Однак підлітки можуть виявляти більшу деліквентну активність і тим заподіювати багато занепокоєння. Звичайно саме деліквентність є найбільшою причиною для розглядів у комісіях зі справ неповнолітніх.
Юнацький вік взагалі й рання юність особливо являють собою групу ризику. По-перше, позначаються внутрішні труднощі перехідного віку, починаючи із психогормональних процесів і закінчуючи перебудовою Я-концепції. По-друге, граничність і невизначеність соціального стану підлітків. По-третє, протиріччя, зумовлені перебудовою механізмів соціального контролю: дитячі форми контролю вже не діють, а дорослі способи, що передбачають дисципліну й самоконтроль, ще не зложилися або не зміцніли.
Підліткова деліквентність у переважній більшості має чисто соціальні причини-недоліки насамперед виховання. Від 30 до 85% деліквентних підлітків виростають у неповній родині, тобто без батька, або в родині деформованої - з появою вітчима, рідше, з мачухою. Зростання деліквентності серед підлітків супроводжують соціальні потрясіння, що тягнуть бездоглядність і позбавляють сімейної опіки [8,с.38]
Деліквентність далеко не завжди пов'язана з аномаліями характеру, з психопатологіями. Однак при деяких із цих аномалій, включаючи крайні варіанти норми у вигляді акцентуацій характеру, є менша стійкість відносно несприятливого впливу безпосереднього оточення, більша піддатливість пагубним впливам [7, с.24].
Поява соціально не схвалюваних форм поводження говорять про стан, називаний соціальною дезадаптацією. Як би не були різноманітні ці форми, вони майже завжди характеризуються поганими відносинами з іншими дітьми, які проявляються в бійках, сварках, або, наприклад, агресивністю, демонстративною непокорою, руйнівними діями або облудністю. Вони також можуть включати антигромадські вчинки, такі, як злодійство, прогули школи й підпали. Між цими різними формами поводження існують важливі зв'язки. Вони проявляються в тім, що ті діти, які в ранньому шкільному віці були агресивні і задиристими, ставши старше, з більшою ймовірністю стануть проявляти схильність до асоціального поводження.
Синдром соціальної дезадаптації набагато частіше зустрічається серед хлопчиків. Що чітко проявляється у випадках антигромадських учинків. Підліткам з так званими соціалізованими формами антигромадського поводження не характерні емоційні розлади й, більше того, вони легко пристосовуються до соціальних норм, усередині тих антигромадських груп друзів ніж родичів, до яких належать. Такі діти часто походять із більших родин, де застосовуються неадекватні міри виховання й де антигромадські форми поведінки засвоюються з безпосереднього сімейного оточення.
Навпаки, погано соціалізована, агресивна дитина перебуває в дуже поганих відносинах з іншими дітьми й зі своєю родиною. Негативізм, агресивність, зухвалість і мстивість - от основні риси його характеру [11,с.42]. Всі форми поведінки, що відхиляється, закономірно приводять до порушення законодавчих норм. Вихід за рамки соціальних правил, що супроводжується надзвичайною жорстокістю, завжди підозрілий як можлива психічна аномалія. Девіантні й деліквентні форми поведінки - це пристосування до соціальних і психологічних реалій отроцтва і юності, хоча й засуджуване суспільством за свій екстремізм [6, с.15].
1.2. Психологічні фактори підлітків, які важко виховуються
Багато причин, що породжують порушення норм поведінки підлітків, вдається виявити й вчасно усунути. Разом з тим серед факторів девіантної поведінки виявляються такі, для попередження й усунення яких ще не знайдені діючі засоби.
Повною мірою до цієї категорії можуть бути віднесені фактори психолого-педагогічного характеру. Так, все частіше при з'ясуванні причин і умов порушення підлітками норм і правил поведінки звертаємося до аналізу психологічного клімату родини, емоційно-психологічних відносин підлітка з однолітками й дорослими. Девіантну поведінку нерідко пояснюють тим, що дитина, підліток або юнак не може правомірними засобами задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні, довірі, самоствердженні. Значна частина порушень дисципліни відбувається підлітками в стані зниженого рівня психологічної діяльності або в прикордонному між нормою й патологією стані. Тому попередження й подолання труднощів у вихованні підлітків, що вчаться, залежить від правильності й повноти визначення факторів, що породжують і спричиняють девіації.
Вітчизняні психологи й багато сучасних закордонних учених заперечують вирішальний вплив на поводження «важких» дітей генетичного фактора, спадкоємної обтяженості їхньої свідомості й дій. Природні передумови певних особливостей психіки, звичайно, є. Перетерплюючи якісні зміни, діють вони не прямо, а через спеціальні фактори.
Формування злочинних тенденцій більшістю авторів прийнято розглядати як процес взаємодії біологічних і соціальних причин. Соціальний вплив (внутрішні сімейні конфлікти, вплив підліткових груп, інформаційний клімат, перевага певних цінностей у суспільстві й т.д.) виступає в якості патогенного зовнішнього фактора, впливу якого піддаються усі без винятку підлітки, а хворобливим психічним аномаліям приділяється роль або каталізатора антигромадських і антиморальних ідей, або фактора зниження компенсаторних можливостей особистості в його протистоянні далекому впливу [8, с.64].
Основні причини труднощів підлітків: у неправильних стосунках у сім'ї, у прорахунках школи, ізоляція від однолітків, у дезадаптації взагалі, прагненні затвердити себе будь-яким способом і в будь-якій малій групі. Часто діє сукупність, комплекс всіх цих причин. Порушення поведінки й емоційно-вольової сфери дітей, підлітків, молоді не успадковується. Виключення пов'язані з рідким рядом захворювань, обумовлених розумовою відсталістю [10, с.47].
1.3 Причини девіантної поведінки дітей
Ще одна із причин девіації - вікові особливості психіки підлітка. Для психічного розвитку характерні вікові кризи. При їхньому виникненні дитина починає пручатися виховним впливам дорослих, конфліктувати із ними, грубо й неслухняно поводитися. Л.С. Виготський говорив про кризи немовляти, 1 року, 3,7,13 і 17 років. Підлітковий вік багато психологів вважають критичним на всьому протязі. Психічні порушення мають певні етапи розвитку, проходячи через які вони досягають найбільшого ступеня виразності. Під час підліткової кризи швидкість цього хворобливого циклу збільшується, у результаті чого якийсь із етапів може бути або дуже коротким, або не виявлятися взагалі. Тому дуже часто патологічна жорстокість підлітка є для його близьких, знайомих, однолітків і очевидців зовсім несподіваної, нічим не зумовленою.
Прискорення біологічних і психологічних процесів у період кризи приводить до того, що відхилення в поводженні виникають як би раптово. Так у цілком благополучного підлітка зненацька для навколишніх раптом з'являється емоційна черствість, жорстокість, схильність до агресії, насильству [12, с.87].
Період дорослішання, сам по собі не є хворобою, але може спровокувати виникнення глибоких психологічних проблем. Підліткова криза розуміється як стан, у якому можуть виникати «перекручування відносин підлітка з дійсністю». Одним з кардинальних ознак даної кризи є переживання відчуження свого Я (деперсоналізація), своєї самітності й відірваності від миру.
Завантажити реферат