Зрозуміло, девіація - не кращий і не єдиний спосіб позбутися від почуття самознищення. «Висока самоповага» підлітка-злочинця нерідко проблематична, у ньому багато напускного, демонстративного, у глибині душі він не може не вимірювати себе загальносоціальним масштабом, і рано або пізно це позначається. Проте девіантна поведінка як засіб підвищення самоповаги й психологічного самозахисту досить ефективна.
Компенсаторські механізми, за допомогою яких підліток «відновлює» підірвану самоповагу, не зовсім однакові для тієї, або іншої сторони його «Я». Почуття своєї неспроможності може спонукати підлітка почати курити й пити, що підвищує його самоповагу як «міцного хлопця». Крім того, підліткове самознищення знімається девіантним поводженням лише остільки, оскільки така поведінка прийнята у відповідній субкультурі.
Девіантне поводження спочатку завжди буває невмотивованим. Підліток хоче відповідати вимогам суспільства, але з якихось причин (конституційні фактори, соціальні умови, невміння правильно визначити свої соціальні ідентичності й ролі, суперечливі очікування, недолік матеріальних ресурсів, погане оволодіння нормальними способами соціальної адаптації й подолання труднощів) він не може цього зробити. Це відбивається в його самосвідомості й штовхає на пошук в інших напрямках.
При цьому утворюється міцне коло. Девіантні вчинки збільшують привабливість здійснюючого їх підлітка для інших, які приймають такий стиль поводження; роблячи антинормативні вчинки, підліток залучає до себе увагу. Разом з тим девіантні вчинки підсилюють потребу підлітка в соціальному схваленні групи. Нарешті, девіантні дії викликають негативне відношення до санкції з боку «нормальних» інших, аж до виключення девіантного підлітка зі спілкування з ним. Це сприяє активізації спілкування підлітка з девіантним середовищем, зменшує можливості соціального контролю й сприяє подальшому посиленню девіантного поводження й схильності до нього. Для цієї ситуації характерне формування зворотної залежності між відносинами підлітка в родині й ступенем його втягнутості в девіантні групи. У результаті девіантні вчинки з невмотивованих стають мотивованими [12, с.57].
ВИСНОВКИ
Підлітковий вік - як перехідний період, проходить значний час, необхідний для засвоєння «дорослих ролей». Для досягнення статусу дорослості підліткам доводиться вирішувати ряд завдань розвитку, виникаючих на цьому етапі життєвого шляху. У процесі виконання цих завдань можуть виникати труднощі. У силу різних причин в отроцтві і юності часто має місце девіантна й деліквентна поведінка.
На сьогоднішній день, немає єдиної точки зору на визначення поняття девіантного поводження й наскільки воно є патологічним. Існують різні підходи до визначення девіантного поводження, які виходять із різного розуміння норми: соціологічний, психологічний і біологічний. Соціологічний підхід визначає девіацію, як відхилення від загальноприйнятих, усереднених стереотипів поведінки; виділяє два типи девіантного поводження: що творить і руйнівної спрямованості. Девіантна поведінка деструктивної спрямованості - здійснення людиною або групою людей соціальних дій, що відхиляються від домінуючих у соціумі соціокультурних очікувань і норм, загальноприйнятих правил. Внаслідок цього даний підхід ототожнює руйнівну (асоціальну) девіацію тільки зі злочинністю - поводженням, кримінально карним, забороненим законом, і є лише однією з форм даного виду девіантного поводження. Психологічний підхід розглядає девіацію як відхилення від природного для конкретного індивіда поводження. Тому деякі вчені вважають девіантним поводження зацикленості на чомусь одному, хоча воно може й не носити антисоціальний характер. Соціально-психологічний підхід пояснює причини, що впливають на появу поводження, що відхиляється: девіантне поводження - результат складної взаємодії процесів, що відбуваються в суспільстві й свідомості людини.
Проте, всі вчені сходяться в думці, щодо поведінки, що відхиляється, ставляться різні дії підлітків агресивного, антисоціального, аддиктивного характеру (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія), різні правопорушення, і такі типово підліткові реакції, як реакція опозиції, втечі з будинку, реакція групування з однолітками. Останні форми звичайно не носять патологічний характер і повинні з дорослішанням зникати.
Поява порушень поводження підлітків залежить від взаємодії багатьох факторів. В.В. Ковальов запропонував розглядати їх по трьох осях: соціально-психологічної, клініко-психопатологічної й індивідуально-динамічної. Залишається спірним питання про те, як взаємодіють різного роду фактори, визначаючи порушене поводження. Звичайно виділяється три типи причин: соціальні, індивідуально-психологічні й біологічні. Недостатньо вивченою є роль спадковості, хоча приклади девіантної поведінки прийомних дітей, що виховуються з раннього віку в благополучних родинах, досить показові. Ведучими визнані особистісні особливості підлітків, які складаються під впливом середовища. Не існує якої-небудь конкретної риси, що визначає девіацію в поведінці, але комплекс рис, що може, але не обов'язково, привести до поведінкового відхилення. Звичайно цей комплекс рис містить у собі такі якості, як тривожність, конфорність, занижена самооцінка й інші. Сам підлітковий вік є передумовою виникнення девіантної поведінки. Процес фізичного й психічного розвитку викликає зміни емоційно-ціннісного відношення до себе й появи невдоволення собою й навколишніми. Підлітки, демонструючи самовпевненість, черствість і розв'язане поводження, часто випробовують боязкість, сором'язливість і підвищену чутливість.
Характер девіантного поводження підлітка залежить, від того, як він навчений або привчений взагалі відповідати на виникаючі труднощі: шляхом творчих або руйнівних дій, яким образом суспільство, макро- і мікросоціум, стимулює соціально-інноваційні, творчі дії особистості або ж навпаки, не стимулює їх. Необхідно відзначити всі зростаючу роль засобів масової інформації, як одного із соціальних факторів, що пропагують агресивні форми поводження.
Що відхиляється: агресивне або замкнуте поводження підлітків є однієї з найгостріших соціальних проблем нашого часу. Особливу тривогу викликає не тільки зростаюча відчуженість, підвищена тривожність, духовна спустошеність дітей, але і їхня жорстокість та агресивність. Девіантне поводження підлітків стає джерелом щиросердних страждань не тільки батьків, але самих підлітків, які нерідко самі стають жертвами з боку однолітків.
Вчителі й навіть батьки нерідко самі провокують агресивне поводження підлітків і закріплюють його своєю реакцією. Найпоширенішою мірою боротьби з девіаціями підлітка часто є різні санкції (двійки, зауваження, догана батькам, а нерідко лемент), що викликає в багатьох дітей почуття безнадійності й роздратування через те, що дорослі зовсім не хочуть зрозуміти його й допомогти, навчити справлятися із собою, контролювати себе. Завдання сучасного педагога складається саме в тім, щоб - встановити довірчі стосунки з "важким" підлітком і сприяти його розвитку, а також створити сприятливі умови для саморозвитку й становлення самосвідомості.
Завантажити реферат