 лютого 1991 р. із змінами та доповненнями. – матеріали сайту www.rada.kiev.ua

4. Цивільне право. Загальна частина: Навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів / За ред. Професорів О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. – К.: Вен турі, 1995. – 416 с.

5. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К.: Вентури, 1995. – 328 с.